Рішення № 16102793, 16.05.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.05.11р.Справа № 5005/2924/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ТК" (м. Дніпропетровськ)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пром-Інвест" (м. Дніпропетровськ)

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Анубіс" (м. Київ)

Третя особа: Лівобережна міжрайонна податкова інспекція м. Дніпропетровська (м.Дніпропетровськ)

про визнання недійсним договору про надання маркетингових послуг б/№ від 02.03.2010р.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: не з'явився

від відповідача-1: ОСОБА_1. - представник (дов. б/№ від 12.08.10р.)

від відповідача-2: ОСОБА_2. - представник (дов. б/№ від 14.07.10р.)

від третьої особи: ОСОБА_3. - заст. нач. відділу (дов. № 3483/10/10-1 від 02.02.11р.)

ОСОБА_4. - ст. держ. подат. ревізор (дов. № 1679/10/10-1 від 27.01.10р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕСТ ТК" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пром-Інвест" (далі-відповідач-1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Анубіс" (далі-відповідач-2) та просить суд з урахуванням уточнення позовних вимог (заява вх. суду 14976 від 31.08.2010р.) визнати недійсним договір про надання маркетингових послуг б/№ від 02.03.2010р., укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір не відповідає вимогам частини 1 статті 203 Цивільного Кодексу України, оскільки його зміст суперечить загальним засадам цивільного законодавства, та на підставі статті 215 Цивільного Кодексу України договір підлягає визнанню недійсним. Також позивач посилається на те, що спірний договір порушує інтереси позивача, пов'язані з отриманням прибутку від ведення господарської діяльності, порушені звичаї торгового обороту, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.10р. (суддя Пархоменко Н.В.) в позові відмовлено та стягнуто з позивача в доход Державного бюджету України в особі Управління Держказначейства у Жовтневому районі м. Дніпропетровська - 102 грн. 00 коп. державного мита.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.10р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2011р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.09.10р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.12.2010р. у справі № 20/189-10 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до п. 3.1.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (протокол розподілу справи між суддями від 03.03.2011 року) розгляд справи № 20/189-10 доручено судді Дубініну І.Ю.

Ухвалою суду від 04.03.11р. справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.04.11р.

Ухвалою суду від 04.03.11р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лівобережну міжрайонну податкову інспекцію м. Дніпропетровська.

Під час нового розгляду справи, Лівобережна міжрайонна податкова інспекція м.Дніпропетровська подала пояснення, в яких зазначила, що нею було проведено позапланову виїзну перевірку відповідача-2, в результаті якої складено Довідку від 13.05.2010 року № 3628/23/34059303, у якій встановлено, що відповідачем-1 порушено ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, а отже укладені угоди, в тому числі від 02.03.2010 р. про надання маркетингових послуг є нікчемними. Крім того, умовами спірного Договору не обумовлена вартість послуг та не надано документів щодо визначення та обґрунтування їх вартості, а також у відповідача-2 відсутні трудові ресурси відповідної кваліфікації (менеджерів) необхідні для досягнення результату по договору про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 року та відсутні основні засоби, відсутні факти укладання договорів оренди основних засобів. Відповідач-2 має ознаки фіктивності, бо не знаходиться за юридичною адресою та власником товариства є громадянин Таджикистану. Крім того, на підставі наданих відповідачем-1 документів неможливо дійти висновку що саме такі послуги були надані безпосередньо фахівцями відповідача-2, оскільки згідно штатного розгляду в штаті відповідача-2 не передбачено посади менеджера. Також у пояснення зазначено, що договори оренди приміщення з відповідачем-2 не укладались. Отже, Лівобережна міжрайонна податкова інспекція м. Дніпропетровська зазначає, що відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, неможливість проведення задекларованих операцій тими трудовими ресурсами, які були в розпорядженні відповідача-1, реальне здійснення задекларованих операцій неможливе з урахуванням дійсного часу, віддаленості розташування контрагентів один від одного, означений правочин не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства. Вчинений правочин порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Відповідачем-1 надані пояснення, в яких він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що спірний договір виконаний сторонами, оплата проведена, претензій один до одного сторони не мають. Посилання третьої особи на те, що у договорі не визначена ціна договору є безпідставними, оскільки вартість послуг по спірному договору була обумовлена в додатковій угоді від 02.03.2010р. та склали 9 362 400,00 грн.

Відповідачем-2 надані пояснення, в яких зазначив, що за договором про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р., відповідач-1 і відповідач-2 повністю, своєчасно і належним чином виконали свої обов'язки. Тобто договір маркетингових послуг б/н від 02.03.2010р. та документальне оформлення надання послуг повністю відповідають нормам чинного законодавства України, і не існує обставин, які б давали підстави робити висновки, що цей договір є недійним (нікчемним).

Розгляд справи відкладався з 05.04.11р. на 21.04.11р.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.04.11р. по 26.04.11р. та з 26.04.11р. по 16.05.11р.

Ухвалою суду від 26.04.11р. строк вирішення спору було продовжено за клопотання відповідача на тринадцять днів, а саме: з 04.05.11р. по. 16.05.11р.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2010р. між відповідачем-1, як замовником, та позивачем, як виконавцем, було укладено договір № 15/02-10М про надання маркетингових послуг.

Відповідно до предмету договору відповідач-1 (замовник) доручає а позивач (виконавець) зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень, а також консалтингові послуги та послуги з організації збуту товарів.

22.02.2010р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір про надання маркетингових послуг №22/02-10м, за умовами якого відповідач-2 зобовязався виконати для позивача маркетингові дослідження ринка збуту продуктів харчування за окремими напрямками.

Сторони в судовому засіданні зазначили що ці договори не виконувались.

02.03.2010р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір про надання маркетингових послуг (далі-спірний договір).

Відповідно до предмету договору, відповідач-1 (замовник) доручає а відповідач-2 (виконавець) зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень, а також консалтингові послуги та послуги з організації збуту товарів.

Об'єктом маркетингових досліджень за спірним договором є: ринок збуту продуктів харчування та товарів народного споживання. Територія, щодо якої проводяться маркетингові дослідження за договором: Україна, м. Дніпропетровськ, м. Київ.

За умовами спірного договору виконавець самостійно або з підтримки третьої особи, з додержанням конфіденційності завдання, організовує роботу з проведення маркетингових досліджень (п. 5.1.). На вимогу замовника виконавець надає результати досліджень у письмовому вигляді (п. 5.2.).

На виконання умов цього договору відповідач-2 надав відповідачу-1 звіт про маркетингові дослідження до договору від 02.03.2010 р. "Ринок збуту продуктів харчування та товарів народного споживання". Надання маркетингових послуг підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт: акт № 050310 від 05.03.2010р. на суму 1498800,00 грн. з ПДВ; акт № 120310 від 12.03.2010р. на суму 1498800,00 грн. з ПДВ; акт № 190310 від 19.03.2010р. на суму 1498800,00 грн. з ПДВ, акт № 260310 від 26.03.2010р. на суму 1498800,00 грн. з ПДВ; акт № 310310 від 31.03.2010р. на суму 538 800,00 грн. з ПДВ; акт № 7470 від 31.03.2010р. на суму 346 800,00 грн. з ПДВ; акт № 310310 від 31.03.2010р. на суму 2412 000,00 грн. з ПДВ; акт № 4545 від 31.03.2010р. на суму 69600,00 грн. з ПДВ. Загальна вартість маркетингових послуг за договором склала 9362400,00 грн. з ПДВ (копії яких знаходяться в матеріалах справи).

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не забороненої законом.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахування вимог цього кодексу, актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

На даний час відповідач-2 виконав свої зобов'язань за спірним договором, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, що перелічені вище.

Крім того, на виконання п. 6.1. договору б/н про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р. сторонами укладено додаткову угоду до договору з визначеною ціною (винагородою) за березень місяць 2010 р.

Маркетингові послуги були надані з питання дослідження ринку збуту продуктів харчування та товарів народного споживання за декількома напрямками. Результати маркетингових досліджень оформлені як "Ринок збуту продуктів харчування та товарів народного споживання". Претензій щодо кількості та якості наданих послуг відповідачем-1 не заявлено, послуги прийняті в повному обсязі та використані ним в подальшій діяльності. В якості оплати відповідачем-1 передано відповідачу-2 прості векселі за актом приймання-передачі векселів від 31.03.2010р.

Посилання третьої особи на Довідку від 13.05.2010 року № 3628/23/34059303 є безпідставним, з огляду на наступне.

Порядок оформлення довідки визначено у Наказі Державної податкової адміністрації України "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" від 10.08.2005 р. № 327 (надалі - Наказ № 327).

Згідно п. 1.3. Наказу № 327, за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Довідка - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про не встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Тобто, Довідка від 13.05.2010 року № 3628/23/34059303, яка оформлена після проведення позапланової виїзної перевірки відповідача-1 стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про не встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання

Крім того, за загальним правилом, у випадку заперечень щодо чинності того чи іншого правочину з боку податкової, остання, в порядку адміністративного провадження визнає таку угоду не дійсною. Доказів поданні відповідного адміністративного позову суду не надано.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська помилково прийшла до висновку про не обумовленість вартості послуг в Договорі, оскільки в п. 6.1. Договору про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 року зазначено, що замовник за Договором виплачує виконавцю винагороду відповідно до підписаних між сторонами додаткових угод та актів виконаних робіт.

02.03.2010 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Додаткову угоду, відповідно до умов якої було погоджено вартість маркетингових послуг в березні 2010 року, яка становить 9 362 400,00 грн.

Отже, вартість послуг по договору сторонами є обумовленою.

Щодо не надання документів про визначення та обґрунтування їх вартості, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України, ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

У ч.ч. 1, 3 ст. 189 Господарського кодексу України зазначено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Тобто, за договором про надання послуг в тому числі і маркетингових, ціни є вільними. Визначаються ці ціни тільки за домовленістю між сторонами договору. Така домовленість була досягнута та закріплена у Додатковій угоді від 02.03.2010 р. до спірного Договору.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська безпідставно зазначає неможливість досягнення результату по спірному договору, у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів відповідної кваліфікації (менеджерів) у відповідача-2, з огляду на наступне.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська посилається на наказ Мінпраці № 336 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності", в якому зазначено завдання та обов'язки, обсяг знань та кваліфікаційні вимоги особи менеджера.

Але Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська не зазначила яким нормативним документом обмежується право виконання умов спірного договору керівником відповідача-2.

Крім того, висновки щодо можливості ведення бізнесу, кваліфікації персоналу, оцінки трудових ресурсів, тощо є виключно суб'єктивною точкою зору працівників Лівобережної МДПІ, які не підтверджені жодним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 N 9, зазначено, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В Узагальненні Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. зазначено: у ст. 203 ЦК (435-15), в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська не зазначає, з яких причин Договір про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р. укладений в супереч ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто зміст цього договору суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

В Узагальненні Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. зазначено, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Невиконання або неналежне виконання правочину не є підставою для визнання його недійсним. Матеріальним законом визнання недійсним фіктивного договору пов'язане з наміром сторін створити правові наслідки правочину. Необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська не зазначає та не надає доказів, чому саме спірний Договір про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто не дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 N 9, зазначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР)); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо (лист Міністерства юстиції України від 29.03.2010р. № 409-0-1-10-19).

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська не зазначає, та не надає доказів, чому саме спірний договір про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р. був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Обставини, на які посилається Лівобережна МДПІ щодо відсутності посади менеджера, незнаходження за юридичною адресою та власника - іноземця, безпідставні та не можуть прийматися до уваги, оскільки Акт перевірки відповідності юридичної адреси фактичному місцезнаходженню суб'єкта підприємницької діяльності від 29.04.2010 року, а спірний договір про надання маркетингових послуг укладено 01.03.2010 року, тобто за 2 місяці до перевірки; а належність до окремої держави власника товариства не впливає на дійсність договору.

Таким чином, договір про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 року укладений між відповідачем-2 та відповідачем-1 відповідає нормам законів України.

Відповідно до предмету договору відповідач-1 (замовник) доручає а відповідач-2 (виконавець) зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень, а також консалтингові послуги та послуги з організації збуту товарів.

Об'єктом маркетингових досліджень за спірним договором є: ринок збуту продуктів харчування та товарів народного споживання. Територія, щодо якої проводяться маркетингові дослідження за цим Договором: Україна, м. Дніпропетровськ, м. Київ.

Пункт 2.1. Договору передбачає напрямки маркетингових досліджень: можливості та перспективи ведення комерційних операцій щодо об'єкта маркетингових досліджень на території, щодо якої проводяться маркетингові дослідження; визначення діючих та потенційних конкурентів на відповідному сегменті ринку; загальна характеристика умов роботи конкурентів (джерела сировини та комплектуючих, наявність постачально-збутової мережі та ін.); загальна характеристика обігу аналогічної об'єкту маркетингових досліджень продукції конкурентів (обсяг пропозиції, якість, ціни, сервіс, розрахунки та ін.); розрахунки цін, відомості про їх динаміку за період одного календарного року; ступінь розвитку ринкової інфраструктури (транспорт, склади, мережі, зв'язки та ін.); ступінь розвитку комерційної інфраструктури (біржі, оптові торги, аукціони, посередники); попит на продукцію, перспективи його розвитку; відомості про потенційних споживачів; можливість, доцільність та ефективність проведення рекламних кампаній; прогноз стану кон'юнктури на тривалий термін; стан і практика застосування господарського законодавства та законодавства іноземних країн.

За умовами спірного договору виконавець самостійно або з підтримки третьої особи, з додержанням конфіденційності завдання, організовує роботу з проведення маркетингових досліджень (п. 5.1). На вимогу замовника виконавець надає результати досліджень у письмовому вигляді (п. 5.2.).

На виконання умов договору, відповідач-2 надав відповідачу-1 Звіт про маркетингові дослідження до договору від 02.03.2010 г. "Ринок збуту продуктів харчування та товарів народного споживання", "Нові можливості розвитку для ТРЦ "Материк, Дніпропетровськ", "Результати опиту 1120 респондентів покупців та відвідувачів ТС "Корзинка".

Факт надання маркетингових послуг підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт: акт № 050310 від 05.03.2010р. на суму 1 498 800,00 грн. з ПДВ; акт № 120310 від 12.03.2010р. на суму 1 498 800,00 грн. з ПДВ; акт № 190310 від 19.03.2010р. на суму 1 498 800,00 грн. з ПДВ, акт № 260310 від 26.03.2010р. на суму 1 498 800,00 грн. з ПДВ; акт № 310310 від 31.03.2010р. на суму 538 800,00 грн. з ПДВ; акт № 7470 від 31.03.2010р. на суму 346 800,00 грн. з ПДВ; акт № 310310 від 31.03.2010р. на суму 2 412 000,00 грн. з ПДВ; акт № 4545 від 31.03.2010р. на суму 69 600,00 грн. з ПДВ. Загальна вартість маркетингових послуг за договором склала 9 362 400,00 грн. з ПДВ.

В наведених актах зазначено, що відповідач-2 надав, а відповідач-1 прийняв послуги (маркетингові послуги), сторони претензій одна до одної не мають.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2010р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 9.1. Договору).

За згодою сторін може бути вибраний вексельний порядок розрахунків (п. 6.2. Договору з урахуванням додаткової угоди від 02.03.2010 р.).

За актом приймання-передачі векселів від 31.03.2010р. відповідач-1 передав відповідачу-2, а наступні векселі: ДА 1445901, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445902, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445903, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445904, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445905, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445906, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445907, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 5 000 000,00 грн.; АА 1445908, дата складання 31.03.2010р., дата погашення 31.03.2030р., номінальна вартість 7 000 000,00 грн.

Відповідач-1 передав відповідачу-2 прості векселі на загальну суму 42 000 000, 00 грн. в якості оплати за договором поставки б/н від 01.03.2010р. на суму 30 769 560, 00 грн.; за договором маркетингових послуг б/н від 02.03.2010р. на суму 9 362 400, 00 грн.; за договором клінінгових послуг б/н від 02.03.2010р. на суму 1 868 040, 00 грн., загальна сума переданих векселів 42 000 000, 00 грн. відповідає загальній сумі заборгованості за вищезазначеними договорами. В акті приймання-передачі векселів міститься посилання, що вони передані у відповідності з договором б/н від 02.03.2010р. Тобто послуги за договором про надання маркетингових послуг б/н від 02.03.2010р. повністю оплачені.

Таким чином, по Договору про надання маркетингових послуг від 02.03.2010 р., відповідач-1 та відповідач-2 повністю, своєчасно і належним чином виконали свої обов'язки, як щодо виконання послуг, що підтверджується зазначеними документами.

Тобто, Договір маркетингових послуг б/н від 02.03.2010р. та документальне оформлення надання послуг повністю відповідають нормам чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав доказів щодо порушення його інтересів через укладення спірного договору відповідачами, та не довів невідповідність оспорюваного договору законодавству.

Викладене є підставою для відмови у задоволенні позову. Судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 33, 49, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд, -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяІ.Ю. Дубінін