Постанова № 16071317, 16.05.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2011 р. № 2а-4670/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

з участю секретаря судового засідання Кукси В.А.

представників сторін:

від позивача Башарулов В.В., Дубас В.М.,

від відповідача Копняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Цукор ВВ»до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Цукор ВВ»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області про визнання протиправними дій щодо проведення планової перевірки та про визнання протиправним і скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 01.03.2010 року за №61.

Позивач вважає, що відповідач не має повноважень на проведення перевірок, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року за №1819, якою затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, не може підмінити собою Закон України, який повинен бути затверджений виключно Верховною Радою України. Також позивач зазначає про те, що перевіряючі не мали повноважень на проведення перевірки, а сама перевірка була проведена не в строки визначені наказом на проведення перевірки. Також, позивач звертає увагу суду на те, що Порядок декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 року за №1222, є незаконним, а тому не повинен застосовуватись. Не залишає поза увагою позивач і той факт, що в тексті акту перевірки неодноразово наведені твердження про оптово-відпускні ціни цукру, які не збігаються з фактичними цінами позивача у 2009 році.

Представники позивача в судовому засіданні дав аналогічні пояснення, просять позов задоволити.

Відповідач у запереченні на позов від 29.07.2010 року №20-2439 вважає, що повноваження відповідача чітко прописані ст.ст. 13-14 Закону України «Про ціни і ціноутворення». Також відповідач вважає, що санкції ним застосовано відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Крім того, виконання відповідачем Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 року за №1222, мотивується тим, що він є обовязковим. Відповідач спростовує твердження позивача про запровадження згаданою постановою Уряду дозвільного характеру відмовою у відкритті конституційного провадження Конституційним Судом України. При цьому, продовжує відповідач, що посилання позивача на рекомендації Верховної Ради України та парламентських слухань, не можуть братись до уваги оскільки такі не є нормативно-правовими актами. Щодо посилань позивача про неможливість застосування методу декларування цін. Як одного з методів регулювання цін, відповідач спростовує ст.8 Закону України «Про ціни і ціноутворення»та ст.191 ГК України. Також, відповідач наводить і інші обставини спростування позовних вимог.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

Повідомленням про проведення планової перевірки від 10.12.2009 року за №04-5100 відповідач повідомив позивача про те, що з 11 січня по 29 січня 2010 року буде проведено перевірку на предмет дотримання встановленого порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

З метою проведення перевірки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було видано посвідчення за №НОМЕР_1 від 25.01.2010 року з терміном дії протягом 25.01.2010 року по 29.01.2010 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт за №000046 від 24.02.2010 року, на підставі якого винесено рішення за №61 від 01.03.2010 року, яким вилучено в дохід Державного бюджету Галицького району м.Львова 4191001 грн. 98 коп.

У висновках акту перевірки встановлено порушення порядку застосування оптово-відпускних цінна цукор, які в продовж місяці зросли більш, ніж на 1 відсоток, без дотримання обовязкової процедури декларування їх зміни за період з 01.03.2009 року по 31.12.2009 року, чим порушено вимоги розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від 30.10.2007 року №1142 зі змінами, внесеними розпорядженням від 19.05.2008 року №453/0/5-08 та постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 року №1222 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року №276 та від 06.08.2008 року №709, внаслідок чого ТзОВ «Цукор ВВ» отримало необґрунтовану виручку в сумі 1397000 грн. 66 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та вимоги чинного законодавства.

Згідно ст.1 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, за №507-ХІІ від 03.12.1990 року, з наступними змінами та доповненнями, законодавство в Україні про ціноутворення складається з цього закону та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього. Як вбачається з преамбули цього Закону, він визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території України.

При цьому, порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю), регулюється Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 5 квітня 2007 року №877-V, з наступними змінами та доповненнями.

Також, суд не може залишити поза увагою положення Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру»від 17 червня 1999 року №758-XIV, з наступними змінами та доповненнями, який визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.

З приводу визнання протиправними дій щодо проведення планової перевірки позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено ч.1 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

В частині 2 згаданої статті продовжується, що на підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

Частиною 4 цієї ж статті, передбачено, що посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Наказом №25 від 25.01.2010 року було призначено проведення планової перевірки позивача.

Як вбачається зі змісту повідомлення від 30.12.2009 року за №04-5100 перевірка повинна була проводитись з 11 січня по 29 січня 2010 року.

При цьому, термін дії посвідчення №000347 від 25.01.2010 року передбачав строк з 25.01.2010 року по 29.01.2010 року.

В акті за №000046 зазначається про те, що перевірка проводилась на підставі посвідчення від 25.01.2010 року за №00347, та про те, що перевірка розпочата 29 січня 2010 року, закінчена 24 лютого 2010 року.

В матеріалах справи наявний наказ відповідача за №89-орг від 24.02.2010 року, яким перенесено термін здійснення перевірки з 24.02.2010 року по 24.02.2010 року.

У відповідності до вимог ч.5 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб'єкта господарювання. Суб'єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред'явили документів, передбачених цією статтею.

З врахуванням того, що позивач допустив працівників відповідача до перевірки не скориставшись правом на не допуск, суд не може враховувати його посилання на дану підставу, як на підставу позовних вимог.

При цьому, посилання позивача на те, що відповідач не має повноважень на проведення перевірок спростовуються наступними нормами чинного законодавства.

Повноваження Державної інспекції з контролю за цінами у Львівській області на проведення перевірки передбачаються ч.2 ст.13 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, ч.1 ст.9 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»та Положенням про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року за №1819.

Наведені нормативно-правові акти є чинними, а відтак підлягають застосуванню.

Не можуть братись судом до уваги посилання позивача на відсутність припису після проведення перевірки, оскільки такі дії відповідача не оспорюються в даному судовому процесі (предметом спору є лише правомірність дій щодо проведення планової перевірки та прийнятого рішення за наслідками перевірки).

Щодо суті правопорушення.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем правомірно при проведенні перевірки не застосовано положення Закону України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», оскільки такий регулює інші правовідносини, зокрема, поставки цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни.

Відповідно до ст. 7 Закону України вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про ціни та ціноутворення” державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. А в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Частиною 5 ст.191 ГК України передбачено що, державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Згідно з ст.8 вищезазначеного Закону, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання.

На виконання положень згаданих норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари»від 17 жовтня 2007 року №1222, з наступними змінами та доповненнями.

При цьому, суд звертає увагу на те, що підстав для незастосування даного нормативно правового акту немає, оскільки такий є чинним, а його неконституційність не встановлена в порядку передбаченому законодавством.

Цим Порядком запроваджено декларування оптово-відпускних цін на продовольчі товари, зазначені у пункті 1 цього Порядку, у разі, коли такі ціни збільшуються протягом місяця більш як на 1 відсоток.

Ні під час перевірки ні під час розгляду справи в суді позивачем не було представлено документів в підтвердження дотримання ним Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари.

Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про ціни та ціноутворення»вся необгрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій в банківських установах за рішенням суду.

Не можна залишити поза увагою той факт, що Указом Президента України «Про зупинення дії деяких положень постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 року №709» від 6 березня 2009 року №125/2009, зупинено дію пункту 3 змін, що вносяться до Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 року №709 «Про внесення змін до Порядку декларування зміни оптово-відпускних цін на продовольчі товари».

Підстави для незастосування даного Указу у суду теж відсутні, оскільки такий був чинний з 14.03.2009 року по 15.06.2009 року (втратив чинність згідно з Указом Президента України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України» 13 червня 2009 року №434/2009).

Таким чином, відповідач без достатніх на те правових підстав визначив позивачу необґрунтовано одержану виручку в сумі 296003 грн. 75 коп. та неправомірно застосував адміністративно-господарські санкції 592007 грн. 50 коп. за період з 14.03.2009 року по 15.06.2009 року.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання позивача на те, що в тексті акту перевірки неодноразово наведені твердження про оптово-відпускні ціни цукру, які не збігаються з фактичними цінами позивача у 2009 році, оскільки саме з цією метою призначалась судово-економічна експертиза, яка не була проведена у звязку із неоплатою.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставні та обґрунтовані щодо визнання протиправним та скасування спірного рішення в частині вилучення у позивача 888011 грн. 25 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати Рішення №61 від 01.03.2010 року в частині вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор ВВ»888011 грн. 25 коп.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор ВВ», що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Чайковського,17, (код ЄДРПОУ 33862498) 0 грн. 36 коп. сплаченого судового збору.

5.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6.Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст виготовлено та підписано 16 травня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк