Постанова № 16083079, 03.12.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-5124/10/1770

03 грудня 2010 року 15год. 10хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Ткачук О.М.

відповідача: представник Чорномаз Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін"

доДубенської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 23 вересня 2010 року № 0004551740/3 (за платежем "податок з доходів фізичних осіб" на загальну суму 9303,93 грн.) в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 2925,28 грн.

В позові зазначає, що не погоджується з правомірністю оспореного податкового повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов'язання за основним платежем 981,76 грн. та штрафних санкцій 1943,52 грн. Покликається на хибність висновку податкового органу про порушення позивачем норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-IV від 22.05.2003 року, а саме що не утримано і не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 971,76 грн. із суми визначених перевіркою відсотків за користування позикою. Вказує про безпідставне тлумачення податковим органом договорів про зворотню безвідсоткову позику з ОСОБА_4 як процентних договорів позики.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала суду пояснення про обставини спору, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просить рішення податкового органу скасувати в оспореній частині.

В ході розгляду справи позивач подав суду заяву про зміну позовних вимог (а.с.68), якою просить спірне податкове повідомлення-рішення скасувати в частині визначення зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" на суму 2915,28 грн. (основний платіж 971,76 грн., штраф 1943,52 грн.).

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення проти позову (а.с.36-37).

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що проведеною ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" перевіркою було встановлено, що за договорами про безвідсоткову позику платником податків (позикодавцем) було надано ОСОБА_4 (позичальнику) безвідсоткову зворотню позику в загальній сумі 160 000, 00 грн.

Представник відповідача вказує, що до 01.01.2004р., дати набрання чинності ЦК України, згідно зі ст.170 раніше діючого Цивільного кодексу Української РСР, не допускалося справляння процентів за грошовими та іншими зобов'язаннями, за винятком операцій кредитних установ, зобов'язань щодо зовнішньої торгівлі та інших випадків, передбачених у законі. Оскільки нарахування процентів не було передбачено і спеціальними статтями 374-376 ЦК УРСР, то договори позики, що укладалися раніше, вважалися безпроцентними і без зазначення цього в договорі.

Зазначає, що 01.01.2004р. відповідно до ст. 1048 Цивільного Кодексу України договір позики може бути як безпроцентним, так і процентним. Причому за загальним правилом укладений договір позики є відплатним (процентним). Такий висновок випливає з положень ч.1 ст.1048 ЦК України, згідно з якою позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок отримання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Винятки із загального правила відплатності договору позики передбачено ч.2 ст.1048 ЦК України. Так, незалежно від умов договір позики вважається безпроцентним, якщо:

він укладений між фізичними особами на суму, що не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян (850грн.), і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

позичальнику передано речі, визначені родовими ознаками.

Виходячи з вищенаведеного, на думку податкового органу, укладений договір про видачу позики ОСОБА_4, є процентним, підпадає під визначення фінансових послуг, порядок надання яких регулюється Законом про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями). При цьому розмір процентів визначається, виходячи із облікової ставки НБУ.

Отже, ТзОВ «ЛМЗ "Ісполін» необхідно було нарахувати відсотки за користування позикою ОСОБА_4 виходячи із облікової ставки НБУ в сумі 6478,40 грн.

Не нараховані товариством відсотки в сумі 6478,40 грн. є додатковим благом для ОСОБА_4 і повинні бути оподатковані відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003р. За результатами перевірки встановлено не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 971,76 грн. із суми визначених перевіркою відсотків за користування позикою. Штрафні санкції визначені у відповідності до статті 17 Закону України № 2181 від 21.12.2000 року в подвійному розмірі від суми основного платежу, складають 1943,52 грн.

Вважає спірне податкове повідомлення-рішення правомірним, просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що Дубенською ОДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін", код ЄДРПОУ 33522271, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншго законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 24.02.2010 року № 31/23/33522271 (а.с.26-35).

Результати перевірки питань повноти обчислення та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за перевірений період відображені в розділі 3.1.8 акту перевірки, та відповідній довідці від 24.02.2010 року, інформація якої відображена в акті перевірки (а.с.38-48).

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004551740/3 від 23 вересня 2010 року, яким платнику визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" всього на суму 9303,93 грн., в тому числі за основним платежем 3002,06 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6301,87 грн. (а.с. 48).

Судом досліджені договори про зворотню безвідсоткову позику № 1 від 11.05.2010 року (а.с.49) та № 2 від 14.05.2010 року (а.с.50), укладені між ТзОВ "ЛМЗ "Ісполін" (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник).

Згідно з умовами договору № 1 від 11.05.2010 року, позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику у готівковій формі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві ту ж саму суму грошей у строк до 11 травня 2010 року.

Згідно з умовами договору № 2 від 14.05.2010 року, позикодавець надає позичальнику безвідсоткову позику у готівковій формі 80 000 (вісімдесят тисяч ) грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві ту ж саму суму грошей у строк до 14 травня 2010 року.

Пунктом 2.2 договорів визначено, що позика надається на зворотній і безпроцентній основі.

На виконання вищевказаних договорів підприємство надало безвідсоткову зворотню позику ОСОБА_4, саме:

в травні 2009 року в сумі - 125000 грн. (видатковий касовий ордер № 79 від 27.05.2009 року - 5000 грн., видатковий касовий ордер № 80 від 28.05.2009 року - 40000 грн., видатковий касовий ордер № 81 від 29.05.2009 року - 80000 грн.) а.с.52-53,

в червні 2009 року в сумі - 35000 грн. (видатковий касовий ордер № 83 від 02.06.2009 року - 20000 грн., видатковий касовий ордер № 84 від 05.06.2009 року - 15000 грн.), а.с.54.

Станом на 30.09.2009р. (останній день перевіряємого періоду) позика у загальній сумі 160000,0 грн. ОСОБА_4 в касу підприємства не поверталася та із заробітної плати працівника утримана не була. Крім того, ОСОБА_4 згідно наказу № 51 від 30.07.2009р. звільнений з займаної посади (51).

Згідно пункту п.2.3 вказаних договорів, сторони досягли домовленості, що зворотня безпроцентна позика надається відповідно до 11 травня та 14 травня 2010 року. Пунктом 5.2 договорів передбачено, що договір діє до моменту його остаточного виконання.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що за загальним правилом договір позики є відплатним (процентним), отже позивачу необхідно було нарахувати відсотки за користування позикою ОСОБА_4, а не нараховані відсотки є додатковим благом для позичальника і повинні бути оподатковані відповідно до пп. 4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 року.

При вирішенні даного спору суд виходить з такого.

Статтею 1046 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

З аналізу вказаної норми закону слідує, що за загальним правилом договір позики передбачає передачу грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками) позикодавцем у власність позичальнику з подальшим поверненням останнім такої ж суми грошових коштів (такої ж кількості речей).

Вказана норма матеріального права не містить застережень щодо обов'язкової відплатності договору позики.

Статтею 1048 частиною 1 Цивільного Кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

З аналізу вказаної норми права слідує висновок, що одержання від позичальника процентів від суми позики є правом, а не обов'язком позикодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Належними цивільними правами сторони користуються на власний розсуд. Укладаючи договори № 1 від 11.05.2009 року та № 2 від 14.05.2009 року, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов, зокрема й стосовно безпроцентності користування позикою. Отже, ні закон, ні договір в спірних правовідносинах не передбачають обов'язкової сплати позичальником відсотків за користування позикою.

Стосовно визначення розміру відсотків на рівні облікової ставки Національного банку України, суд вважає, що зі змісту ч.1 ст. 1048 ЦК України слідує, що в такому порядку розмір відсотків визначається у випадку, якщо договором передбачена сплата відсотків, однак не встановлений їх розмір. Оскільки між позикодавцем та позичальником в спірних правовідносинах однозначно погоджено безвідплатність договорів позики, то відсутні правові підстави для нарахування відсотків в будь-якому розмірі, в тому числі й на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд вважає, що відповідач необгрунтовано розцінює умови, зазначені в частині 2 статті 1048 Цивільного Кодексу України, як виняток із загального правила відплатності договору позики. В названій нормі закону зазначені умови, за яких договір позики вважається безпроцентним в будь-якому випадку, незалежно від домовленостей сторін. На думку суду, вказана норма права не регулює правовідносин між ТзОВ "Ливарно-механічний завод "Ісполін" та фізичною особою ОСОБА_4, відтак відповідач покликається на неї безпідставно.

Стосовно висновку податкового органу про те, що укладений договір про видачу позики ОСОБА_4 є процентним, підпадає під визначення фінансових послуг, порядок надання яких регулюється Законом про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994р. із змінами та доповненнями), отже, необхідно було нарахувати відсотки за користування позикою ОСОБА_4 виходячи із облікової ставки НБУ, а не нараховані товариством відсотки в сумі 6478,40 грн. є додатковим благом для ОСОБА_4 і повинні бути оподатковані відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003р., суд зазначає таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року № 2664-III, фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно п.6 ч.1 ст.4 вказаного Закону, фінансовими послугами вважається, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

В статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено доходи, що включаються до складу валового доходу підприємства.

На думку суду, вказані норми матеріального права можуть бути підставно застосовані при визначенні валового доходу підприємства та, відповідно, при визначенні його податкових зобов'язань за платежем "податок на прибуток".

Однак, спірне податкове повідомлення-рішення обгрунтоване нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" і визначає позивачу суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

За визначенням, наведеним у п. 1.1 ст. 1 названого Закону, додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Таким чином, як додаткові блага мають розглядатися виплати, які мають пільговий характер, містять істотний особистий елемент та надання яких особі не пов'язане з виконуваною ним працею, а проводиться на будь-якій іншій підставі.

З врахуванням вказаних норм закону суд вважає, що не нарахування позикодавцем позичальнику відсотків за користування позикою за договорами про поворотну безвідсоткову позику, помилково розцінено податковим органом як додаткове благо, оскільки воно не має ознак визначеного законом додаткового блага фізичної особи, а тому не є об'єктом оподаткування.

Відповідно до пп. 4.3.23 п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 р. до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу не включається основна сума кредиту, отриманого платником податку, оскільки, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути кредитору основну суму кредиту (ч. 1ст. 1054 ЦКУ).

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій в оспореній частині.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати.

Керуючись статтями 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Дубенської ОДПІ від 23.09.2010 року № 0004551740/3 за платежем: "Податок з доходів фізичних осіб" на загальну суму 9303,93 грн. скасувати в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 2915,28 грн., в тому числі за основним платежем 971,76 грн., за штрафними санкціями 1943,52 грн.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ливарно-механічний завод "Ісполін" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дорошенко Н.О.