Рішення № 16119162, 31.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2011Справа №5002-28/935-2011 За позовом Заступника прокурора міста Ялти (98600, м. Ялта, вул. Кірова, 18) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24);

Державного підприємства «Лівадія» (98600, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2).

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» (98600, м. Ялта, вул. Кірова/пров. Ступінчатий, б. 139/1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, к. 133).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Обєднання Технохімкомплект» (95011, м. Сімферополь, вул. Козлова, 45).

Про визнання частково недійсним протоколу загальних зборів учасників, визнання недійсним акту приймання передачі внеску та витребування майна з незаконного володіння.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від прокуратури Сокол О.В., посвідчення № 08089.

Від позивача-1 не зявився, повідомлений належним чином.

Від позивача-2 ОСОБА_1 представник, довіреність № 02/14-1291 від 09.12.2010 р.

Від відповідача ОСОБА_2. представник, довіреність № б/н від 12.05.2011 р.

Від третьої особи-1 ОСОБА_3 - представник, довіреність № 482 від 31.12.2010р.

Від третьої особи-2 не зявився, повідомлений належним чином.

Суть спору: Заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України та Державного підприємства «Лівадія» звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» про визнання недійсним частини 2 протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд» згідно якої ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» вносить майновий внесок, який передає у власність відповідачу, а саме домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1; визнання недійсним акту приймання-передачі внеску засновника у статутний капітал ТОВ «Південжитлобуд», який укладено 13.06.2005 р. у м. Сімферополь, між ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» та ТОВ «Південжитлобуд»; витребування із незаконного володіння ТОВ «Південжитлобуд» домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1, а саме: будівлі літ. А площею 673,5 м. кв., кладову літ. Б площею 22,6 м. кв., кладову літ. В площею 17,3 м. кв., вбиральню літ. Г площею 9,3 м. кв.

Позовні вимоги засновані на положеннях ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст.ст. 203, 215, 387 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що внаслідок незаконної приватизації державного майна, з державної власності вибув дитячий садок, який у подальшому був переданий відповідачу в якості внеску до статутного капіталу.

Відповідач у відзиві на позов, просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що є добросовісним набувачем спірного майна, а правочин за яким товариство набуло права власності на це майно є укладеним у повній відповідності до чинного законодавства України.

Представник позивача - Міністерства аграрної політики України в судове засідання не зявився, направив пояснення по справі. У яких зазначив, що погоджується з позицією прокуратури та просить розглянути справу відповідно до чинного законодавства.

Представник позивача - Державного підприємства «Лівадія», позовні вимоги також підтримав.

Третя особа Фонд державного майна України у письмових поясненнях по справі просить задовольнити позовні вимоги у цій справі.

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Обєднання Технохімкомплект» в судове засідання не зявилось, про дату, час та місяць розгляду справи повідомлялось належним чином. Про причини неявки суд не повідомило.

31.05.2011р. в судовому засіданні прокурор надав суду заяву про усунення технічних помилок у якій, з посиланням на допущені технічні помилки під час підготовки позовної заяви, просить читати п. 2 та 4 прохальної частини позову у наступних редакціях:

- «п. 2 Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд» викладених у частині 2 протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд» від 09.06.2005р., згідно з якою ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» вносить майновий внесок, який передає у власність відповідачу, а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1»;

- «п. 4 Витребувати із незаконного володіння ТОВ «Південжитлобуд» домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1, а саме: будівлі літ. А площею 673,5 м. кв., кладову літ. Б площею 22,6 м. кв., кладову літ. В площею 17,3 м. кв., вбиральню літ. Г площею 9,3 м. кв. та повернути у власність ДП «Лівадія».

При цьому прокурор пояснив, що цією заявою, він не змінює ані предмет ані підстави позову.

Також в судовому засіданні 31.05.2010р. прокурор пояснив, що у заяві від 31.05.2011р. про усунення технічної помилки у п. 4 прохальної частини позову (про витребування майна) також допущена помилка, у звязку з чим, надав чергову заяву про усунення технічної помилки, в якій просить читати п. 4 прохальної частини позову у наступній редакції: «п. 4 Витребувати із незаконного володіння ТОВ «Південжитлобуд» домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1, а саме: будівлі літ. А площею 673,5 м. кв., кладову літ. Б площею 22,6 м. кв., кладову літ. В площею 17,3 м. кв., вбиральню літ. Г площею 9,3 м. кв. та повернути ДП «Лівадія» як балансоутримувачу.

Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні вказаних заяв з огляду на те, що на його думку вказаними заявами прокурор змінив предмет позову.

Представники ДП «Лівадія» та Фонду державного майна України, у свою чергу вказані заяви підтримали та пояснили, що вказаними заявами фактично виправлені допущені помилки у позовній заяві та на має місце зміна предмету позову.

Враховуючи норми матеріального права покладені в обґрунтування позовних вимог у цій справі, викладені у позовній заяві, зміст вказаних заяв, суд не знайшов останні такими, що змінюють предмет позову, у звязку з чим, прийняв їх до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

За клопотанням прокурора, розгляд справи продовжувався в порядку ст. 69 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, третьої особи, суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2003 у справі № 2-22/13239-2003 затверджена мирова угода між товариством з обмеженою відповідальністю «Об'єднання «Технохімкомплект» та радгосп-заводом «Лівадія» в наступній редакції:

«Ответчик с целью мирного урегулирования спора в счет частичного погашения задолженности перед истцом согласен передать истцу в течение 10 дней со дня вступления в силу определения хозяйственного суда об утверждении мирового соглашения здание детского сада стоимостью 263345 грн. согласно акту оценки от 30.05.2003, расположенное в г. Ялта по ул. Кирова, 129.

Истец с целью мирного урегулирования спора согласен принять от Ответчика в счет частичного погашения задолженности Ответчика здание детского сада стоимостью 263345 грн. согласно акту оценки от 30.05.2003, расположенного в г. Ялте по ул. Кирова, 129.

Стороны согласились, что оставшуюся сумму задолженности в размере 244555 грн.,13 коп. Ответчик обязуется перечислять на расчетный счет истца ежемесячно частями в размере не менее 5000 грн. каждая, не позднее 10-го числа месяца, следующего за месяцем, в котором определение хозяйственного суда об утверждении настоящего мирового соглашения вступило в силу.

Стороны согласились, что частичное возмещение затрат истца на оплату госпошлины и информационно технического обеспечения в размере 50% от суммы указанных затрат, что составляет соответственно 850 грн. 59 коп. от каждого вида затрат, принимает на себя ответчик.».

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р., залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2011р., вказану ухвалу господарського суду АР Крим від 22.12.2003р. у справі 2-22/13239-2003 скасовано та відмолено в задоволенні заяви ТОВ «Обєднання «Технохімкомплект» та радгосп-заводу «Лівадія» (Держане підприємство «Лівадія»).

Зі змісту постанови Севастопольського апеляційного господарського суду вбачається, що під час розгляду справи судом було встановлено, що спірне майно є державним майном зі спеціальним статусом. Так, відповідно до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (в редакції на час винесення спірної ухвали) радгосп-завод «Лівадія» включено до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, тобто майно, що належить підприємству на праві повного господарського відання не підлягає відчуженню у будь-якому випадку, будь-яким способом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб.

Укладення, затвердження та фактичне виконання вказаної мирової угоди призвело до приватизації державного майна.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про приватизацію державного майна» суб'єктами приватизації є: державні органи приватизації; покупці (їх представники); посередники.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про приватизацію державного майна» порядок приватизації державного майна передбачає: опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації); затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Севастопольським апеляційним господарським судом також встановлено, що сторонами не було представлено доказів дотримання наведеного обовязкового порядку.

Суд також встановив, що мирова угода була затверджена без дотримання порядку, передбаченого Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477 в частині отримання дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим.

Колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду прийшла до висновку що мирова угода містить декілька порушень норм закону, у звязку з чим підстави для її затвердження були відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Викладені обставини послужили підставою для звернення заступника прокурора міста Ялти з цим позовом до господарського суду АР Крим з метою захисту інтересів держави.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову, а саме: в частині задоволення віндикаційної вимоги, у звязку з наступним.

Заступник прокурора, посилаючись на факти встановлені Севастопольським апеляційним господарським судом, у зазначеній вище постанові, в обґрунтування позовних вимог про: визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд» викладених у частині 2 протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд», згідно з яким ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» вносить майновий внесок, який передає у власність відповідачу, а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1 та про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску засновника у статутний капітал ТОВ «Південжитлобуд», який укладено 13.06.2005 р. у м. Сімферополь, між ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» та ТОВ «Південжитлобуд», посилається на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до п. 8. постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Стаття 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Таким чином, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Доповнюючи положення про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, у ст. 16 ЦК України міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Поява терміну «правочин» не виключає вживання терміну «угода» у значенні домовленості між, щонайменше, двома сторонами. Перший із них є більш широким і включає в себе терміни «договір» (згідно зі ст. 11 ЦК), «угода», «домовленість».

Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади; свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо); рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об'єднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек).

Аналогічну позицію виклав Верховний суд України в листі «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008р.

В листі від 01.08.2007р. «Про практику розгляду корпоративних спорів» Верховний суд України зазначив, що чинне законодавство не визначає підстав для визнання недійсними актів органів юридичної особи на відміну від підстав визнання недійсними правочинів. Так, ч. 5 ст. 98 ЦК України передбачено право учасника товариства на оскарження рішення загальних зборів до суду, проте не встановлено підстав для визнання рішення загальних зборів недійсними.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно керуватися такими міркуваннями.

Не всі спори, пов'язані з визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, можуть бути віднесені до спорів, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК. Критеріями є, по-перше, склад учасників спору, по-друге, підстава, якою обґрунтовується вимога про визнання рішення загальних зборів недійсними. На підставі змісту ч. 3 ст. 167 ГК, яка визначає поняття «корпоративні відносини», обов'язковим учасником корпоративного спору повинен бути суб'єкт корпоративних прав, тобто акціонер або учасник господарського товариства. Тому справи у спорах про визнання недійсним рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, в тому числі таким, що вибув, не належать до спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Судам необхідно враховувати, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

У зв'язку з цим господарським судам необхідно керуватися тим, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- акціонер (учасник) товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах;

- рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси акціонера (учасника) товариства.

Господарським судам необхідно враховувати, що оскільки загальні збори є органом товариства, то їх рішення мають розцінюватися як рішення самого товариства, а не окремих учасників (акціонерів) товариства. Тому відповідачем у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів є товариство.

Під час розгляду справи, прокурор відділу прокуратури АР Крим Меренцов С.І. пояснив суду, що спір у цій справі не є корпоративним, та в обґрунтування позовних вимог покладені норми матеріального права, які передбачають положення про визнання недійсними саме правочинів.

Враховуючи викладені вище норми права, позицію Верховного суду України, суд вважає, що рішення загальних зборів учасників ТОВ «Південжитлобуд» від 09.06.2005р. оформлене протоколом № 1, фактично є локальним актом господарського товариства та не є правочином, тому спірна частина цього рішення не може бути визнана недійсною на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, у звязку з чим, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску засновника у статутний капітал ТОВ «Південжитлобуд», який укладено 13.06.2005 р. у м. Сімферополь, між ТОВ «Обєднання Технохімкомплект» та ТОВ «Південжитлобуд», то суд вважає, що провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України, у звязку з наступним.

Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 20 ГК України передбачає, що права та законні інтереси захищаються, зокрема шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, порушують права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Суд вважає, що спірний акт приймання-передачі не відноситься до актів, що мають обовязковий характер для учасників правовідносин, які виникають або припиняються із складанням такого акту.

Крім того, Вищій господарський суд України в інформаційному листі від 18.03.2008р. N 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» зазначив, що ст. 12 ГПК України не відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах про визнання недійсними актів приймання-передачі як таких.

В п. 31 інформаційного листа від 18.03.2008 р. № 01-8/164 Вищий господарський суд України зазначив, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що провадження у справі в частині визнання недійсним спірного акту прийому-передачі підлягає припиненню, у звязку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відносно вимоги про витребування спірного майна з незаконного володіння ТОВ «Південжитлобуд», суд вважає, що позов в цій частині обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 387 ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи наведені норми, встановлені факти в Постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р., залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2011р. у справі 2-22/13239-2003 в частині незаконної приватизації державного майна домоволодіння (дитячого садочку), яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1, суд приходить до висновку про те, що вказане майно незаконно вибуло з державної власності України, у звязку з чим, підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не надав суду належних доказів в обґрунтування того, що він є правомірним власником спірного майна. У свою чергу доводи відповідача викладені у відзиві на позов, спростовуються вищевикладеними обставинами та положенням ст. 387 та ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені 31.05.2011р.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 ГПК України 06.06.2011р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, ч. 1 п. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.В частині позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд», викладених у частині 2 протоколу № 1 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» від 09.06.2005р., згідно з яким Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання Технохімкомплект» вносить майновий внесок, який передає у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд», а саме: домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1, в задоволенні позову - відмовити.

3.В частині позовних вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску засновника у статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд», який укладено 13.06.2005. у м. Сімферополі, між Товариства з обмеженою відповідальністю «Обєднання Технохімкомплект» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» - провадження у справі припинити.

4.Витребувати із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» домоволодіння, яке знаходиться за адресою: 98600, м. Ялта, вул. Кірова, буд. 139/пров. Ступінчатий, буд. 1., а саме: будівлі літ. А площею 673,5 м. кв., кладову літ. Б площею 22,6 м. кв., кладову літ. В площею 17,3 м. кв., вбиральню літ. Г площею 9,3 м. кв. та повернути Державному підприємству «Лівадія» (98600, м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Виноградна, 2, код ЄДРПО України 00412760) як балансоутримувачу.

5.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» (98600, м. Ялта, вул. Кірова/пров. Ступінчатий, б. 139/1, код ЄДРПО України 33476608) в дохід державного бюджету України (рахунок 31115095700002, банк одержувача ГУ Державного казначейства України в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код ЄДРПО України 34740405) державне мито в сумі 102,00 грн.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Південжитлобуд» (98600, м. Ялта, вул. Кірова/пров. Ступінчатий, б. 139/1, код ЄДРПО України 33476608) в дохід державного бюджету м. Сімферополя (рахунок 31214264700002, банк одержувача: ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь, отримувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу: 22050003, код ЄДРПО України 34740405) витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у господарському суді АР Крим в сумі 236,00 грн.

7.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримЛукачов С.О.