Рішення № 16108265, 08.06.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.2011 Справа № 5008/500/2011

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник”, м. Харків

ДО фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

ПРО стягнення суми 2323,85грн., в тому числі 2262,63грн. заборгованості по оплаті за отриману продукцію з урахуванням інфляційних втрат та 61,22грн. трьох відсотків річних,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача не зявився

від відповідача - не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Разом з тим, на день судового засідання надав суду відомості про погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 2040,98грн. Відтак, просить стягнути з відповідача 221грн. інфляційних втрат, 61,22грн. річних та 102грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач свого уповноваженого представника в засідання суду не направив, однак, у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що сума основного боргу сплачена повністю, а оскільки між сторонами відсутня угода про поставку продукції, вважає вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та річних безпідставними.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та подані заперечення, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом між позивачем та відповідачем було укладено правочин в усній формі щодо поставки продукції.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.06.2011 року по справі № 5008/500/2011

встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

На основі усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопромпідшипник»(в подальшому - Позивач) згідно рахункам-фактури №2302108 від 23.02.2010 р. та №0103173 від 01.03.2010р. відвантажило ПП ОСОБА_1 (далі - Відповідач) за накладними №2402014 від 24.02.2010 р. та №0103163 від 01.03.2010 р. продукцію на загальну суму 3 260, 98 грн. під печать ПП ОСОБА_1

Відповідно до приписів ч.1 та ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За таких обставин, відповідно до ст. 11 ЦК України, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли права та обов'язки з правочину, укладеного в усній формі.

Позивач стверджує, що факт передачі товару відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, а саме рахунками-фактурами та накладними на відпуск товару, посвідченими підписом та печаткою отримувача (відповідача у справі), який не оплачений відповідачем незважаючи на надіслану йому 01.02.2011р. претензію №42, що підтверджується бланком опису вкладення у лист з оголошеною цінністю від 01.02.2011р. та фіскальним чеком № 9980 від 01.02.2011 р.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.06.2011 року по справі № 5008/500/2011

виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивач виконав свої зобовязання за договором, а відповідач не здійснив оплату поставленої позивачем продукції.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу вимогу №42 від 01.02.2011 р. відповідно до ст. 530 ЦК України щодо сплати заборгованості за відпущену продукцію в сумі 2040,98грн., але відповідач відповідь на зазначену вимогу позивачу не направив і борг не сплатив.

На день подання позивачем позовної заяви до суду борг відповідача перед позивачем склав 2040,98грн. Однак, в період розгляду справи відповідачем здійснення оплати даної суми боргу, що підтверджується наявними у справі матеріалами, у звязку з чим, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 2040,98грн. основного боргу підлягає припиненню у відповідності до вимог пункту 1.1 статті 80 ГПК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, і не залежить від наявності чи відсутності між сторонами укладення відповідного договору, яким би обумовлювались питання застосування такої відповідальності.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

Дії відповідача щодо несвоєчасної оплати отриманого товару є порушенням вимог чинного законодавства, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком трьох відсотків річних у розмірі 61,22грн. та витрат повязаних з інфляційними процесами в

Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 08.06.2011 року по справі № 5008/500/2011

сумі 221,65грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Заперечення відповідача про те, що оскільки між сторонами відсутня угода про поставку продукції, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та річних безпідставними, не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на вищенаведене.

Відтак, вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних у розмірі 61,22грн. та витрат повязаних з інфляційними процесами в сумі 221,65грн. підлягають задоволенню.

Судові витрати позивача відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 102грн. витрат по сплаті державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, п.1.1 ст. 80, ст.ст. 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідент. код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Автопромпідшипник”, м. Харків, вул. Дмитрівська, 20 (код ЄДРПОУ 31151565) грошову суму у розмірі 61,22грн. трьох відсотків річних та витрат повязаних з інфляційними процесами в сумі 221,65грн., а також суму 102грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили та закінчення строку відстрочки виконання рішення.

4. Провадження у справі в решта частині позовних вимог припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя О.Ф. Ремецькі