Ухвала суду № 16076964, 30.03.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

30 березня 2011 р.Справа № 2а-2491/11/1470

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали за позовом:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРГО-ИМПЕКС", вул. Валентини Степанової 57, с.Трихати, Миколаївський район, Миколаївська область, 57120; доДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області, вул. Веселинівська, 50, м.Миколаїв, 54036;

провизнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом визнання протиправними дії ДПІ у Миколаївському районі Миколаївської області щодо визнання нікчемними правочинів укладених між ТОВ "КАРГО-ИМПЕКС" та ТОВ "Лемпира Групп", ТОВ "Никтехлізинг", ДКФ "Укртрансгаз", ТОВ "Артіль", ТОВ "Європейська транспортна стівідорська компанія", ДУ "Держгідрографія", ДП ХДЗ "Палада" у січні-вересні 2010 року, про що зазначено в акті перевірки від 14.03.2011 року № 501/23-35177189.

Із тексту позовної заяви слідує, що предметом судового оскарження фактично є висновки акту перевірки складеного контролюючим органом за результатами проведеної перевірки та припущення позивача щодо можливих дій або рішень відповідача в майбутньому. Так, Позивач в позовній заяві зазначає, що жодним законом не передбачено право органу податкової служби визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях, зазначати про це в актах перевірки з метою подальшого використання такого акту, як доказової бази при зверненні до суду із позовом про стягнення з підприємства сум за "нікчемними правочинами". За результатами кожної наступної перевірки відповідач буде коригувати податковий кредит та податкові зобов'язання підприємства, посилаючись на відомості, що містяться в цьому акті перевірки. Позивач не вважає за можливе чекати, коли відповідач звернеться до суду із позовом про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за "нікчемними правочинами", або в результаті чергового коригування податкового кредиту та податкових зобов'язань встановить позитивне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, та прийме податкове повідомлення - рішення щодо нашого підприємства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з наступних підстав.

Загальне поняття акта перевірки визначено пунктом 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджений наказом ДПА України від 10.08.2005 №327 (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 25.08.2005року №925/11205), а саме: Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

При цьому, акт перевірки не є рішенням субєкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносини, що можуть бути предметом спору на час складання акту перевірки. А відсутність спірних правовідносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Таким чином, не можуть оспорюватися в адміністративному суді акти ревізій, документальних перевірок, дії службових осіб, вчинених у процесі чи за результатами перевірок тощо, оскільки ці акти та їх висновки не мають обов'язкового (імперативного) характеру.

В даному випадку, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень (з точки зору контролюючого органу) законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання. Однією ж з ознак рішень або дій субєкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для субєктів відповідних правовідносин і носять обовязковий характер. Оспорюваний Акт перевірки не є актом індивідуальної дії (рішення дія якого поширюється на конкретну особу), а його висновки не тягнуть за собою юридичних наслідків. В той же час, судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п.1. ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції визначається як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п.1 ч.1 ст.17 КАС України).

Отже, акт перевірки не є тим рішенням субєкта владних повноважень, яке б само по собі породжувало для субєкта господарювання певні правові наслідки, було спрямовано на регулювання тих чи інших відносин і мало обовязковий характер для субєктів цих відносин, та, відповідно, могло бути предметом адміністративного позову. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені податковим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому його оцінка, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

У разі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі.

На підставі вищенаведеного, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "КАРГО-ИМПЕКС" у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу невідкладно разом із позовною заявою ті усіма доданими до неї матеріалами.

Відповідно до п.1 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановлено цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Згідно ч.3 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвали суду першої інстанції подається протягом пяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому проваджені або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О. А. Зіньковський