Постанова № 16113211, 28.04.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

28.04.11 Справа № 3/125

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Юрченка Я.О.,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

за участю представників:

від позивача –Васькевич Ю.С.

від відповідача –Круцик С.Т.

Розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради, вих.№183/01-13 від 20.01.2011 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2010 року, суддя Фрич М.М.

у справі №3/125

за позовом Івано-Франківської міської ради, м.Івано-Франківськ

до відповідача Івано-Франківського міського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, м.Івано-Франківськ

про стягнення збитків в сумі 90761,68 грн.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2010 року по справі №3/125 відмовлено в позові Івано-Франківської міської ради про стягнення з Івано-Франківського міського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України збитків в сумі 90761,68 грн.

Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.22, 611, 623 ЦК України, ст.ст.216, 217, 224 ГК України вказує на те, що позивачем не доведено належними засобами доказування наявність вини та протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками у розмірі, заявленому до стягнення. Таким чином, суд посилаючись на те, що матеріалами справи не підтверджено факт заподіяння відповідачем збитків у вигляді недоотриманої плати до державного бюджету, прийшов до висновку про відмову у позові.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Івано-Франківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2010 року по справі №3/125, прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю. Зокрема, скаржник посилаючись на положення ч.3 ст.11 ЦК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про плату за землю», рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року, яким затверджено нову нормативно грошову оцінку земель м.Івано-Франківська та умови договору оренди землі від 21.11.2003 року зазначає, що розмір плати, який сплачував відповідач за користування земельною ділянкою, не був приведений у відповідність до вищевказаних норм чинного законодавства України та рішення міської ради, в зв’язку з чим, недоотримано до місцевого бюджету значну суму коштів, з огляду на наведене вважає правомірними заявлені до стягнення збитки.

В судових засіданнях розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання можливості позивачу подати витребувані ухвалами Львівського апеляційного господарського суду докази щодо повідомлення відповідача про необхідність внесення змін до договору оренди земельної ділянки та конкретизований розрахунок збитків із врахуванням фактично сплаченої відповідачем плати за землю протягом спірного періоду.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, просила задоволити в повному обсязі, з підстав наведених в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї. Поряд з цим, подала суду розрахунок збитків, з урахуванням фактично сплаченої позивачем суми плати за землю протягом спірного періоду, просила суд стягнути з відповідача 81454,15 грн. –збитків (недоотриманої плати за землю).

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечила, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просила оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, посилаючись на положення ст.21 Закону України «Про оренду землі»зазначала, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі. У зв’язку із закінченням дії договору оренди землі від 21.11.2003 року, відповідач звертався до позивача з метою укладення нового договору, проте такий до моменту подання позову по даній справі укладено не було. Поряд з цим, звертала увагу суду на те, що лист про погодження внесення змін до договору оренди, з урахуванням затвердженої нової нормативно-грошової оцінки отримано відповідачем лише 03.09.2009 року. Одночасно, зазначала, що відповідачем сплачувалась плата за землю, виходячи із розміру орендної плати визначеної станом на 2003 рік.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що 21.11.2003 року між Івано-Франківською міською радою (в тексті договору –орендодавець) та Івано-Франківським міським спортивно-технічним клубом товариства сприяння обороні України (в тексті договору –орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,0182 га на вул. Набережній ім.В. Стефаника на 3 роки, для обслуговування майданчика водіння автомобілів та майстерні, який зареєстрований Івано-Франківському міському відділі Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України»08.09.2004р. за №040429400355, майже через рік після підписання.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що плата за оренду земельної ділянки, вказаної в п.1.1 договору встановлюється в грошовій формі в розмірі 6748 грн. на рік. Розмір орендної плати підлягає щорічному уточненню відповідно до п.3.3 цього договору. Пунктом 3.3 договору передбачено, що розрахунок орендної плати подається орендарем з врахуванням коефіцієнту індексації та грошової оцінки земель, що встановлюється згідно з чинним законодавством. Вказані пункти договору відповідачем не виконувались на протязі всього часу користування земельною ділянкою.

Орендні відносини тривали до 08.09.2007 року.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України), що зумовлювало виникнення у відповідача зобов'язання по оформленню документів, які посвідчують передачу земельної ділянки в оренду.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.18 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Право оренди землі оформляється договором (ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до чинного законодавства міська рада, як суб'єкт права на землі комунальної власності, використовує земельні ділянки шляхом передачі їх в оренду зацікавленим особам з метою отримання орендної плати.

Підставою для сплати орендарем орендної плати є договір оренди, який набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації, відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Згідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю", ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»внесено зміни до статті 21 Закону України «Про оренду землі»(чинний на момент прийняття рішення), відповідно до яких, річна оренда плата надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю». Редакція Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»діє від 03.06.2008 року.

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження нормативно грошової оцінки земель м. Івано-Франківська»затверджено нову нормативно грошову оцінку земель м. Івано-Франківська після припинення дії договору оренди.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Якщо за законом такий договір підлягає поновленню, то таке поновлення має здійснюватися за волевиявленням сторін. Таке волевиявлення має бути оформлене відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішенням міської ради.

Таким чином, чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі.

Як зазначає позивач, з моменту внесення вказаних змін до Закону України «Про оренду землі»та прийняття рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року розмір орендної плати, яку сплачував відповідач, не був приведений у відповідність до вищевказаної норми чинного законодавства України, договір оренди протягом спірного періоду поновлений не був.

З огляду на наведене, фактичне використання земельної ділянки відповідачем, який її використовував без правових підстав, позбавило міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї земельної ділянки доход в розмірі орендної плати, визначеної в залежності від нормативно грошової оцінки земель.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Як зазначає позивач з моменту прийняття рішення Івано-Франківської міської ради «Про затвердження нормативно грошової оцінки земель м. Івано-Франківська», а саме з 10.07.2008 року, враховуючи індекс інфляції, нормативна грошова оцінка орендованої земельної ділянки становить 1391 229,63 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем на адресу відповідача направлявся лист від 03.09.09р. №23-12/1021/23-13, яким останнього повідомлено про зміни внесені до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», та про те, що розмір орендної плати, яку сплачував відповідач не був приведений у відповідність до чинного законодавства.

Рішенням сесії Івано-Франківської міської ради 04.06.2009р. продовжено відповідачу термін оренди земельної ділянки на вул. Набережна ім. В.Стефаника, площею 0,9182 га, для обслуговування майданчика водіння автомобілів, та площею 0,1000 га, для обслуговування майстерні, терміном на три роки, проте договір не переукладено, так як дія попереднього договору оренди припинена 08.09.2007 року.

Відповідно до ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно із ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства, а згідно із ч. 4 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтями 224, 225 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, крім іншого, включаються також неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Враховуючи наведене, позивач на підставі встановлених обставин справи набув право на відшкодування спричинених йому збитків завданих використанням відповідачем земельної ділянки без оформлення правовстановлюючих документів на протязі з 10.07.2008 року по 01.11.2010 року. Відповідач не заперечує факт користування земельною ділянкою на якій знаходиться його нерухоме майно.

Івано-Франківська міська рада недоотримала до місцевого бюджету значну суму коштів, а саме згідно розрахунку поданого позивачем (від 28.04.2011 року №1136/01-26) з урахуванням фактичної сплати позивачем плати за землю, сума недоотриманих місцевим бюджетом коштів становить 81454,15 грн., які позивачем заявлено до стягнення як збитки.

З огляду на наведене, позов Івано-Франківської міської ради є правомірним в частині заявлених до стягнення збитків в сумі 81454,15 грн. В решті позову слід відмовити.

З урахуванням ст.ст.44, 49 ГПК України, з відповідача в доход державного бюджету підлягають стягненню 814,54 грн. –державного мита за подання позовної заяви, 402,27 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги та 211,80 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст.103,104, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради задоволити частково.

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 21.12.2010 року по справі №3/125 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

Стягнути з Івано-Франківського міського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (м.Івано-Франківськ, вул.Довга,60, код ЄДРПОУ 02727373) збитки в розмірі 81454,15 грн. в місцевий бюджет м.Івано-Франківська, код 20568100, р/р 33219812700002, код платежу 13050200, МФО 836014 в УДК в Івано-Франківській області.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Івано-Франківського міського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (м.Івано-Франківськ, вул.Довга,60, код ЄДРПОУ 02727373) в доход державного бюджету: 814,54 грн. –державного мита за подання позовної заяви, 402,27 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги та 211,80 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Юрченко Я.О.