Рішення № 16096362, 19.04.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

19.04.2011Справа №5002-2/1286-2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АУЗ Факторинг» (04112, м.Київ, вул..Танкова, 8, пов.6)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-Плюс» (98400, м.Бахчисарай, вул..Підгорна, 71-А)

про стягнення 475048грн04коп.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача : ОСОБА_1 - представник, довіреність у справі.

Від відповідача : не зявився.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про стягнення 475048грн04коп простроченої заборгованості за лізинговими платежами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ТОВ «Українська лізингова компанія» та ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» було укладено договір від 13.05.2008р № 01-77/08-авт фінансового лізингу. 26.05.2008р. TOB «Українська лізингова компанія» передало за актом приймання-передачі відповідачу у фінансовий лізинг майно Автомобіль КАМАЗ 65201, p.в. 2008, № шасіХТС65201071148671. 19 жовтня 2010 року між ТОВ «Українська лізингова компанія» та ТОВ «АУЗ Факторинг» був укладений договір факторингу № 17/10, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу № 01-77/08-авт, що був укладений між ТОВ «Українська лізингова компанія» та ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС», та відповідно до договору факторингу позивач набув прав лізингодавця за договором фінансового лізингу № 01-77/08-авт від 13.05.2008р. Згідно із реєстром боржників до Договору факторингу від 19 жовтня 2010 року № 17/10 заборгованість ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» становила 556 048,04 грн. 10.12.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 01/10/12/10-JT про погашення заборгованості за договором фінансового лізингу № 01-77/08 АВТ. Враховуючи, що заборгованість боржника згідно договору фінансового лізингу складає 556048,04 грн., відповідно до п.1.3, сторони дійшли згоди, що в разі повного та належного виконання боржником, своїх зобов'язань договору № 01/10/12/10-JT, сума його заборгованості складатиме: - 278 024 грн. Проте, відповідач сплатив лише 81000,00грн, що і стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, витребувані судом документи, у тому числі відзив на позовну заяву, не надав, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином: рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується реєстром відправки рекомендованої кореспонденції.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не виявлення його відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. (ст..806 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст..1077 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1078 ЦКУ предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС» було укладено договір від 13.05.2008р № 01-77/08-авт фінансового лізингу, відповідно до п.1.1-1.3 якого лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (надалі - "предмет лізингу"), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток № 2 до договору) (надалі - "специфікація"), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) (надалі - "Графік") та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (надалі - "Акт"), але в будь-якому випадку не може бути менше одного року. В разі дострокового розірвання договору або якщо договором не передбачено перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку лізингу в разі закінчення строку користування предметом лізингу та інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, а лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу у лізингоодержувача.

Відповідно до п.3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (надалі - «Винагорода»)

26.05.2008р. TOB «Українська лізингова компанія» на виконання умов п.1.1 договору фінансового лізингу передало за актом приймання-передачі відповідачу у фінансовий лізинг майно зазначене у специфікації (додаток № 2 до договору), а саме: Автомобіль КАМАЗ 65201, p.в. 2008, № шасі ХТС65201071148671.

Пізніше, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія», як клієнтом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «АУЗ Факторинг», як фактором, був укладений договір факторингу від 19 жовтня 2010 року № 17/10, відповідно до п.1.1-1.2 якого клієнт передає у власність фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобовязується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором. За цим договором клієнт передає у власність фактору, а фактор приймає права вимоги та право власності на майно, яке належить клієнту та передане ним у користування на умовах фінансового лізингу боржником, та в їх оплату зобовязується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених договором. Обсяг прав вимог, які клієнт відступає фактору, визначені у реєстрі боржників, що підписується та передається в паперовому та електронному вигляді на дату набуття чинності договору відповідно до п.14.1, а також у акті приймання передачі реєстру боржників, за формою, наведеною у додатку №2, що є невідємною частиною цього договору, та підписується одночасно з реєстром боржників. За цим договором можуть бути відступлені права вимог за декількома реєстрами боржників. Подальші реєстри боржників підписуються та передаються разом з актами приймання передачі реєстру боржників за окремою домовленістю сторін.

Відповідно до п.4.1 договору факторингу клієнт відступає факторові в повному обсязі права вимоги та право власності на майно, яке належить клієнту та передане ним у користування на умовах фінансового лізингу боржникам, що виникли з первинних договорів.

Виходячи з наведеного, відповідно до договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за договором фінансового лізингу № 01-77/08-авт, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-ПЛЮС», та відповідно до договору факторингу позивач набув прав лізингодавця за договором фінансового лізингу № 01-77/08-авт від 13.05.2008р.

Згідно із реєстром боржників до Договору факторингу від 19 жовтня 2010 року № 17/10 заборгованість ТОВ «АІР-НК-ПЛЮС» становила 556 048,04 грн.

10.12.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 01/10/12/10-JT про погашення заборгованості за договором фінансового лізингу № 01-77/08 АВТ, відповідно до п.1.1 якого предметом цього договору є визначення порядку сплати боржником перед TOB "АУЗ Факторинг" суми заборгованості за договором фінансового лізингу № 01 77/08АВТ, що виникли у зв'язку з невиконанням боржником свого грошового зобов'язання з виконання умов договору фінансового лізингу перед TOB «Українська лізингова компанія». Відповідно до умов договору факторингу № 17/10 від 19.10.10 до TOB "АУЗ Факторинг" перейшло від TOB «Українська Лізингова Компанія» право вимоги виконанню Боржником зобов'язань по договору фінансового лізингу.

Згідно Реєстру боржників, переданого відповідно до договору факторингу № 17/10 від 19 жовтня 2010 року, заборгованість боржника згідно договору фінансового лізингу складає 556048,04 грн. (п.1.2 договору № 01/10/12/10-JT).

Проте, відповідно до п.1.3, сторони дійшли згоди, що в разі повного та належного виконання Боржником, своїх зобов'язань по цьому Договору, сума його заборгованості складатиме: - 278 024 грн.

Пунктом 2.3. договору № 01/10/12/10-JT про погашення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 01-77/08АВТ встановлено графік погашення заборгованості згідно з яким відповідач зобов'язаний до 14.12.2010р. перерахувати на рахунок позивача 50 000,00 грн. та до 15.02.2011р. перерахувати залишок суми 228 024,00грн.

Відповідно до п.3.2.2 договору № 01/10/12/10-JT сторони узгодили у разі неналежного виконання боржником своїх зобов'язань, прийняти рішення про дострокове розірвання Договору й проводити стягнення заборгованості всієї суми заборгованості визначеної в п. 1.2. цього Договору, в порядку згідно чинного законодавства України.

Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем з моменту підписання договору № 01/10/12/10-JT про погашення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 01-77/08АВТ здійснено такі проплати: 14.12.2010р. відповідач перерахував на рахунок Позивача 50 000грн.; 15.02.2011р. - 10 000грн.; 17.02.2011р. - 21 000грн., отже загальна сума сплати відповідачем боргу становить 81 000,00грн.

Таким чином, у порушення п.п. 2.3., 3.3.1 договору № 01/10/12/10-JT станом на 21.03.2011р. відповідачем не було сплачено позивачу кошти в сумі 197 024,00грн., що відповідно до п.3.2.2 вказаного договору надає позивачу можливість звернутися з позовом до суду про стягнення з відповідача суми боргу, зазначеної у п.1.2 даного договору з урахуванням здійснених оплат, тобто про стягнення 475048грн04коп.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Таким чином, виходячи зі змісту ст.. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення 475048грн04коп простроченої заборгованості за лізинговими платежами.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач допустив односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань, тоді як, законодавством, зокрема, ст..525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 475048грн04коп простроченої заборгованості за лізинговими платежами обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 22.4.2011р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р И Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР-НК-Плюс» (98400, м.Бахчисарай, вул..Підгорна, 71-А, ідентифікаційний код 33407878, п/р 501300511 у СФ ТОВ «Укрпрромбанк», МФО 384867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АУЗ Факторинг» (04112, м.Київ, вул..Танкова, 8, пов.6, п/р 26500010042470 у ВАТ «Укрексімбанк», МФО 322313) 475048грн04коп простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 4750грн48коп. держаного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.