Рішення № 16109178, 07.06.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" червня 2011 р. Справа № 7/052-11

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовомДочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

доКомунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка», Київська область, Володарський район, смт. Володарка,

простягнення 1427351,02грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. представник за довіреністю №187/10 від 23.12.2010 року;

від відповідача: ОСОБА_2. представник за довіреністю б/н від 24.02.2011року,

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

18.04.2011року Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою вих. №31/10-4743 від 11.04.2011року (вх. №1526 від 18.04.2011 року) до Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка»(далі - відповідач) про стягнення 1427351,02грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших субєктів господарювання №58026-06/09-1352БО-17 від 23.09.2009року, а саме щодо проведення розрахунку за поставлений природний газ за період з жовтня 2009року по квітень 2010року, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 1427351,02грн., з яких 1184598,64 грн. сума основного боргу, 78363,01 грн. пеня, 121184,99 грн. інфляційні втрати та 43204,38 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2011року було порушено провадження у справі № 7/052-11 та призначено її розгляд на 05.05.2011року.

У звязку з неявкою у судове засідання 05.05.2011року представників відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, розгляд справи було відкладено на 26.05.2011року.

У судове засідання 26.05.2011року представники сторін зявились, представником відповідача у справі були надані платіжні доручення, на підтвердження часткової оплати суми боргу за поставлений природний газ, які залучені судом до матеріалів справи.

Господарським судом на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 26.05.2011року було оголошено перерву до 02.06.2011року.

У судовому засіданні 02.06.2011року господарським судом у порядку вимог ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 07.06.2011року.

В судовому засіданні 07.06.2011року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.

У судовому засіданні 07.06.2011 року представник відповідача проти позовних вимог не заперечував, відзиву на позовну заяву не надав, виникнення заборгованості пояснював відсутністю фінансування.

Враховуючи вищевикладене, суд на підставі ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами, так як його неподання не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 07.06.2011року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:

23.09.2009року між Дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальник за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради «Володарка»(покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших субєктів господарювання №58026-06/09-1352БО-17 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобовязується передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобовязується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.

Згідно п.1.3. договору газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших субєктів господарювання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.

Пунктом 2.1. договору визначено, що постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2009року по 31 грудня 2009року газ в обсязі до 359,00тис. куб.м. в тому числі по місяцях: жовтень 39,0 тис. куб.м., листопад 138,0 тис. куб.м., грудень 182,0тис.куб.м.

Як визначено п. 4.1. договору, постачальник передає газ покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця.

У відповідності до п. 4.4. договору обсяг газу, визначений згідно з п.4.3. договору, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за цим договором в пунктах приймання-передачі. Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та покупцем, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобовязується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.

Сторонами, п. 5.1. договору, погоджено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2020,25 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2%; податок на додану вартість за ставкою 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами 122,00грн., крім того ПДВ 20%. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 2182,66грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2619,19грн.

Загальна сума цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу.(п.5.4. договору).

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ згідно п. 5.1. проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів гагу до 20 та 30 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1. договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2009року по 31 грудня 2009року, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Господарським судом досліджено, що 21.12.2009року між сторонами була підписана Додаткова угода №1 до договору поставки природного газу від 23.09.2009року, якою сторони доповнили п. 2.1. договору підпунктом 2.1.1. в наступній редакції: «постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2010року по 30 квітня 2010року газ в обсязі до 585тис. куб.м. в тому числі по місяцях: січень 190 тис. куб.м., лютий 160 тис. куб.м., березень 165тис.куб.м., квітень 70 тис.куб.м., разом 585 тис.куб.м.»

Відповідно до п. 2. Додаткової угоди №1, сторони змінили п. 11.1. договору, а саме визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2009року по 30 квітня 2010року, а в частині розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Укладеною 09.04.2010року Додатковою угодою №2 до договору сторони продовжили строк дії договору в частині поставки природного газу до 30.09.2010року.

Додатковою угодою №3 від 06.08.2010року до договору поставки природного газу сторони внесли зміни та виклали в іншій редакції п. 5.1. договору, всі інші умови договору залишись незмінними.

Господарським судом встановлено, що на підставі та у відповідності до договору позивач своєчасно та в повному обсязі передавав відповідачеві за період з жовтня 2009року по квітень 2010року природний газ. Претензій щодо недобросовісного виконання позивачем своїх договірних зобовязань від відповідача не надходило.

Так, за період з жовтня 2009року по квітень 2010року позивачем у справі було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 2078433,64грн., зокрема, у жовтні 2009року на суму 80561,11грн., у листопаді 2009року на суму 275284,94грн., у грудні 2009року на суму 409557,82грн., у січні 2010року на суму 503639,20грн., у лютому 2010року на суму 389088,83грн., у березні 2010року на суму 353389,25грн., у квітні 2010року на суму 66912,49грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу №37 від 31.10.2009року, №36 від 30.11.2009року, б/н від 31.12.2009року, №37 від 31.01.2010року, б/н від 28.02.2010року, б/н від 31.03.2010року та б/н від 30.04.2010року (оригінали оглянуті судом у судовому засіданні). Вказані вище акти підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Господарським судом встановлено, що за період з 02.12.2009року по 17.02.2011року відповідач у справі лише частково оплатив вартість поставленого природного газу (при цьому оплата проводилась не своєчасно та не в повному обсязі), а саме у сумі 893835,00грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача.

Окрім того, наданими у судовому засіданні представником відповідача платіжними дорученнями №216 від 14.03.2011року, №234 від 21.03.2011року та №252 від 23.03.2011року підтверджується оплата відповідачем у березні 2011року заборгованості за поставлений природний газ у сумі 150000,00грн.

Відтак, поданими сторонами документами (копіями банківських виписок, платіжними дорученнями) підтверджується, що за поставлений природний газ відповідач здійснив оплату у сумі 1043835,00грн. (893835,00грн.+ 150000,00грн.).

Враховуючи часткову оплату відповідачем вартості отриманого природного газу, господарським судом встановлено, що станом на 07.06.2011року заборгованість відповідача перед позивачем становить 1034598,64грн. (2078433,64грн., загальна вартість поставленого природного газу, - 1043835,00грн., сплачені відповідачем грошові кошти), а не 1184598,64грн., як визначено позивачем у позовній заяві (оскільки не враховано проплат відповідача, здійснених у березні 2011року).

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобовязання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст.714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, обєктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

До обовязків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обовязок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав жодних доказів на підтвердження проведення оплати в повному обсязі за поставлений у період з жовтня 2009 року по квітень 2010року природний газ. Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків за отриманий природний газ в повному обсязі відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування заборгованості відповідача за поставлений природний газ в розмірі 1034598,64грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому, господарський суд вважає безпідставним стягнення з відповідача 150000,00грн. суми основного боргу, оскільки позивачем у позовній заяві від 11.04.2011року вказано суму боргу у розмірі 1184598,64грн. станом на 01.03.2011року, і ним не враховано здійснених у період з 14.03.2011року по 23.03.2011року проплат відповідача у сумі 150000,00року. Беручи до уваги той факт, що з позовною заявою Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до суду 12.04.2011року, як вбачається з відтиску кліше календарного штемпеля відділення поштового звязку на поштовому конверті, а часткова оплата була здійснена Комунальним підприємством Володарської селищної ради «Володарка»ще у березні 2011року, то господарський суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача 150000,00грн.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 78363,01грн. пені, нарахованої на суму боргу 1184598,64грн. за період з 11 жовтня 2010року по 01 березня 2011року.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 217 ГК України зазначено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Так, п. п. 7.2, 7.10 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору покупець зобовязується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним нараховується пеня за період з 11.10.2010р. по 01.03.2011р., що є цілком обґрунтованим, враховуючи умови договору та встановлені обставини справи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 30.11.2010року у справі №2-27/3718-2009, від 12.01.2011року у справі №33/191-10 та від 28.09.2010року у справі №11/93-09.

Таким чином, беручи до уваги вимоги вищенаведених правових норм та умови договору, перевіривши розрахунок пені, нарахованої на суму боргу 1184598,64грн. за період прострочки з 11.10.2010року по 01.03.2011року з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 78363,01грн.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобовязання за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач просить суд стягнути з відповідача 121184,99грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2009 року по березень 2011 року та 43204,38грн. 3% річних.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Однак, щодо розрахунку інфляційних втрат, наданих позивачем до позову, то господарський суд перевіривши його, вважає необхідне зазначити наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим»методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

При цьому, слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Тобто, господарський суд зазначає, що до простроченого платежу за газ, поставлений у жовтні 2009 року, який повинен бути оплачений у листопаді 2009 року, має застосовуватись індекс інфляції, визначений у січні 2010 року за грудень 2009 року і до моменту погашення боргу. Крім того, індекс інфляції може застосовуватися на суму боргу за газ, поставлений у жовтні 2009 року, потім у листопаді з урахуванням залишку у жовтні і так далі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.11.2010року у справі №21/108-10 та від 01.12.2010рок у справі №3/111-10.

Проте, згідно поданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем помилково застосовано індекс інфляції, що був визначений за місяць, в якому відповідач, згідно договору, мав оплатити отриманий газ, тобто неправильно визначено початок періоду нарахування інфляційних.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що поданий позивачем розрахунок інфляції за період з листопада 2009 року по березень 2011 року є не правильним та не є обґрунтованим.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (дана правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи вищевикладене, строки виникнення зобовязання з оплати отриманого природного газу за договором, дати та суми часткової оплати відповідачем отриманого за договором газу, період нарахування інфляційних втрат, за який нараховується інфляція з урахуванням заявленого позивачем періоду, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат шляхом, зокрема, застосування до простроченого платежу за газ у жовтні 2009року на суму 80561,11грн., який повинен бути оплачений у листопаді 2009 року, індекс інфляції, визначений у січні 2010 року за грудень 2009 року, потім у листопаді з урахуванням поставленого природного газу у листопаді 2009року, залишку боргу у жовтні та проведених відповідачем оплат, застосовуючи індекс інфляції, визначений у лютому 2010 року за січень 2010року і так далі.

Оскільки, вірна сума інфляційних втрат, за розрахунком суду, становить 100646,79грн., тому господарський суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 121184,99грн. інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 100646,79грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 20538,20грн. інфляційних втрат (121184,99грн. 100646,79грн.), суд відмовляє.

Одночасно, перевіривши заявлений позивачем розмір 3% річних, нарахованих на суму боргу з урахуванням часткових оплат за період прострочки з 11.11.2009року по 01.03.2011рік, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є вірним та обґрунтованим, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 43204,38грн. 3% річних.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково у сумі 1256812,82грн., з яких 1034598,64грн. сума основного боргу, 78363,01 грн. пеня, 100646,79 грн. інфляційні втрати та 43204,38 грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 150000,00грн. основного боргу та 20538,20грн. інфляційних втрат, суд відмовляє.

Судові витрати відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому господарський суд зазначає, що згідно п. п. б ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993року державне мито із позовних заяв майнового характеру сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

Розмір державного мита, що підлягало сплаті за подання позовної заяви у справі №7/050-11 становить 14273,51грн. (1 відсоток ціни позову), в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням №2400 від 11.04.2011р. сплачено 14274,00грн., тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито у розмірі 0,49грн. (14274,00грн. 14273,51грн.) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради «Володарка»(09300, Київська область, Володарський район, селище міського типу Володарка, провулок Перемоги, буд. 3, код ЄДРПОУ 35450817) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) 1034 598 (один мільйон тридцять чотири тисячі пятсот девяносто вісім) грн. 64 коп. основного боргу, 78 363 (сімдесят вісім тисяч триста шістдесят три)грн. 01коп. пені, 100 646 (сто тисяч шістсот сорок шість)грн. 79коп. інфляційних втрат, 43 204 (сорок три тисячі двісті чотири)грн. 38коп. 3% річних та судові витрати: 12 568 (дванадцять тисяч пятсот шістдесят вісім) грн. 13коп. державного мита і 207 (двісті сім) грн. 80 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Повернути Дочірній компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 31301827) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 0 (нуль) грн. 49коп., про що видати довідку.

6.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Антонова В.М.

Повне рішення складено 08.06.2011року