Рішення № 16096379, 21.04.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

21.04.2011Справа №5002-7/457-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анді» (69120, Запорізька область, Шевченківський район, м. Запоріжжя, вул. Мікояна, 22, кв. 6; 69035, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 3-г, ідентифікаційний код 30201777)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95022, АДРЕСА_1; 95006, АДРЕСА_2)

Про стягнення 11647,96 грн.

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_2, предст., дов. від 14.04.2011 р.

Від відповідача не зявився.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Анді» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 11647,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором купівлі-продажу №9 від 03.04.2009 р. в частині повної оплати вартості отриманого товару, у звязку з чим заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Анді» складає 10078,83 грн., яка до часу звернення до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача 778,97 грн. пені, 520,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 269,23 грн.

Відповідач у судове засідання жодного разу не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

03.04.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Анді» (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу №9, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець продає, а Покупець купує кабельно-провідникову та електротехнічну продукцію, тару окремими партіями в кількості та асортименті, вказаному в погоджених специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Найменування, кількість, ціна за одиницю, вартість, загальна вартість товару вказуються в погоджених специфікаціях (п.1.2 Договору).

В пункті 2.2 Договору сторони домовилися, що датою поставки вважається дата передачі товару, вказану в накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Строк поставки та оплати кожної партії товару вказується в погоджених специфікаціях (додатках) до цього договору, які є його невідємними частинами (п. 2.3 Договору).

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата Покупець за відвантажений Продавцем товар здійснюється на поточний рахунок Продавця в строки, обумовлені в погодженій специфікації.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивачем за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р. був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 41609,39 грн., про що свідчать наступні видаткові накладні:

- №А-00002906 від 01.10.2009 р. на суму 1915,73 грн.;

- №А-00002907 від 01.10.2009 р. на суму 1306,15 грн.;

- №А-00002908 від 01.10.2009 р. на суму 3475,73 грн.;

- №А-00002910 від 01.10.2009 р. на суму 12317,78 грн.;

- №А-00002932 від 02.10.2009 р. на суму 1184,40 грн.;

- №А-00002933 від 02.10.2009 р. на суму 754,08 грн.;

- №А-00003019 від 09.10.2009 р. на суму 11559,20 грн.;

- №А-00003141 від 16.10.2009 р. на суму 9096,32 грн.

Однак, вартість отриманого товару відповідачем в повному обсязі сплачена не була. Так, враховуючи наявність станом на 01.10.2009 р. переплати в розмірі 10432,14 грн. та здійснені часткові платежі в сумі 21098,42 грн., заборгованість Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Анді» складає 10078,83 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вже було вказано вище, умовами укладеного між сторонами договору було обумовлено, що строки для оплати вартості товару мали бути визначені у відповідних специфікаціях.

Проте, суд звертає увагу на те, що специфікації та товар, поставлений за вищевказаними накладними, складені не були, тобто строк для оплати визначений не був.

У той же час, наведене не звільняє відповідача від обовязку оплатити вартість отриманого товару, оскільки поставка продавцем товару викликає у покупця зустрічний обовязок по оплаті товару на підставі статті 538 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, невизначення сторонами строку для оплати товару не є підставою для ухилення покупця від виконання своїх договірних обовязків, при цьому покупець зобовязаний оплатити вартість отриманого товару, не чекаючи предявлення кредитором претензії. Вказане правило відповідає приписам частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, якою визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем в сумі 10078,83 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №9 від 03.04.2009 р. в частині повної оплати вартості отриманого товару, у звязку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Анді» про примусове стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 10078,83 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 778,97 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 7.2 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,3%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, від суми несплаченого товару, за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як вже було вказано вище, специфікація на товар сторонами погоджена не була, тобто чіткий строк виконання зобовязання (і як наслідок початок перебігу строку для обчислення санкцій за порушення грошового зобовязання) визначений не був.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач стверджує, що ним на адресу відповідача була направлена претензія про сплату боргу від 06.10.2010 р. (а. с. 23). Однак, суд звертає увагу на те, що до матеріалів позову не були додані докази направлення цієї претензії на адресу боржника та її отримання відповідачем, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 530 ЦК України. У звязку з цим, відповідні докази були витребувані ухвалами суду від 04.02.2011 р., 24.02.2011 р., 31.03.2011 р., 12.04.2011 р. Однак, вказані вимоги суду позивачем виконані не були, що позбавляє суд можливості здійснити розрахунок суми належної до сплати пені. При цьому суд не може погодитися з твердженням позивача про те, що відповідне обчислення має починатися з 02.03.2010 р. наступного дня від повідомлення відповідача №34 від 01.03.2010 р., оскільки згідно з положеннями чинного законодавства України вказаний лист не може бути розцінений в якості підстави для визначення початку перебігу строку для нарахування пені.

Крім того, ненадання позивачем доказів направлення претензії унеможливлює також і обчислення заявлених позивачем до відшкодування 520,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 269,23 грн.

Суд зазначає, що процесуальні наслідки ненадання позивачем витребуваних судом доказів визначені статтею 81 Господарського процесуального кодексу України, пункт 5 частини 1 якої передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 7 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Суд звертає увагу на те, що докази направлення на адресу відповідача претензії від 06.10.2010 р. витребувалися судом у позивача в чотирьої ухвалах.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Неодноразове невиконання позивачем покладених на нього судом обовязків є перешкодою для додержання судом вимог вищезазначеної статті Господарського процесуального кодексу України та перевірки правильності обчислення позивачем сум річних, інфляційних втрат та пені.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.

Суд зазначає, що обовязок щодо доведення суду ті обставин статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України покладений саме на позивача. В свою чергу, статтями 4-2 та 4-3 ГПК України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Аналогічні положення про принцип рівності закріплені в статті 129 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Принцип рівності перед законом і судом означає рівність субєктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обовязку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи. Як вже було вказано вище, відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Оскільки суд зобовязаний попередити про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, ризик настання цих наслідків покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи та передбачений 69 Господарського процесуального кодексу України двухмісячний строк, в межах якого спір має бути вирішено господарським судом, та який вже був продовжений у звязку з необхідністю витребувати у позивача документи, необхідні для розгляду справи, суд вважає, що ним створені належні умови для надання позивачем доказів, якими позивач без поважних причин не скористався, у в звязку з чим суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідача 778,97 грн. пені, 520,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 269,23 грн. підлягає залишенню без розгляду.

В пункті 31 Інформаційного листа «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» від 18.03.2008 р. N 01-8/164 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий господарський суд України зазначив, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду. З урахуванням цього, суд не вважає за доцільне винесення окремого процесуального документу в частині залишення позову без розгляду.

Щодо заявленої позивачем до відшкодування суми вартості послуг адвоката у розмірі 3 000,00 грн. суд вважає за необхідне повідомити наступне.

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами. Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі №1-17/2000.

Ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» №2887-ХІІ від 19.12.1992 р. (з наступними змінами та доповненнями) адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

В матеріалах справи наявне свідоцтво, що підтверджує право ОСОБА_3 на зайняття адвокатською діяльністю. Також позивачем був наданий суду договір №14/01 від 14.01.2011 р. про надання юридичних послуг, розділом 4 якого передбачено, що оплата за надання адвокатських послуг здійснюється одноразовим авансовим платежем в момент підписання даного договору або протягом трьох банківських днів з моменту підписання акта виконаних робіт в сумі 3000,00 грн. Приймання-здача виконаних робіт здійснюється за актом, який Виконавець надає Замовнику після того, як всі обовязки сторін за договором будуть виконані в повному обсязі.

У той же час, суд звертає увагу на те, що відповідний акт приймання-здачі наданих послуг, який би підтверджував факт надання юридичних послуг, представником позивача наданий не був, а банківська виписка від 03.02.2011 р. (а. с. 6) містить наступне призначення платежу: «повернення помилково перерахованих коштів за послуги згідно договору від 14.01.2011 р.», а тому не може бути розцінена судом в якості належного доказу понесення позивачем адвокатських витрат.

Також суд звертає увагу, що Закон України «Про адвокатуру» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобовязань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Ч. 2 ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційної комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/УІ від 1-2.10.1999 р., передбачено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Причому, в ч. 3 вказаної статті встановлено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

В пункті 12 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В абзаці третьому пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 N 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» закріплено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Проте, в порушення вказаних вимог, представник позивача не надав суду детальний та обґрунтований розрахунок суми вартості послуг адвоката та не зазначив за яким принципом було здійснено обчислення суми правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн.

Враховуючи наведене, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача адвокатських витрат в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, керуючись п. 5 ч. 1 ст. 81, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95022, АДРЕСА_1; 95006, АДРЕСА_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анді» (69120, Запорізька область, Шевченківський район, м. Запоріжжя, вул. Мікояна, 22, кв. 6; 69035, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 3-г, ідентифікаційний код 30201777) заборгованість в розмірі 10 078,83 грн., 100,79 грн. державного мита та 204,21 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Анді» 778,97 грн. пені, 520,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 269,23 грн. позов залишити без розгляду.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 26.04.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.