Рішення № 160932, 29.08.2006, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"29" серпня 2006 р. Справа № 332/7-06

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. розглянув матеріали справи

за позовом малого приватного підприємства „Агач”, м. Біла Церква

до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Агрос”, с. Красне, Білоцерківський район

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін:

від позивача: Борисенко А.М. (дов. №21 від 15.05.2006р.);

від відповідача: Степура А.М. (дов. №55 від 09.08.2006р.)

.

Суть спору:

до господарського суду Київської області звернулось мале приватне підприємство „Агач”, м. Біла Церква з позовною заявою до Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Агрос”, с. Красне, Білоцерківський район про стягнення заборгованості.

Ухвалою про порушення провадження у справі від 26.06.2006р. її розгляд призначено на 10.08.2006р. (а.с. 1).

В зв’язку з хворобою судді, ухвалою господарського суду Київської області від 21.08.2006р. розгляд справи призначено на 29.08.2006р.

В судовому засіданні, яке відбулось 29.08.2006р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, а в частині стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних не визнає та просить в їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд

встановив:

07.04.2005 року між сторонами укладено договір підряду (далі –договір, а.с. 9). Відповідно до п. 1.1 цього договору відповідач надає, а позивач приймає на себе виконання робіт покрівлі згідно кошторисної документації.

Згідно п. 4.1 договору, приймання виконаних робіт проводиться щомісячно станом на перше число з складанням акту ф. КБ-2 при обов’язковій участі представників відповідача. А як передбачено п. 6.2. цього договору розрахунки за фактично виконані роботи проводяться щомісячно на основі акта ф. КБ-2 та довідки КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін. Відповідно до п. 6.3 договору кінцеві розрахунки за виконані роботи повинні бути здійсненні не пізніше 30 днів з дня закінчення робіт та підписання замовником останнього акту виконаних робіт.

Відповідно до акту приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2005 року від 26.10.2005р., оригінал якого долучено до матеріалів справи (а.с. 30-31) та довідки про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2005 року від 26.10.2005р. (а.с. 14), позивачем фактично виконано підрядних робіт на загальну суму 13996,80 грн. Відповідач за виконані позивачем роботи з ним не розрахувався, в зв’язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 13996,80 грн.

Згідно частини першої ст.193 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р. суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частиною сьомою цієї статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Одним із основних видів господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання. А згідно ст.174 ГК України господарські зобов’язання виникають із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 ГК України зазначається, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК України та інші, наділені господарською компетенцією.

Відповідно до частини першої ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п.1.частини другої ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Крім того, статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу повністю та стягує з відповідача на користь позивача 13996,80 грн.

Як зазначається в частині другій ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов’язання, якщо він не виконав дій, що випливають із змісту зобов’язання.

Крім того, згідно частини другої ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а відповідно до частини першої ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України. А саме, як зазначається в ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією.

Згідно до частини другої ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Як зазначається в частині четвертої ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 6.6 договору при несвоєчасній оплаті за виконані і прийняті роботи, відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені від вартості заборгованості за кожний день затримки.

Беручи до уваги наведене та те, що позивачем суму пені нараховано помилково, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1313,01 грн.

Відповідно до частини другої ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а частиною четвертою ст. 232 ГК України передбачається, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Оскільки, сума втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум, позивачем нараховано помилково, господарський суд задовольняє позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 552,70 грн. Крім того, господарський суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 237,39 грн.

Відповідно до частини першої ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а відповідно до частини п’ятої цієї статті витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Тому, суд стягує з відповідача на користь позивача державне мито у сумі 161 грн. 00 коп. та 117 грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Позивачем платіжним дорученням №182 від 22.06.2006р. (а.с. 7) сплачено державного мита до державного бюджету 161,14 грн., а позов подано на суму 16113,11 грн. Відповідно до п.п. ”а” п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру справляється державне мито у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Тому, господарський суд повертає позивачу зайво сплачене державне мито в сумі 0,01 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55, ст. ст. 173 - 175, частинами першою, другою, сьомою ст. 193, частиною другою ст. 218, частиною першою ст. 221, частиною четвертою ст. 231, частиною четвертою ст. 232 Господарського кодексу України № 436-IV від 16.01.2003р.; п. 1 частини другої ст. 11, ст. ст. 509, 525, 610, 611, частиною першою ст. 612, частиною першою ст. 614, частиною другою ст. 615, частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV; частинами першою та п’ятою ст. 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Українсько-Німецького товариства з обмеженою відповідальністю „Агрос” (ЗКПО 14283800) на користь малого приватного підприємства „Агач” (ЗКПО 25293931) –13996 грн. 80 коп. основного боргу, 1313 грн. 01 коп. –пені, 552 грн. 70 коп. –втрат від інфляції з прострочених відповідачем сум, 237 грн. 89 коп. – 3% річних, а також судові витрати: держмито у сумі 161 грн. 00 коп. та 117 грн. 01 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання даним рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

4. Повернути малому приватному підприємству „Агач” (ЗКПО 25293931) зайво сплачене державне мито в сумі 0,01 грн.

5. Копію даного рішення надіслати сторонам.

Суддя Бабенко К. А.