Рішення № 16111562, 06.06.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.11

Справа № 5021/990/2011.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранпневматика», м.

Лебедин, Сумської області

до відповідачів: 1. Сумської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Суми

2. ТОВ «Востокпневматика», м. Харків

про визнання правочинів недійсними

СУДДЯ ЗРАЖЕВСЬКИЙ Ю.О.

Представники сторін:

Від позивача: Трикалюк О.М.

Від відповідачів : 1. Коваленко Л.І.

2. не з’явився

При секретарі судового засідання Черненко І.О.

Суть спору: позивач просить суд визнати договори поставки № 01/10/1-Р від 11.01.2010р. та № 01/11/1-Р від 05.01.2011р. дійсними.

Перший відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що актами перевірки діяльності позивача встановлено, що договори поставки № 01/10/1-Р від 11.01.2010р. та № 01/11/1-Р від 05.01.2011р. є безтоварними.

Другий відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд задовольнити позовні вимоги та визнати правочини між ним та позивачем, вчиненими за договорами поставки дійсними посилаючись на те, що першим відповідачем за результатами перевірки не зазначено прямої норми закону, яка встановлює нікчемність (недійсність) договорів поставки.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю«Укртранпневматика» та другим відповідачем - ТОВ «Востокпневматика» укладено договір № 01/10/1-Р від 11.01.2010р. та № 01/11/1-Р від 05.01.2011р.

Згідно умов договору другий відповідач (постачальник) зобов’язується поставити і передати у власність позивачу (замовнику) певну продукцію, відповідно до специфікації, а позивач (замовник) зобов’язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов вказаних договорів.

На виконання договору № 01/10/1-Р від 11.01.2010р. другим відповідачем надано позивачу комплектуючі деталі до рукавів з’єднувальних; на виконання договору № 01/11/1-Р від 05.01.2011р. другим відповідачем надано позивачу комплектуючі деталі до гальмівного обладнання для рухомого складу залізниці, що підтверджується видатковими накладними.

07.04.2011р. першим відповідачем – Сумською МДПІ проведена документальна перевірка діяльності позивача щодо правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.2010р.по 31.01.2011р. та складено акт № 89/23/33486527. Даним актом встановлено порушення п.п 7.4.1 ст. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження суми податку на додану вартість за вказаний період на загальну суму 346 079 грн., в т.ч. за грудень 2010р. на суму 174 776 грн., за січень 2011р. на суму 171 303 грн.

Першим відповідачем - Сумською МДПІ вбачається, що між позивачем та другим відповідачем укладено договори з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що не мають реального товарного характеру, а також те, що позивачем були перераховані грошові кошти нібито за отриманий товар.

На підставі чого, позивач звернувся до господарського суду про визнання договорів купівлі-продажу № 01/10/1-Р від 11.01.2010р. та № 01/11/1-Р від 05.01.2011р. дійсними.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов‘язання, що виникає між суб‘єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб‘єкт (зобов‘язана сторона, в тому числі боржник) зобов‘язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб‘єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб‘єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов‘язаної сторони виконання її обов‘язку.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов‘язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов‘язки, підставами виникнення яких, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дійсність господарського договору означає здатність господарського договору при дотриманні всієї сукупності умов, передбачених законодавством, встановлювати, здійснювати, припиняти правовідносини у сфері господарської діяльності, та продовжувати той правовий результат, настання якого прагнули сторони договору, юридична сила якого забезпечується державою.

До прав та обов’язків сторін, що складають зміст господарського зобов’язання, не можуть пред’являтися вимоги до їх дійсності оскільки недійсним може бути визнаний лише юридичний факт.

Нормами статті 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Дійсний господарський договір відповідно до ст. 207 Господарського Кодексу України повинен відповідати вимогам законодавства, не суперечити інтересам держави та суспільства та укладатися з дотриманням суб’єктом господарювання господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). До суб’єктивних умов дійсності господарського договору відповідно до ст. 208 Господарського Кодексу України відноситься лише одна умова – дотримання суб’єктом господарювання господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності); до об’єктивних причин дійсності договору відноситься – відповідність чинному законодавству та якщо господарський договір не суперечить інтересам держави та суспільства.

За приписами частини другої статті 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадку, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зокрема такий випадок передбачено частиною другою статті 220 Кодексу, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов’язкове нотаріальне посвідчення.

Відповідно до ст. 22-24 Господарського процесуального кодексу України, сторони мають право…подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду..., а також користуватися іншими процесуальними правами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов‘язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.п. 2, 4 ст. 129 Конституції України, суд керується основними засобами судочинства, а саме: рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальністю сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, статтею 16 Цивільного кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Також цією статтею передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, такого способу захисту, який заявлено позивачем в позовній заяві, а саме: визнання договорів поставки дійсними не передбачено діючим законодавством. В зв’язку з чим, господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні його вимог оскільки.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - ВІДМОВИТИ.

СУДДЯ (підпис) Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Повне рішення складено 08.06.2011 р.