Ухвала суду № 1614736, 13.03.2008, Донецький апеляційний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

 У Х В А Л А

Іменем України

13 березня 2008 року                                                                          справа № 22-а-2495/08

зал судового засідання у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів:                       Бадахової Т.П.

                                   Геращенка І.В.

при секретарі судового засідання

Грішаєвій Л.П.за участю представників: від позивача:Корнієнко Р.І. – за дов. від 12.03.2008р.

Гаврилова Т.Г. – за дов. від 12.03.2008р. від відповідача:Азаров О.А. – за дов. від 10.01.2008р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Костянтинівської об’єднаної державної податкової  інспекції  на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2007 рокупо адміністративній справі№ 2-а-1576/07 (суддя Галатіна О.О.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Схід-Захід-Охорона” м. Костянтинівка 

до

Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції  

про

визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

      Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2007 року у справі № 2-а-1576/07 (арк. справи 196-207) у повному обсязі задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Схід-Захід-Охорона” до Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції, внаслідок чого визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 6 червня 2007 року № 0000331542/012630, предметом якого є зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року у сумі 14646 грн. (арк. справи 149), з мотивів безпідставності його прийняття.  

      В апеляційній скарзі (арк. справи 212-215) відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме підпункту «а» пункту 7.7.2 пункту 7.7 та підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».  

      Позивач під час апеляційного розгляду справи доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхилив, і просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що постанова суду прийнята з урахуванням усіх обставин справи і відповідає нормам діючого законодавства.

      Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

      Товариство з обмеженою відповідальністю «Схід-Захід-Охорона» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33135283, є  платником податку на додану вартість  (арк. справи 24-29).

      У червні 2007 року відповідачем здійснена невиїзна документальна перевірка позивача з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2007 року, наслідки якої викладені в акті від 5 червня 2007 року  (арк. справи 12-23), (надалі - акт перевірки).        

      На підставі акту перевірки 6 червня 2007 року керівником податкового органу  згідно з підпунктом „б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000331342/0/2630 (надалі - спірне рішення), (арк. справи 149), яким позивачу як платнику податку на додану вартість зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2007 року на суму 14646 грн.  

      Підставою зменшення бюджетного відшкодування відповідачем визначені норми пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 абзац «а» пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року № 168/97/ВР (з наступними змінами та доповненнями).  Висновком акту перевірки визначено також  порушення підпункту 7.2.1 пункту 7.2 вищезазначеної статті (арк. справи 23).     

     Суть спору полягає у правильності формування позивачем у березні 2007 року податкового кредиту у сумі 22408 грн., яке вплинуло на від’ємне значення квітня 2007 року, визначення позивачем бюджетного відшкодування за відповідний звітний податковий період та правомірності його зменшення податковим органом.         

      Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно–правових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.

       Відповідно до статті 11 Закону України „Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (із наступними змінами та доповненнями) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

       Відповідно до преамбули Закону України „Про податок на додану вартість” ним, серед іншого, визначається порядок обліку звітності та внесення податку до бюджету.

     Колегія суду приймає правову позицію суду першої інстанції щодо відповідності приписам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкових накладних від 31 березня 2007 року № 0000012 (арк. справи 10) та від 21 березня 2007 року № 496 (арк. справи 163), які разом із первинними документами, що досліджені судом першої інстанції, за якими здійснені господарські операції, за наслідками яких вони складені, стали підставою для формування податкового кредиту позивачем відповідно у сумах 375 грн. 20 коп. та 14200 грн.

      З огляду на зазначене, а також приписи пункту 6.1 статті 6 Закону України № 2181, в порушення якого спірним податковим повідомленням–рішенням приписи зазначеного підпункту взагалі не зазначені, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги податкового органу.

      Порядок обчислення і сплати податку визначається статтею 7 зазначеного Закону,  підпунктом 7.7 якої визначається порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.  

     Підпункт 7.7.1 (в редакції Закону України № 2505, з урахуванням пункту 13 Перехідних положень) передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

     При від’ємному значені суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.

      Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.       

      Аналіз вищезазначених норм  доводить сукупність підстав для отримання бюджетного відшкодування до них належать :

- наявність від’ємного значення звітного податкового періоду ;

- зарахування від’ємного значення до складу податкового кредиту наступного податкового періоду;

- фактична сплата податку отримувачем товарів (послуг);

- здійснення зазначеної оплати постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді;

- включення залишку від’ємного значення (після бюджетного відшкодування) до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

      Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що всі вищезазначені умови у звітних податкових періодах позивачем дотримані, дані податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2007 року (арк. справи 120-124) досліджені судом першої інстанції (копія зазначеної декларації долучена до матеріалів справи), відповідають стану фінансово-господарської діяльності позивача (первині документи долучені до матеріалів справи).

       Податковий орган під час проведення перевірки підтвердив правомірність визначення та декларування позивачем податкових зобов’язань та правомірність формування податкового кредиту у квітні 2007 року, окрім спірних операцій, правомірність здійснення яких досліджена у межах даної справи.  

     Правомірність зменшення бюджетного відшкодування відповідач доводить неналежним виконанням зобов’язань по сплаті податків контрагентом позивача.       

    Надмірна сплата податку на додану вартість до бюджету контрагентом позивача, на думку податкового органу, обумовлює право платника податку на бюджетне відшкодування відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість».  Аналізуючи норми зазначеного пункту, колегія суддів зазначає вільне трактування відповідачем його норм, оскільки вони визначають бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим законом. Зазначений податок є непрямим податком. Випадки, визначені цим законом, передбачені статтею 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, аналіз норм якої наведений вище. Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України відповідно до підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону. Але ж нормами цього ж підпункту визначено, що забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України. Таким чином, спроба відповідача у межах спірних відносин перетворити непрямий податок, за правилами якого здійснюється бюджетне відшкодування, на „прямий” податок і пов’язати право на бюджетне відшкодування позивача з надходженнями податку до бюджету від суб’єктів підприємницької діяльності, що задіяні в господарських відносинах від виробників до позивача як покупця товарів, є хибною і не погоджується з приписами зазначеного Закону.         

     Оцінюючи посилання на приписи підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія судів вважає, що різний підхід до визначення сум бюджетного відшкодування виник внаслідок невідповідності приписів абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» показникам розрахунку суми бюджетного відшкодування, визначених рядком 3 додатку 3 до податкової декларації з податку на додану вартість, що передбачений та затверджений Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, який затверджений наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції 9 липня 1997 року за № 250/2054), (надалі - Порядок). Зазначена невідповідність полягає у наступному.

     Вищенаведеним рядком (арк. справи 122) передбачена сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), тоді як вищенаведеним абзацом «а» визначено, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Таким чином, якщо законом визначена сума сплаченого податку без прив’язки до податкового кредиту, то Порядком передбачена сплата суми податкового кредиту саме попереднього звітного періоду.

     Виходячи з принципу законності, викладеному у статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів застосовує приписи абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статі 7 Закону України та погоджує зазначене застосування судом першої інстанції.      

      Колегія судів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що норми абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обмежують суму бюджетного відшкодування сумою податку фактично сплаченою платником податку у вартості товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів. Колегія судів також зазначає, що сума бюджетного відшкодування (гранична сума) є частиною від’ємного значення, яке склалося у попередньому періоді.

       Зазначений порядок відшкодування узгоджується з приписами пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого бюджетне відшкодування  –  сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

       Безпідставність висновків податкового органу щодо завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування доводить неправомірність прийняття спірного податкового повідомлення–рішення відповідачем.

      На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що  судом першої інстанції надана правильна правова оцінка спірним правовідносинам та постанова прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права. 

      Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

       Апеляційну скаргу Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2007 року у справі № 2-а-1576/07 – залишити без задоволення.

      Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 8 листопада 2007 року у справі № 2-а-1576/07 – залишити без змін.

       Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 березня 2008 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 14 березня 2008 року. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

       Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                                   Р.Ф. Ханова

Судді:                                                                                                                Т.П. Бадахова

                                                                                                                           І.В. Геращенко

З оригіналом згідно:

Суддя                                                                 Р.Ф. Ханова