Постанова № 1613481, 18.12.2007, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-598/07

УКРАЇНА

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2007 року, м. Харків                                                            Справа № 2а-598/07

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: П'янової Я.В.

При секретарі: Рудь О.С.

За участю представників сторін:

прокурора: Красножон О.О.

позивача: Єсіна О.В.

1-го  відповідача: Гура О.В.

2-го  відповідача: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі ДПІ у Орджонікідзевському  районі м. Харкова до 1. ТОВ «Профіт +»; 2. ПП «Інтерфлекс» про визнання недійсним правочину, -

                                                              ВСТАНОВИВ:

Прокурор Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі ДПІ у Орджонікідзевському  районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним правочин від 26.02.2004 р. у сумі 6000,00 грн., укладений між ПП «Інтерфлекс» та  ТОВ «Профіт +» на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Визнати недійсними господарські зобов’язання за правочином від 26.02.2004 р. у сумі 6000,00 грн., укладеного між ТОВ «Профіт +» та ПП «Інтерфлекс» на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України. Стягнути з ТОВ «Профіт +» в доход держави вартість отриманого від ПП «Інтерфлекс» послуг в сумі 6000,00 грн.

Позивач, ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова, підтримує позовні вимоги.

            1-й відповідач,ТОВ «Профіт+»,проти позову заперечує повністю, свої аргументи виклав у запереченні на адміністративний позов, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

            2-й відповідач,ПП «Інтерфлекс»,до судового засідання не з’явився, заперечення на адміністративний позов не надав, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

За таких обставин справа розглядається за наявними  в ній матеріалами.

            Прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що у зв'язку з проведенням працівниками ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова планової документальної перевірки ТОВ „Профіт+" за період з 01.01.03р по 01.07.05р. було встановлено, що між ТОВ «Профіт+» та Приватним підприємством «Інтерфлекс» був укладений письмовий договір поставки від 26.02.04р., згідно з яким ПП «Інтерфлекс» поставив товар для ТОВ «Профіт+» на загальну суму 6000,00 грн. На виконання вказаного договору Приватне підприємство „Інтерфлекс" видало податкову накладну № 19 від 27.02.2004 р.на загальну суму 6000,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.10.03р. скасована державна реєстрація ПП «Інтерфлекс».

За таких обставин, прокурор вважає, що на дату укладання угоди ПП «Інтерфлекс» втратило свою цивільну правоздатність на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 08.10.03р. Таким чином, оскаржувана угода з боку ПП «Інтерфлекс», укладена всупереч вимогам ст. 207 ГК України, а також положенням Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки звітність не подавалася, за юридичною адресою підприємство не знаходиться.

Також прокурор вказує на те, що угода із боку ПП «Інтерфлекс» була укладена із метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, за наявності наміру, який полягає в отриманні ПП «Інтерфлекс» виручки збільшеної під видом податку на 20%, який не був перерахований до бюджету. За таких обставин, прокурор дійшов висновку, що ПП «Інтерфлекс» здійснювало свою підприємницьку діяльність з порушенням вимог законодавства, мало за мету укладення угод, спрямованих на ухилення від оподаткування, а вся діяльність вказаного підприємства з моменту скасування його реєстрації була свідомо суперечна інтересам держави і суспільства, отже і спірна угода була укладена з метою явно суперечною інтересам держави і суспільства.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачається, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами, в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. Уразі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

1-й відповідач в обґрунтування своїх заперечень по суті позову вказує на те, що факт наявності наміру у ПП «Інтерфлекс» - «фіктивного підприємництва» може встановлюватись виключно на підставі ст.205 Кримінального кодексу України у порядку кримінального судочинства. Позивач не надав до матеріалів справи доказів видалення ПП «Інтерфлекс» із ЄДРПОУ.

1-й відповідач також вказує, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. Видавши суб’єкту підприємницької діяльності свідоцтво про державну реєстрацію, довідку про взяття на податковий облік і свідоцтво платника податку на додану вартість, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства, тобто взяла на себе певну відповідальність за факт надання підприємству статусу суб’єкта господарювання. За таких обставин, факт завдання договором  від 26.02.04р. шкоди інтересам держави відсутній.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з таких обставин.

Судом встановлено, що між ПП "Інтерфлекс" та ТОВ ,,Профіт+" був укладений договір від 26.02.2004р., згідно якого ПП «Інтерфлекс» поставило ТОВ "Профіт+" товар на загальну суму 6000,00грн., що підтверджується накладною №32 від 05.03.04р.

На виконання вказаного договору ПП «Інтерфлекс» було виписано податкову накладну №19 від 27.02.04р. за фактом оплати товару, підтвердженим реєстром розрахункових документів АКБ Меркурій від 27.02.04р.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.10.03р. скасовано державну реєстрацію ПП «Інтерфлекс» та зобов’язано відповідача в особі його вищого органу вжити заходи щодо ліквідації підприємства.

Прийняття рішення про скасування державної реєстрації підприємства не тягне втрати такою юридичною особою статусу платника ПДВ незалежно від того, ким прийнято таке рішення.

У випадках, встановлених Законом України «Про податок на додану вартість», особа може за своїм бажанням набувати та втрачати статус платника податку шляхом реєстрації як платника податку та анулювання такої реєстрації.

Згідно з п.п. «б» п. 9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість відбувається, зокрема, у випадках, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду; згідно з абзацом 8 цього пункту анулювання реєстрації на підставах, визначених  у підпунктах «б» - «г» цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. При застосуванні зазначених положень слід мати на увазі, що у разі ліквідації юридичної особи анулювання реєстрації за ініціативою податкового органу можливо лише, якщо юридичну особу виключено з Державного реєстру. До виключення підприємства з Державного реєстру, анулювання реєстрації здійснюється виключно за ініціативою юридичної особи (в особі ліквідаційної комісії, ліквідатора, органу управління юридичної особи, якщо на нього покладено виконання функцій комісії з припинення юридичної особи).

До анулювання реєстрації юридична особа, що перебуває у процесі ліквідації, має право та зобов’язана, у випадках встановлених законодавством, видавати податкові накладні на загальних підставах.

На підставі викладеного, акт №2780 від 01.12.03р. ДПІ у Печерському районі м. Києва про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Інтерфлекс» складений в порушення чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Позивачем не надано доказів того, що ПП «Інтерфлекс» був виключений з Державного реєстру на час укладання та виконання договору від 26.02.04р.

Відповідно до довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві від 16.11.07р. за №12/1-7/3026, станом на 01.11.07р. ПП «Інтерфлекс» (код 31777961) значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій України.

Таким чином, твердження позивача стосовно відсутності у 2-го відповідача цивільної правоздатності та цивільної дієздатності юридичної особи необґрунтоване, оскільки воно не підтверджено матеріалами справи.

Наявність умислу по угодам, стосовно дійсності яких виник спір, входять до предмету доказування в судовому процесі. Один лише факт скасування державної реєстрації ПП «Інтрефлекс» за рішенням суду, яке вступило в законну силу, без встановлення в судовому процесі обставин щодо стану виконання підприємством конституційного обов’язку сплачувати податки, встановлені законом, за результатами господарської діяльності в цілому та конкретних цивільно-правових угод (правочину), зокрема, не може бути підставою для визнання таких угод недійсними.

Крім того, факт по несплаті податків однією зі сторін договору є правопорушенням, а не наявністю умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Доказом наявності вини стороні у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні події та ким вони вчинені. Позивачем не надано до матеріалів справи вироку суду у кримінальній справі у відношенні посадових осіб ПП «Інтерфлекс».

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Профіт+» розрахувалось з ПП «Інтрефлекс» за отримані ТМЦ по договору від 26.02.04р. через розрахунковий рахунок в АКБ «Меркурій».  Наведене свідчить про те, що ПП «Інтерфлекс» мало відкриті розрахункові рахунки в установах банку та проводило через них розрахунки, що свідчить про прозорість здійснюваних підприємством операцій для оподаткування та нагляду з боку контролюючих органів.

В матеріалах справи відсутні докази проведення документальної перевірки ПП «Інтерфлекс» з питань дотримання податкового законодавства за 2003-2004 роки, а отже позивачем не доведено порушення податкового законодавства з боку 2-го відповідача.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та визнавати угоди недійсними при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та визнання недійсним угод.

Крім того, положення ст.ст.207 та 208 ГК слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам державиісуспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину не дійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані вабзаціпершомуст.10 Закону України«Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

Частиною 1 ст.208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

На підставі викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова в повному обсязі виготовлена 21.12.2007 р.

            Суддя                                                                                                                  Я.В.П'янова