Рішення № 16097130, 10.05.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.05.2011Справа №5002-32/958-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» ( 99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Коломійця, 11-Б ідентифікаційний код 34541410)

До відповідача Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 1 ідентифікаційний код 36228438)

Про стягнення 22634, 41 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1., довіреність № 05 від 14.02.2011р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» про стягнення 22 634, 41 грн., у тому числі 17928, 63 грн. суми основного боргу, 2980, 57 грн. пені, 1289, 63 грн. інфляційних втрат, 435, 69 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 17.03.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 28.03.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 28.03.2011р., від 12.04.2011р., від 26.04.2011р., від 05.05.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором купівлі-продажу № 4 від 10.11.2008р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 17928, 63 грн., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

05.05.2011р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 17928, 63 грн. суми основного боргу, 3504, 08 грн. інфляційних втрат, 1036, 24 грн. 3% річних.

У пункті 17 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України зазначив, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

В Інформаційному листі від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: Якими мають бути дії господарського суду, якщо в процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог? Вищий Господарський суд України відповів, що відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

Отже, суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача та подальший розгляд справи здійснювати в межах заявлених в ній позовних вимог.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи . ( а.с. 37).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 16).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.11.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» (Продавець) (позивач) та Приватним підприємством «Центральне торгове обєднання» (Покупець) ( відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу № 4 (а.с. 10).

Зазначений договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 Цивільного кодексу України і є правомірним правочином, в силу статті 204 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором купівлі продажу, відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1 Договору сторони встановили, що Продавець зобовязується продати та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах дійсного договору.

Пунктом 5.2 Договору сторони передбачили, що оплата за товар здійснюється не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Строк дії Договору встановлений пунктом 7.1 та становить до 31.12.2009р.

Так, на виконання умов Договору позивачем була здійснена поставка товару, у відповідності до накладних, доданих позивачем до матеріалів справи.

Проте, надаючи оцінку зазначеним накладним, суд вважає за необхідне зауважити, що накладні № СН-0011889 від 04.08.2009р. на суму 4800, 00 грн., № СН-0013352 від 25.08.2009р. на суму 4320, 00 грн., № СН-0013004 від 19.08.2009р. на суму 3840, 00 грн., № СН-0012417 від 11.08.2009р. на суму 3840, 00 грн. не можуть слугувати підставою для стягнення з відповідача суми за договором купівлі-продажу № 4, з огляду на те, що в них отримувачем зазначений ПП. ОСОБА_2, який не є відповідачем у справі, не є стороною по договору, який позивач покладає в основу позовних вимог.

Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів, що особа, яка отримала товар за цими накладними ( ПП ОСОБА_2) уповноважена відповідачем на його отримання.

Отже, вищезазначені накладні не обґрунтовують наявність зобовязання у відповідача оплатити товар, оскільки з них не можна зробити висновок, що відповідачем цей товар був отриманий.

Належним доказом отримання відповідачем товару є видаткова накладна № СН-0007714 від 26.05.2009р. на суму 543, 13 грн. та № СН-0008125 від 02.06.2009р. на суму 585, 50 грн.

За змістом статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами. Хоча у зазначених накладних відсутнє посилання на договір, у суду немає підстав вважати, що поставка була здійснена поза договором, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи.

Товар отриманий відповідачем, про що свідчить підпис та відтиск штампу підприємства відповідача на накладних.

Хоча й позивачем не надані довіреності на отримання товару, у суду немає підстав сумніватися, що товар за цими накладними був отриманий саме відповідачем, оскільки, печатка підприємства могла знаходитись на зберіганні лише у уповноваженого представника.

Крім того, довіреність на отримання цінностей не єдиний документ, що підтверджує факт поставки. Навіть якщо позивачем не надані довіреності на отримання товару, це не означає, що факт правовідносин ні до чого не зобовязує покупця.

Так, неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до утворення заборгованості, яка й стала причиною для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів оплати товару в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 1128, 63 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань у розмірі 3504, 08 грн. 3% річних у розмірі 1036, 24 грн.

Припиняється нарахування інфляційних втрат в лютому 2011р., а 3% річних - 11.03.2011р., оскільки відповідно до штампу поштового відділення на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява на адресу суду, позивач звернувся із позовом до суду 12.03.2011р.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Період прострочення заборгованості за накладною № СН-0007714 від 26.05.2009р. починає спливати з 01.06.2009р.

Таким чином сума інфляційних втрат за накладною № СН-0007714 від 26.05.2009р. за період з червня 2009р. по лютий 2011 р. повинна обчислюватись наступним чином:

інфляційні втрати = ( (543, 13 грн. х 101,1х 99,9 х 99,8х 100,8 х 100,9х 101,1х100,9 х101,8 х 101,9х 100,9х 99,7х 99,4х 99,6х 99,8х 101,2х 102,9х 100,5х100,3 х 100,8 х 101,0 х100,9) / 100 ) 543, 13 грн. = 88, 36 грн.

сума інфляційних втрат за накладною № СН-0008125 від 02.06.2009 р. за період з червня 2009р. по лютий 2011 р. повинна обчислюватись наступним чином:

інфляційні втрати = ( (585,5 грн. х 101,1х 99,9 х 99,8х 100,8 х 100,9х 101,1х100,9 х101,8 х 101,9х 100,9х 99,7х 99,4х 99,6х 99,8х 101,2х 102,9х 100,5х100,3 х 100,8 х 101,0 х100,9) / 100 ) 585, 5 грн. = 95, 25 грн.

Отже, сума інфляційних втрат за період з червня 2009р. по лютий 2011р. в розмірі 183, 61 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обовязку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних № СН-0007714 від 26.05.2009р. за період з 01.06.2009р. по 11.03.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

543, 13 грн. х 643 дня прострочення х 3% / 365 днів = 28, 70 грн.

сума 3% річних № СН-0008125 від 02.06.2009 р. за період з 08.06.2009р. по 11.03.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

585, 50 грн. х 636 днів прострочення х 3% / 365 днів = 30, 61 грн.

А отже, сума 3% річних підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 59, 31 грн. та саме в цій сумі визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Так, в матеріалах справи містяться 2 платіжних доручення на суму 236, 00 грн. на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Обидва платіжних доручення містять відмітки установи банку про зарахування оплати до Державного бюджету України.

За таких обставин, суд вважає за доцільне повернути позивачеві надлишкову оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, керуючись статтею 47 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» (95015, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 1 ідентифікаційний код 36228438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» ( 99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Коломійця, 11-Б ідентифікаційний код 34541410) 1128, 63 грн. заборгованості, 183, 61 грн. інфляційних втрат, 59, 31 грн. 3% річних, 13, 71 грн. державного мита та 14, 30 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Повернути з Державного бюджету України (р/р 3121426470002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» ( 99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Коломійця, 11-Б ідентифікаційний код 34541410) 236, 00 грн. надлишково сплаченого інформаційно-технічного забезпечення судового процесу платіжним дорученням № 398 від 06.05.2011р.

5.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.05.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 12.05.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.