Рішення № 16093464, 10.03.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2011

Справа №5002-17/112-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібробетонбуд»

про стягнення простроченої заборгованості за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року в сумі 670 739,18 грн. та штрафу в сумі 25 186,43 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - Онисько М.М., представник

Від відповідачів - не з’явився

Сутність спору: Позивач згідно з позовом та заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача прострочену заборгованість за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року в сумі 670739,18 грн. та штраф в розмірі 50372,85 грн., у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року.

Згідно ст.22 ГПК України зменшення позовних вимог є правом позивача.

Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практиці розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

При цьому також необхідно відмітити, що зменшення позовних вимог права та інтереси відповідача порушувати не може.

Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу з повідомленням про вручення. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по вині пошти, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

По справі проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року лізингодавець (ТОВ «Українська лізингова компанія») на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в Специфікації і умовах передачі предмету лізину (Специфікація), а Лізингоодержувач (ТОВ «Фібробетонбуд») зобовязується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору. (п.1.1).

Згідно п. 3.1 договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: 3.1.1. суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу; 3.1.2. винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу – (Винагорода).

Згідно п. 4.2 договору Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов’язків, а саме сплачує Лізингодавцю такі штрафні санкції:

Згідно п. 4.2.5 договору за порушення умов п. 9.2 Договору та умов пунктів 2.2., 6.7., 6.8., 6.10-6.12., 7.2., 9.6. Загальних умов – штраф в розмірі 5 (п’яти) відсотків від загальної вартості Предмету лізингу, вказаної в специфікації, за кожен випадок такого порушення.

Стягнення штрафу позивач обґрунтовує порушенням умов п. 7.2 договору.

Згідно п. 7.2 договору Загальних умов Лізингоотримувач зобов’язаний письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом спрямування Лізингодавцю звіту у формі, встановлений сторонами (Додаток № 3).

Згідно Акту приймання-передачі від 05 серпня 2008 року предмет лізингу був переданий відповідачу.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, при цьому виходить з наступних обставин:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підстав недійсним не визнаний, та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір або окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.

При цьому необхідно відмітити, що предметом позову є невиконання обов’язків відповідачем, а не позивачем.

Якщо у відповідача є вимоги до позивача, він вправі звернутись щодо захисту своїх прав у встановленому законом порядку.

Сторонами підписано Акт приймання-передачі від 05 серпня 2008 року.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи Предмет лізингу (Універсальний екскаватор-навантажувач 4СХ SM) переданий відповідачу, та згідно умов договору він зобов’язаний здійснювати сплати згідно умов договору, а також виконувати інші зобов’язання, передбачені договором.

Однак, відповідачем не надано доказів виконання зобов’язань за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року.

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Згідно розрахунку прострочена заборгованість за лізинговими платежами складає 551 762,42 грн.

Таким чином, щодо вказаної суми вимога є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Якщо виникнуть будь-які обставини, які суттєво впливають на прийняте рішення, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Якщо заборгованість сплачена чи буде сплачена в добровільному порядку, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами чи в порядку ст. 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню.

Вимога про стягнення штрафу підлягає задоволенню згідно розрахунку, оскільки відповідачем не доведене виконання відповідних умов договору.

Таким чином, з відповідача підлягають стягненню сума простроченої заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 551 762,42 грн., та 25 186,43 грн. штрафу.

В частині стягнення суми простроченої заборгованості за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року в сумі 118 976,76 грн. суд відмовляє з наступних обставин:

Згідно розрахунку та підстав позову визнана сума складається із пені, інфляційних витрат та річних.

Однак, позовною вимогою є не стягнення вказаної суми у вигляді пені, інфляційних та річних.

Так, вимогою позову є стягнення вказаної суми у вигляді простроченої заборгованості за договором.

Однак, пеня, інфляційні витрати та річні простроченою заборгованістю за договором не є.

Так, Глава 49 ЦК України називається: «Забезпечення виконання зобов’язань», та, неустойка входить до вказаної глави. Відповідно, неустойка самим зобов’язанням, тобто, простроченою заборгованістю за лізинговими платежами, та, відповідно, простроченою заборгованістю за договором не є.

Так, згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Інфляційні та річні також не є простроченою заборгованістю по договору.

Так, стаття 625 ЦК України називається: «Відповідальність за порушення грошового зобов’язання».

Про те, що вказані платежі є різними платежами також витікає із листа Вищого господарського суду України від 08.04.2008 року № 01-8/218.

Аналогічної правової позиції дотримується також Верховний Суд України.

Окрім цього, сума 3% річних та сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції стягненню не підлягає з наступних обставин:

Ст. 625 ЦК України 2003р. передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на вимогу кредитора.

Таким чином, момент настання виконання зобов’язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми залежить від наявності вимоги кредитора.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України зобов'язання, термін виконання яких визначений моментом пред'явлення вимоги, боржник зобов'язаний виконати в семиденний термін з дня пред'явлення вимоги.

Проте, позивачем не представлено доказів, що така вимога направлена (вручена) відповідачу.

Таким чином, підстав для виконання відповідачем зобов'язання по сплаті суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми на цей час не існує.

Відповідно до ст. 15 ЦК України суд може захистити порушене право чи інтерес.

Однак, на цей час право чи інтерес позивача не порушені.

Оскільки право та інтерес позивача не порушені, підстав для задоволення позову не існує, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Вищім Господарським Судом України (постанова Вищого Господарського Суду України від 15 листопада 2007 року № 2-29/7035-2007).

Ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін та їх рівності перед законом та судом.

Таким чином, суд має право розглядати справу за наявними у ній матеріалам, в яких відповідна вимога відсутня.

Оскільки відповідні докази не надані до прийняття рішення немає підстав їх залучити до справи після прийняття рішення.

При цьому суд вважає за необхідне відзначити, що позовні вимоги не є вимогою, що відноситься до обов'язкового права. Так, позовна вимога передбачена процесуальним законодавством (ст. 54 ГПК України), заява з такою вимогою подається до суду і розглядається в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Окрім цього, в даному випадку вимога є позовною, і є вимогою про стягнення заявленої суми, тобто вимога про примусовий характер ії виконання у разі ії задоволення, виконується така вимога в процесі виконавчого провадження.

Окрім цього, виконання вимоги за цивільними зобов'язаннями залежить від визначених ст. 530 ЦК України термінів.

Проте, подача позову не може впливати на такі терміни, оскільки на момент подачі позову, позов вже повинен бути обґрунтований.

Таким чином, позовна вимога не може розглядатися як вимога, що відноситься до обов'язкового права Цивільного Кодексу України.

Вказана вимога не є також претензією, оскільки претензія відноситься до процесуального законодавства, а також позов прийнятий до розгляду і розглядається по суті.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, згідно до вимог Цивільного Кодексу.

Ст. 625 ЦК України у частині наявності вимоги кредитора не визнана у встановленому законом порядку Конституційним Судом України такою, що не підлягає застосуванню, а тому не приймати до уваги вказану обставину немає підстав. Вимоги закону повинні виконуватися.

Вказана думка суду співпадає з думкою Севастопольського апеляційнного суду, висловленого в постанові від 23.12.2004 року по справі № 2-17/9032-04 і від 23.12.2005 року по справі №2-17/12582-2005, а також практиці розгляду аналогічних питань Вищім господарським судом України.

При цьому необхідно відмітити, що позивач вправі заявити відповідну позовну вимогу, виконав необхідні вимоги законодавства.

Окрім цього, сам позивач обґрунтовуючи позов щодо 58655,59 грн. (тобто, підстави позову щодо вказаної суми) вказує її як інфляційні витрати, тобто, збитки. Однак, просить стягнути її як заборгованість.

При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі змінити підставу чи предмет позову лише до початку розгляду справи по суті.

Також необхідно відмітити, що неуважність сторони, незнання законодавства чи його неправильне тлумачення поважними причинами не є, про що також прямо вказується в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

Судові витрати позивача підтверджені платіжним дорученням № 3030 від 28.12.2010 року на суму 7211,12 грн. з державного мита, та платіжним дорученням № 3031 від 28.12.2010 року на суму 236,00 грн. по сплаті судових витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Судові витрати згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу відповідачем пропорційно задоволеним позовним вимогам, та складають по державному миту у сумі 5769,49 грн. (стягнута сума помножена на суму підлягаючу сплаті державного мита та поділено на заявлену суму позову, а саме: (576948,85Х6959,26:695925,61 = 5769,49 грн.)); по інформаційно – технічному забезпеченню судового процесу в сумі 195,65 грн. (стягнута сума помножена на 236, та поділено на заявлену суму позову, а саме: (576948,85Х236: 695925,61 = 195,65 грн.)).

Згідно статті 84 ГПК України в рішенні суду вказується про повернення мита. Згідно ч. 2 статті 47 ГПК України про повернення мита видається довідка.

З урахуванням зменшення розміру позовних вимог, суд вважає необхідним повернути позивачу надмірно сплачене ним державне мито в частині зменшення позовних вимог, що дорівнює 251,86 грн. (1% від 695925,61 грн. = 6959,26 грн.), (7211,12 грн.- 6959,26 грн. - = 251,86 грн.)

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49,47, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібробетонбуд» (95024, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Красних Зорь, буд. 6; ідентифікаційний код: 34416026; п/р № 2600001015433 в КРУ АТ «Кредо банк» м. Сімферополь, МФО 324913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (04070, м. Київ, вул. Іллінська 8; ідентифікаційний код: 30575865, п/р № 26004024740200 в АКІБ «Укрсіббанк», МФО 3515005) прострочену заборгованість за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року в сумі 551 762,42 грн., та штрафу в розмірі 25 186,43 грн.; судові витрати з державного мита в сумі 5769,49 грн., та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 195,65 грн.

Видати наказ.

В частині стягнення суми простроченої заборгованості за Договором № 01-209/08-обл фінансового лізингу від 17 липня 2008 року в сумі 118 976,76 грн. – у позові відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (04070, м. Київ, вул. Іллінська 8; ідентифікаційний код: 30575865, п/р № 26004024740200 в АКІБ «Укрсіббанк», МФО 3515005) із державного бюджету 251,86 грн. судових витрат з державного мита, сплачених платіжним дорученням № 3030 від 28.12.2010 року.

Видати довідку.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гайворонський В.І.