Рішення № 160804, 12.07.2006, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

№ 6/110

12.07.06

За позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

До Комунального підприємства «ЖЕО-109»Голосіївської районної в місті Києві ради

Про зобов’язання укласти договір з протоколом розбіжностей

Суддя Ковтун С.А.

Представники:

Від позивача Бескоровайний О.В. (за дов. № Д07/8759 від 29.12.2005)

Від відповідача Бабич В.М. (за дов. № 4 від 06.01.2006)

Обставини справи:

Рішення приймається 12.07.2006, оскільки у судовому засіданні 05.07.2005 було оголошено перерву в порядку ст. 77 ГПК України.

До господарського суду міста Києва звернулася з позовом акціонерна енергопостачальна компанія (далі - АЕК) «Київенерго»до комунального підприємства (далі - КП) «ЖЕО-109»про визнання договору № 40345 від 07.12.2005 на постачання електричної енергії укладеним з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, а також зобов’язання відповідача підписати зазначений протокол.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не може погодити преамбулу вказаного вище договору, а також п.п. 1, 2.2.4, 4.4.2, 7.6, 9.2, назву додатку № 2Д та абзац 1 п. 5 цього додатку в редакції, запропонованій відповідачем, у зв’язку з невідповідністю останніх нормам чинного законодавства. За твердженням позивача, у випадку, якщо в ході укладення договору на постачання електричної енергії у сторін виникли розбіжності щодо умов такого договору, такий спір підлягає вирішенню, відповідно до встановленого Господарським кодексом України порядку, судом.

Ухвалою суду від 13.02.2006 було порушено провадження у справі № 6/110.

Відповідач у наданих суд письмових відзиві та додаткових поясненнях проти позовних вимог заперечив повністю, подавши суду нормативне обґрунтування редакції пунктів договору, викладених в протоколі розбіжностей, посилаючись на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги». КП «ЖЕО-109»зазначило, що метою його діяльності є сприяння мешканцям будинків в отриманні житлово-комунальних та інших послуг. Отже, відповідач не є споживачем цих послуг на відміну від мешканців будинків. Повноважним представником відповідача було подано заяву про погодження п. 9.2 договору в редакції позивача.

Представниками сторін було подано заяву про продовження строку вирішення спору на підставі ст. 69 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК) однією з підстав виникнення господарських зобов’язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, серед яких вказано й договори, визначено також ст. 11 Цивільного кодексу України.

Правовідносини у сфері енергопостачання регулюються Господарським кодексом України, Законами України «Про електроенергетику», іншими нормативними актами, відповідно до яких «Київенерго»як виробник та постачальник енергії укладає договори на постачання електричної енергії з усіма споживачами, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Статтею 26 Закону України «Про електроенергетику»передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Пунктом 1 ст. 275 ГК України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає енергію споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Загальні умови укладення договорів, які породжуються господарські зобов’язання, визначено ст. 179 ГК України. Згідно з п. 3 цієї статті укладення договору є обов’язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання.

22.08.2002 постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 928 від 22.08.2002 затверджено типовий договір на постачання електричної енергії.

Керуючись вказаними вище нормами законодавства, а також враховуючи умови типового договору, позивач укладає зі споживачами договори на постачання електричної енергії.

29.09.2005 Голосіївською районною в місті Києві радою було прийнято рішення № 38/31 «Про управителів будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва та окремі права у взаєминах з виробниками, виконавцями та споживачами послуг».

Відповідно до п. 1 вказаного рішення відповідача було визначено управителем будинків комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва, які передані йому на обслуговування в частині укладення договорів з виробниками, виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг. При укладенні договорів відповідач повинен дотримуватися норм чинного законодавства (п. 2).

Комунальне підприємство «ЖЕО-109»звернулося до позивача з пропозицією укласти договір на постачання електричної енергії.

Зазначений договір та додатки до нього було підписано відповідачем з протоколом розбіжностей (копія –у матеріалах справи).

У свою чергу, позивач 07.12.2005 за результатами розгляду пропозицій відповідача направив останньому протокол узгодження розбіжностей до договору про постачання електричної енергії, у якому погоджено п. 2.2.3, а також викладено заперечення стосовно преамбули, п. 1, п. 2.2.4, п. 4.4.2, п. 7.6, п. 9.2, додатку № 2Д.

Комунальне підприємство «ЖЕО-109»відповіді позивачеві не надало.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Положення аналогічного змісту містяться й у ГК України (ч. 2 ст. 180 вказаного нормативного акту). Пунктом 8 цієї ж статті визначено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У даному випадку пропозиція позивача не була прийнята відповідачем. Отже, відсутність між сторонами згоди щодо умов договору свідчить про відсутність між ними самого договору як правовстановлюючого документу, а відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час новою пропозицією.

Порядок укладення договорів, що породжують майново-господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання регулюються Господарським кодексом України.

Виходячи зі змісту глави 20 ГК України, в основу формування договірних зобов’язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 181 ГК України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його. В цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Винятком з цього правила є порядок укладення договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Оскільки в даних випадках укладення договору є обов’язковим, незалежно від згоди другої сторони спір, що виникає при укладені договору, вирішується судом (ч. 1 ст. 187 ГК України).

Існування прямої вказівки закону щодо обов’язкового формування майнових правовідносин у сфері енергопостачання на підставі договору судом встановлено вище.

У преамбулу спірного договору відповідач пропонує визначити комунальне підприємство «ЖЕО-109»як «управителя».

Оскільки, як вже було зазначено вище, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає енергію споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (п. 1 ст. 275 ГК України), сторонами за договором є «енергопостачальник»та «споживач»(абонент), у зв’язку з заперечення позивача на пропозицію відповідача є прийнятними.

Позивач, заперечуючи проти редакції п. 1 спірного договору, відповідно до якої предметом останнього є постачання електропостачальною організацією електричної енергії для освітлення допоміжних приміщень та приміщень загального користування житлових і нежитлових будинків управителя (освітлення сходових клітин, підвалів, технічних поверхів), а також забезпечення роботи ліфтів в зазначених будинках для потреб населення, для передачі електроенергії населенню в будинках, що знаходяться на поквартирному обліку в КП «ЖЕО-109»та для передачі електроенергії споживачам, запропонував свою редакцію даного пункту.

Зокрема, з редакції п. 1, запропонованої позивачем, вбачається, що предметом договору є постачання постачальником електричної енергії споживачу та оплата останнім постачальнику електричної енергії її вартості, а також здійснення інших платежів згідно з умовами договору та додатками до нього, що є його невід’ємними частинами.

Суд погоджується з редакцією пункту 1 договору, запропонованою АЕК «Київенерго», виходячи з того, що зазначену редакцію позивачем розроблено з урахуванням положень типового договору про постачання електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 928 від 22.08.2002, щодо предмету договору, а також п. 3 ст. 277 ГК України, відповідно до якого абонент має право відпускати енергію приєднаним до його мереж вторинним споживача (субабонентам), які укладають договір на енергопостачання з абонентом, мають права та несуть обов’язки останнього, а сам абонент має права та несе обов’язки енергопостачальника.

Не приймає суд також як таку, що ґрунтується на нормах закону, редакцію відповідача п. 2.2.4 договору, відповідно до якої обов’язок останнього щодо своєчасного здійснення розрахунків за електричну енергію обмежується сумами сплаченої квартирної плати, яку збере відповідач у будинках, не переданих на поквартирний облік у позивача, а також відшкодуванням відповідачеві різниці в тарифах з місцевого бюджету. Аналогічною є позиція суду стосовно абзацу п. 1 п. 5 додатку № 2Д до договору, згідно з яким відповідач забезпечує збір оплати виплаченої електричної енергії шляхом укладення договору про обслуговування та забезпечення розщеплення платежів з КП «ГІОЦ»КМДА.

Посилання позивача на умови оплати, які встановлені у додатках до договору, є правомірним, оскільки стороною (споживачем) за договором є юридична особа –відповідач, на якого покладається обов’язок оплатити вартість проданої йому електричної енергії. Суд погоджується з твердженнями позивача щодо того, що запропонована відповідачем редакція згаданих пунктів ускладнює виконання договору в частині оплати за поставлену електричну енергію.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк.

Умови щодо визначення кількості, якості, строків, ціни та порядку розрахунків за договором енергопостачання визначені у ст. 276 Господарського кодексу (далі - ГК) України, відповідно до п. 7 якої, оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Заперечення відповідача щодо включення до тексту договору п. 4.2.2, яким встановлено обов’язок сплатити пеню за прострочення внесення оплати за поставлену електричну енергію, судом не приймаються.

Так, відповідно до ст.ст. 216, 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій в порядку, передбаченому цим кодексом, іншими законами та договором. Передбачений договором обов’язок сплатити пеню не обмежує права та не порушує охоронювані законом інтереси відповідача, а виступає гарантією прав та інтересів енергопостачальної організації у випадку порушення споживачем умов договору в частині внесення оплати за спожиту електричну енергію у встановлений строк.

Редакція позивача пункту 7.6 договору, якою визначено, що у разі існування заборгованості споживача за електричну енергію, уповноваженими представниками сторін складається графік погашення заборгованості, що є додатком до договору, не суперечить нормам чинного законодавства та приймається судом.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, письмових поясненнях по суті позовних вимог, а також наведенні представником КП «ЖЕО-109»у судових засіданнях, суд вважає неправомірними, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (ст. 1) виробником житлово-комунальних послуг, якими в розумінні закону є результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, є суб’єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги.

АЕК «Київенерго»є не виробником житлово-комунальних послуг, а постачальником електричної енергії, яка виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу, тобто учасником оптового ринку електричної енергії України, який купує електричну енергію на цьому ринку з метою продажу її споживачам (Закону України «Про електроенергетику»).

За таких обставин, посилання відповідача на Закон України «Про житлово-комунальні послуги»не береться судом до уваги, оскільки цей закон не регулює відносини між позивачем як постачальником енергії та отримувачами житлово-комунальних послуг, оскільки ці відносини врегульовані Господарським кодексом України та Законом України «Про електроенергетику».

Частиною 2 ст. 187 ГК України визначено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача. Зокрема, з останнього підлягає стягненню 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір № 40345 від 07.12.2005 на постачання електричної енергії укладеним в редакції акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей.

Стягнути з комунального підприємства «ЖЕО-109»Голосіївської районної в місті Києві ради (м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 31-А, рахунок 26002161900077, код 26385523) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(м. Київ, пл. Франка, 5, рахунок 26007301300005 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку, МФО 322227, код 00131305) 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

С.А. Ковтун

Рішення підписано 11.08.2006