Постанова № 16120677, 07.06.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"07" червня 2011 р. Справа № 5004/7/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. , суддя Гулова А.Г.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва"

на рішення господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р.

у справі № 5004/7/11 (суддя Філатова С.Т.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва"

про стягнення 97 249, 41 грн.

ВСТАНОВИВ:

4 січня 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" звернулося в господарський суд Волинської област із позовною заявою, в якій просить суд стягнути із відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" на свою користь кошти в сумі 150 481, 52 грн.

1 березня 2011 року позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача 97 249,41 грн. заборгованості, від стягнення пені, інфляційних витрат та 3 % річних відмовляється (а.с. 56).

Рішенням господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р. у справі № 5004/7/11 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" про стягнення 97 249, 41 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" 97 249,41 грн. боргу, 972,49 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. платежу за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно договору поставки № 0109/1 від 01.09.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віва", позивач (постачальник) зобов’язувався поставляти і перадавати у власність відповідача (покупця) гофрокартонну продукцію, надалі товар, а відповідач - приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах, визначених договором. Всупереч умовам зазначеного договору, відповідачем не було виконано в повному обсязі свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 97 249,41 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства (ст. 174 ГПК України, ст. 265 ГК України), місцевий господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Віва" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 1 березня 2011 року по справі № 5004/7/11 скасувати та залишити позов без розгляду.

Апелянт вважає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування своїх доводів щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права, скаржник враховує те, що строк виконання грошового зобов'язання сторонами належним чином виконано не було, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.12.2010р., в якій йшлося про необхідність ведення розрахунків за поставлений товар.

Відповідно до ст.7 Господарського процесуального кодексу України, претензія розглядається у місячний строк з дня одержання претензії.

Апелянт зазначає, що строк виконання грошового зобов'язання за претензією фактично не настав, тому на момент подачі позову в суд порушення права позивача не відбулось, у зв'язку з чим суд за відсутності доказів порушення права позивача мав залишити позовні вимоги без розгляду.

Оскільки позивачем була пред'явлена претензія, а не вимога (строк розгляду якої 7 календарних днів з моменту отримання, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), то 5 сіяня 2011 року, коли було відкрито уже провадження у справі, ще не закінчився термін добровільного, досудового врегулювання спору. Із матеріалів справи вбачається що відповідачем протягом терміну пред'явлення претензії від 2 грудня 2010 року виконувалися грошові зобов'язання і оплати троводилися, остання з яких була 5 січня 2011 року, і товариство розраховувало на місячний строк виконання даного зобов'язання, але позивачем даний термін з власної ініціативи був скорочений, що є прямим порушенням чинного законодавства, а судом першої інстанції до уваги прийнятий не був, що в свою чергу порушило права відповідача.

З приводу порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апелянт зазначає, що в порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд звільнив позивача від обов'язку доведення факту порушення його прав на момент подачі позову. Крім того, в порушення даної норми самим судом не було досліджено ті обставини, на які посилався позивач, хоча розглядаючи спір про порушення прав відповідно до статті 33 ГПК України, суд був зобов'язаний дослідити обставини про те, чи дійсно відбулось на момент подачі позову порушення прав позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" у відзиві на апеляційну скаргу з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними та надуманими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та прийняте з дотриманням норм закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого суду залишити без змін (а.с. 97-99).

В судове засідання представники сторін не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 95-96), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід змінити, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віва" укладено договір поставки № 0109/1 (а.с. 13-17), згідно з яким позивач (постачальник) зобов’язувався поставляти і перадавати у власність відповідача (покупця) гофрокартонну продукцію (надалі товар), а відповідач - приймати та своєчасно оплачувати товар на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено товар по видатковим накладним №W102199 від 11.10.2010р., №W102224 від 14.10.2010р., №W102277 від 27.10.2010р. на загальну суму 158 948,21 грн. (а.с.22, 24, 26).

Факт одержання відповідачем товару стверджується відмітками про отримання на вказаних вище накладних, довіреностями №1857 від 11.10.2010р., №1901 від 26.10.2010р. та визнається відповідачем у відзиві №263 від 28.02.2011р. ( а.с. 23, 27, 43-44).

Згідно із ст.174 ГК України, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій суб’єктів, з якими закон пов’язує настання правових наслідків. Внаслідок укладення договору та дій позивача по відпуску продукції між сторонами виникло зобов’язання, врегульоване ст.265 ГК України, згідно якої одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставки № 0109/1, відповідач зобов’язаний здійснити оплату за поставлений товар на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок позивача.

В свою чергу, відповідачем свого обов'язку за договором щодо оплати товару в повному обсязі не виконано, вартість товару оплачено частково, що спричинило звернення кредитора з позовом до суду.

Заборгованість за отриманий товар на момент розгляду справи місцевим судом становить 97 249,41 грн.

Визначена сума заборгованості підтверджується договором поставки №0109/1 від 01.09.2010р., видатковими накладними №W102199 від 11.10.2010р., №W102224 від 14.10.2010р., №W102277 від 27.10.2010р., довіреностями №1857 від 11.10.2010р., №1901 від 26.10.2010р., доказами часткової оплати (а.с. 45-48), визнається відповідачем у відзиві №263 від 28.02.2011р.

Виходячи із положень статтей 193, 265 ГК України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства та порушення однією із сторін договірних зобов'язань, сума заборгованості, яка виникла за договором поставки №0109/1 від 01.09.2010р., підлягає до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак-Україна" в розмірі 97 249,41грн.

Твердження відповідача, щодо передчасного пред'явлення позову не грунтуються на законі, оскільки попередє звернення з претензією у даних правовідносинах не передбачене ГПК України.

Крім того, як зазанчено вище в п.3.2 договору поставки № 0109/1, чітко визначено строк оплати за отриманий відповідачем товар, отже направляти вимогу в порядку ст. 530 ЦК України немає необхідності.

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що рішенням господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р. у справі № 5004/7/11 в частині стягнення з відповідача 97 249,41грн. основного боргу є цілком законним, обгрунтованим та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення 97 249,41грн. основного боргу відсутні, а тому апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю слід залишити без задоволення.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, а також це відображено в оскаржуваному рішенні, що позивач заявою про зменшення позовних вимог (а.с.56) відмовився від позову в частині стягнення пені, 3% річних на інфляційних втрат.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Проте, суд першої інстанції фактично взявши до уваги заяву позивача, правової оцінки їй не надав, процесуального рішення по вказаній заяві не прийняв.

Статтею 99 ГПК України встановлено :

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частинами 1,2 ст. 101 ГПК України передбачено:

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За наведених обставин, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку пронеобхідність зміни рішення господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р. у справі № 5004/7/11 в частині стягнення 2375,85 грн. пені за період з 11.11.2010р. по 27.10.2010р., 459,85грн. 3 % річних за період з 11.11.2010р. по 27.10.2010р.та 441,61 грн. інфляційних збитків за листопад 2010 року та припинити провадження у справі в цій частині в зв'язку з відмовою позивача від позову на підставі п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України .

Керуючись п. 4 ч.1 ст. 80, ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Віва" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р. у справі № 5004/7/11 змінити доповнивши його резолютивну частину пунктом третім наступного змісту :

" 3. Провадження у справі в частині стягнення 2375,85 грн. пені, 459,85грн. 3 % річних та 441,61 грн. інфляційних збитків припинити."

3. Пункт 3 резолютивної частини рішення господарського суду Волинської області від 01.03.2011 р. у справі № 5004/7/11 вважати пунктом 4.

4. Справу направити в господарський суд Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.