Постанова № 16084602, 12.04.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/728/2011

12 квітня 2011 року 10год. 00хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Томчука А.В. за участю секретаря судового засідання Маньковського Д.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лелях Л.В., Захарчук С.В.;

відповідача: представник Гальчина Р.С., Сиротюк В.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Автопарк-ЛеОл"

доЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Автопарк-Леол» звернулося до суду з позовом до Здолбунівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000552340/2 від 07.12.2010 року та №0000562340/2 від 07.12.2010 року, якими приватному підприємству «Автопарк-Леол» визначено податкові зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 5937,00 грн. та з податку на додану вартість на загальну суму 4751,00 грн.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали. В обґрунтування позову зазначили, що підприємством правомірно віднесено суми до складу валових витрат та правомірно розраховано суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Відносно податку на прибуток та включення сум до складу валових витрат підприємство керувалося п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і податкову звітність в Україні», при формуванні бюджетного відшкодування позивачем дотримано вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», які є підставою для включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту. Висновки податкового органу про те, що позивачем порушено приписи п.5.1, п.п.5.3.9, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і про те, що відносини між позивачем та ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» є нікчемним правочином не ґрунтується на первинних документах та фактичних обставинах справи. Оскільки, ПП «Автопарк-Леол» придбавала у ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується первинними документами. Крім того, актом перевірки не встановлено, що у позивача відсутні первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон». Представники позивача вважають, що посилання податкового органу в акті перевірки на вирок Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10, є безпідставним, оскільки даним вироком не встановлено, що саме для ПП «Автопарк-Леол» у ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» не було можливості надати послуги. На підставі наведеного, представники позивача просять суд позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, пояснили суду, що під час позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Автопарк-Леол» податковим органом встановлено, що позивач мав взаєморозрахунки з ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон».

Представники відповідача зазначили, що 25 травня 2010 року Рівненським міським судом по кримінальній справі №1-386/10 було постановлено вирок, яким встановлено, що у ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» відсутня реальна можливість систематичного придбання та продажу товарів (надання послуг) у звязку з відсутністю необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності найманих працівників, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів, що свідчать про відсутність у ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» можливостей на виконання господарських зобовязань. У звязку з чим податковим органом було зроблено висновок, що операції з надання послуг від ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» для ПП «Автопарк-Леол» не здійснювалися. Таким чином позивачем порушено приписи п.5.1, п.п.5.3.9, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи вищевикладене представники відповідача просять суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судприйшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП «Автопарк-Леол» зареєстроване юридичною особою, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Позивач є платником податку на додану вартість, яким зареєстрований відповідно до свідоцтва №24588588 від 27.03.2003 року.

26 серпня 2010 року Здолбунівською ОДПІ за результатами перевірки складено акт №917/23-32256498 (а.с.16-28).

Даним актом перевірки встановлено, що ПП «Автопарк-Леол» в порушення вимог п.5.1, п.п.5.3.9, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 7.4.1 та п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно віднесено суми до складу валових витрат та сформовано податковий кредит.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000552340/2 від 07.12.2010 року та №0000562340/2 від 07.12.2010 року.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Здолбунівської ОДПІ, суд виходить з наступного.

Пунктом 5.1, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10 встановлено, що внаслідок діяльності ПП «Агроімпекс-Ресурс», ПОГ «Інвабуд», ПП «ЮНІСЕФ», ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон», ПП ОСОБА_6, ПП ОСОБА_7, ПП ОСОБА_8, ПП «Парітет», ПП «Західлісбуд», ПП «Форестер Груп» в результаті задекларованих господарських операцій на досудовому слідстві та в суді не було встановлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) виробничої або господарської необхідності систематичного придбання та продажу товарів. Встановлено також неможливість реального виконання зобовязань з урахуванням часу, значного обсягу робіт, що часто виконувались одночасно протягом одного календарного місяця, тобто відсутність необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності найманих працівників, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів, що свідчить про відсутність у вказаних субєктів господарських можливостей на виконання господарських зобовязань. Тому, така діяльність наведених субєктів підприємницької діяльності носила фіктивний характер.

На час розгляду даної справи судом, вирок Рівненського міського суду від 25.05.2010 року по кримінальній справі №1-386/10 набрав законної сили (а.с.74-108).

Таким чином, вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10 встановлено, що у ПП «ТЕК «Тран Експо Регіон» не було економічних або інших причин виробничої та господарської необхідності систематичного придбання та продажу товарів; була відсутня реальна можливість виконання господарських зобовязань у звязку з відсутністю необхідних умов для досягнення відповідних результатів економічної діяльності в силу відсутності найманих працівників, основних засобів, складських приміщень і транспортних засобів та встановлено, що діяльність ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» носила фіктивний характер.

Тому, у суду немає підстав вважати, що наявність у ПП «Автопарк-Леол» актів виконаних робіт та податкових накладних, які завідомо носили фіктивний характер є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до складу валових витрат та до складу податкового кредиту. Крім того, в судовому засіданні представниками позивача не доведено та не надано обґрунтованих і переконливих доказів, які б повністю підтверджували фактичне надання таких послуг та використання їх у господарській діяльності позивача.

Доводи позивача про те, що вироком Рівненського міського суду від 25 травня 2010 року по кримінальній справі №1-386/10 не встановлено, що саме для ПП «Автопарк-Леол» у ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» не було можливості надати послуги, а також не встановлено фіктивності податкових накладних та актів виконаних робіт виписаних ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» для ПП «Автопарк-Леол» не заслуговують на увагу, оскільки правочини, які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобовязань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, представниками позивача зазначено, що договір, а також акти виконаних робіт та податкові накладні надсилалися поштою; вся обумовленість виконання договору проводилася в телефонному режимі; товарно-транспортні накладні відсутні у позивача оскільки таке підприємство є посередником надання послуг та такі накладні не передбачаються для зберігання у позивача згідно чинного законодавства України.

Враховуючи вище зазначене, представниками позивача в судовому засіданні не доведено та не надано обґрунтованих і переконливих доказів, які б підтверджували надання послуг ПП «ТЕК «Транс Експо Регіон» для ПП «Автопарк-Леол» з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тому, суд прийшов до висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим правові підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до вимог частини 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене вище, визначаючись щодо правомірності та законності прийняття Здолбунівською обєднаною державною податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень №0000552340/2 від 07.12.2010 року та №0000562340/2 від 07.12.2010 року, суд прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача в цілому. Суд вважає, що відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення на законних підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у звязку з чим, дані податкові повідомлення - є правомірними і такими, що не підлягають скасуванню.

Статтями 11, 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Здолбунівською обєднаною державною податковою інспекцією доведено перед судом правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог ПП «Автопарк-Леол» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень слід відмовити повністю.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Приватного підприємства "Автопарк-ЛеОл" відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук А.В.