Постанова № 16068787, 06.06.2011, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Копія

Україна

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2011 року Справа № 1170/2а-856/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І. при секретарі Бабіч О.В.,

за участю:

представника позивача: Бойко Р.І.,

представника відповідача: Панасенко І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ВАТ «Кіровоградський райагропостач», м. Кіровоград до Кіровоградської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство (ВАТ) «Кіровоградський райагропостач»(далі позивач) звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кіровоградської обєднаної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень рішень №0000062360/0 від 29.07.2010 року (№0000062360/1 від 07.10.2010 року, №0000062360/2 від 03.12.2010р.), №0000052360/0 від 29.07.2010 року (№0000052360/1 від 07.10.2010 року, №0000052360/2 від 03.12.2010р), №0000072360/0 від 29.07.2010 року (№0000072360/1 від 07.10.2010 року, №0000072360/2 від 03.12.2010р.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної працівниками відповідача планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.03.2010 року складено Акт перевірки від 16.07.2010 року за №10/23-60/00904966 (*далі Акт перевірки), на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від29.07.2010р. за №0000062360/0, яким позивачу донараховано податок на прибуток (код платежу 11021000) в розмірі 767 409,00 гривень, та фінансові санкції в розмірі 383 705,00 гривень у зв'язку з порушенням підпункту п.5.1., п.п.5.2.1., п.5.2., п.п. 5.3.9 п.5.3., п.п. 5.4.10 п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». 06.08.2010 року позивач звернувся зі скаргою до відповідача, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 04.10.2010 року за №11312/10/25-018, яким залишено без задоволення первинну скаргу позивача, а податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 року №0000062360/0 - без змін. 14.10.2010 року позивач подав до ДПА у Кіровоградській області повторну скаргу на вказане рішення, але за результатами розгляду повторної скарги ДПА у Кіровоградській області прийнято рішення від 30.11.2010 року за №4023/10/25-037, яким залишено без задоволення, повторну скаргу, а податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 року №0000062360/0 - без змін. 09.12.2010 року позивач подав до Державної податкової адміністрації України повторну скаргу на вказане рішення, але за результатами розгляду повторної скарги ДПАУ прийнято рішення від 07.02.2011 року за №2610/6/25-0115, яким залишено без задоволення повторну скаргу, а податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 року№0000062360/0 - без змін.

Позивач пояснив, що на підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010р. за №0000052360/0, яким позивачу донараховано податок на прибуток в розмірі 32 631,00 гривень, та фінансові санкції в розмірі 13 052,00 гривень у зв'язку з порушенням підпункту п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.1, п.7.4.,ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі ЗУ «Про ПДВ») та від 29.07.2010р. за №0000072360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 302 294,00 гривень у зв'язку з порушенням підпункту п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.1, п.7.4., ст.7 ЗУ «Про ПДВ». На підставі Акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.07.2010 року № 5 1" 2010р. за №0000072360/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 302 294,00 гривень у зв'язку з порушенням підпункту п.п. 7.4.4., п.п. 7.4.1, п.7.4., ст.7 ЗУ «Про ПДВ».При розгляді первинної та повторної скарг позивача в адміністративному порядку, залишені без змін прийняті податкові повідомлення- рішення.

Позивачем також зазначено, що оскаржувані рішення прийняті на підставі акту перевірки № 10/23-60/0090449961 від 16.07.2010 року, про що зазначено в податкових повідомленнях- рішеннях В той же час за результатами перевірки було складено, підписано та вручено позивачу акт перевірки №10/2360/009044996 від 16.07.2010 року, який своїм номером відрізняється від номеру, що зазначений в податкових повідомленнях- рішеннях.

Позивач також вважає, що ним на законних підставах віднесено до валових витрат витрати на придбання товарів (робіт послуг) у фізичних осіб-підприємців в загальній сумі 1 353 410,00 гривень, а саме: позивачем протягом періоду з 01.10.2008 по 31.03.2010 віднесено до складу валових витрат вартість отриманих послуг від: ФОП ОСОБА_1. - "Консультація з питань інформатизації комп'ютерних систем" у загальній сумі 540 000,00 грн. (період з 01.01.2009 по 31.03.2010 товариством послуги отримано, та віднесено до складу валових витрат); ФОП ОСОБА_2. -" Кур'єрські послуги, технічна підтримка обладнання, мийка автомашин" у загальній сумі 188 095,00 грн. (період з 01.01.2009 по 31.03.2010 товариством послуги отримано, та віднесено до складу валових витрат); ФОП ОСОБА_3 - "Виконання монтажно-будівельних робіт (під'єднання магістральних ліній до спиртосховища, підготовка котлована)" у загальній сумі 142 290,00 грн. (період з 01.01.2009 по 31.03.2010 товариством послуги отримано, та віднесено до складу валових витрат); ФОП ОСОБА_4. - "Впорядкування та оптимізація бізнес-процесів складського господарства по внутрішнім та зовнішнім складським операціям (погрузочно-розгрузочні роботи" у загальній сумі 483 025,00 грн. (період з 01.01.2009 по 31.03.2010 товариством послуги отримано, та віднесено до складу валових витрат). При цьому позивач посилається на норми п.5.2.1, п.5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування - прибутку підприємств", відповідно яких, як вважає позивач, це витрати, пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва і тому були віднесені на валові витрати, та при цьому, «установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому законі, не дозволяється.».

Позивач зазначив, що за період, що перевірявся, а саме з 01 жовтня 2008р. по 31 березня 2010 року, від постачальника ТОВ «Аватар-Буд»код 35234587 за договором купівлі-продажу №27 від 01.07.08 і №37 от 11.06.2009 року підприємство отримувало сировину та комплектуючі для подальшого власного виробництва готової продукції, взаєморозрахунки проводилися в безготівковій формі через розрахунковий рахунок № 26000301232181 в філіалі "Жовтневого ПІБ" м. Київ МФО 322067, взаємна заборгованість станом на 31.03.2010 року відсутня. Отже, на думку позивача, ним вірно віднесено до витрат у 4-му кварталі 2008 року суму 1612770 грн., а протягом перевіряємого періоду позивач не мав будь- яких господарських відносин з ТОВ «Герн Груп». На думку позивача, ним вірно віднесло до валових витрат вартість отриманих транспортних послуг в сумі 65 855,97 гривень та вірно віднесло до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 12 371,19 гривень. Також за період, що перевірявся, товариство по угоді б\н від 20.02.2008р. від перевізників: ПП «Спецавтотранс», по угоді №25 від 12.05.2009р. ТОВ «Аврора-Автотранс»отримало транспортні послуги по перевезенню сировини та комплектуючих від постачальників. Сировина та комплектуючі використана у виготовленні готової продукції власного виробництва, саме тому всі витрати на загальну суму від ПП «Спецавтотранс»- 58 819,16 грн. в т.ч. ПДВ 9 803,19 грн. та від ТОВ «Аврора-Автотранс»- 19 408,00 грн. в т. ч ПДВ 2,568,00 грн. віднесені до валових витрат відповідного періоду на збільшення вартості сировини та комплектуючих, що перевозилися. ПДВ віднесено, згідно отриманих від перевізника податкових накладних до податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю та просив його задовольнити.

Відповідач проти заявленого позову заперечує, посилаючись на неправомірність віднесення позивачем понесених витрат по оплаті послуг, які надавались особами- підприємцями базується на тому, що при проведенні перевірки позивач не довів повязаність понесених витрат з господарською діяльністю підприємства. Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010 р. встановлено їх завищення на суму 3 069 636 грн.. в тому числі: за 4 квартал 2008 року в сумі 165 1050 грн.: за 1квартал 2009 року в сумі 6667 грн.; за 2 квартал 2009 року в сумі 870420 грн.; за 3 квартал 2009 року в сумі 148144 грн.; за 4 квартал 2009 року в сумі 46990 грн.; за І квартал 2010 року в сумі 346365 грн.

При цьому позивач посилається на п.5.1, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств, відповідно до якого, валові втирати виробництва та обігу- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються ) таким платником податку для їх подальшого використання в господарській діяльності.

Перевіркою встановлено, що послуги ФОП ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4. надавались безпосередньо працівниками товариства, оскільки на вимогу перевіряючих, для встановлення безпосереднього зв'язку між підприємством та підприємцями (надавачами послуг), товариством надано копії наказів: ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) прийнятий на роботу згідно наказу № 275-к від 04.09.06р. на посаду головного економіста з окладом згідно штатного розкладу; ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_2) прийнятий на роботу згідно наказу № 57-к від 01.04.99р. на посаду головний механик транспортного цеху з окладом згідно штатного розкладу; ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_3 прийнятий на роботу згідно наказу № 202-к від 10.10.05р. на посаду головний інженер з окладом згідно штатного розкладу; ФОП ОСОБА_4 (код НОМЕР_4) прийнята на роботу згідно наказу № 147-к від 22.05.06р. на посаду головний диспетчер з окладом згідно штатного розкладу. Крім того, інформація щодо посад вказаних працівників ВАТ „Кіровоградський райагропостач" наведена відповідно до відомостей нарахування заробітної плати та розрахунків за Формою 1ДФ. Надання вказаних робіт оформлялося актами прийому-передачі виконаних робіт.

Згідно наданих для перевірки актів виконаних робіт товариством віднесено до складу валових витрат різноманітні послуги по дослідженню ринку та виявлення суспільної думки збуту отримані від ФОП ОСОБА_1., ФОП ОСОБА_2., ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4., ФОП ОСОБА_5 за 2009 рік на загальну суму 1019045грн. та за 1 квартал 2010 року на загальну суму 334365грн. (перелік актів з датами, найменування робіт, на загальну суму, та періоди наведено в таблиці на сторінці акту перевірки 10-11. Згідно даних відомостей нарахування заробітної плати, податкових розрахунків за формою №1ДФ за перевірений період, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, є штатними працівниками, зокрема працюють на товаристві ВАТ „Кіровоградський райагропостач" та вищевказані послуги не можуть виконувати, так як виконують на підприємстві щоденно свої безпосередні обов'язки згідно посадових інструкцій.

Відповідач зазначив, що позивачем не доведено того факту, що організаційні та інші роботи штатних працівників, тобто виконання ними відповідних послуг відбувалося в позаробочий час, враховуючи великий об'єм роботи.

Таким чином, перевіркою встановлено, що в порушення п. 5.1 статті 5 Закону, товариством завищено суму витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у загальній сумі 1 353 410 грн. в тому числі: за 2 квартал 2009 року в сумі 862400 грн.; за 3 квартал 2009 року в сумі 121655 грн.; за 4 квартал 2009 року в сумі 34990 грн.;за 1 квартал 2010 року в сумі 334365 грн.

Відповідач вважає, що неправомірність віднесення позивачем до валових витрат: витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Аватар-Буд»доведена наступними доказами. При перевірці накладних на придбання, накладних на повернення ТМЦ, реєстру податкових накладних, бухгалтерського рахунку № 63 "Розрахунки з постачальниками " за листопад 2008 року було встановлено придбання товарно- матеріальних цінностей у ТОВ „Аватар-Буд" (код 35234587, м. Київ). ВАТ «Кіровоградський Райагропостач" на придбаний товар отримано видаткові накладні, транспортування товару здійснювалось в цистернах залізничним транспортом Одеської залізниці (м. Одеса, код 01071315) за рахунок покупця. З метою подальшого дослідження ланцюга постачання товару ТОВ „Аватар-Буд" було використано систему автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та Наказу ДПАУ № 266 від 18.04.2008р. "Про організацію взаємодії органів ДПС при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів", та встановлено, що серед контрагентів, які формували податковий кредит ТОВ „Аватар-Буд" по вищевказаному періоду, основним постачальником є: ТОВ „Герн Груп" (м. Київ, код 24082126) зі станом платника 10 „Запит на встановлення місцезнаходження (місце проживання). Крім того, згідно даних системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р. за листопад 2008 року існує розбіжність між ТОВ „Аватар-Буд" та ТОВ „Герн Груп" на суму 322554 грн. ТОВ „Герн-Груп" (код ЄДРПОУ 24082126), м.Київ, перебуває на обліку у Печерському р-ні м. Києва, юридична адреса: м. Київ, вул.. Грушевського, буд.10,кв.6, має стан платника „10" запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання. Згідно форми 1-ДФ директор ТОВ „Герн-Груп" ОСОБА_6, перебуває на посаді директора з 20.06.2006 року по теперішній час. Згідно отриманих пояснень ОСОБА_6 він ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ „Герн-Груп" він не має з 2005 року, ніяких договорів (угод), накладних, податкових накладних та інших документів не підписував; звітність до контролюючих органів (в тому числі до податкової) не підписував та не подавав; підприємство зареєстровано на його ім'я за винагороду, без мети здійснення господарської діяльності.

Відповідач зазначає, що документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати порядок, встановлений Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-XIV.

Відповідач пояснив, що відповідно ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» послугою з перевезення .вантажів вважається перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуг за плату. Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.09 № 207, відповідно до п. 1 якої для водія юридичної або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, в наявності серед інших документів мають бути товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН), фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником або ліцензійна картка, подорожній лист вантажного автомобіля (ф. № 2) тощо. Для водія юридичної або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, - документ, який підтверджує право власності на вантаж (наприклад, накладна), подорожній лист з відмітками тощо.Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363, товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Тому позивач вважає, що з огляду на наведені норми та вищезазначені фактичні обставини, а саме відсутність у відповідача товарно-транспортних накладних, що передбачені чинним законодавством, вартість транспортних послуг сплачена ВАТ „Кіровоградський райагропостач" не може бути віднесена до складу валових витрат. В свою чергу, надані на перевірку акти та податкові накладні не можуть вважатися первинними документами, що підтверджують факт виконання транспортних послуг, оскільки не містять необхідної інформації про вантаж, що перевозився, його масу, кількість, тару, упаковку, особливі властивості, вартість, умовах перевозки, та не доводять повязаність послуг по перевезенню вантажу з господарською діяльністю ВАТ „Кіровоградський райагропостач". Враховуючи вищевикладене, зазначені акти складені з порушенням вимог ст.З, ч.2 ст.9 Закону України „ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4, п.2.7 п.2.15 п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.95р №88, не підтверджують фактичне виконання повного комплексу, обсягів робіт та відповідно не підтверджують фактичне отримання зазначених послуг. Отже, перевіркою не встановлено подальшого використання транспортних послуг, отриманих в жовтні та грудні 2008 року, лютому, червні-серпні 2009 року в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ВАТ „Кіровоградський райагропостач".

Відповідач зазначив, що в порушення п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" ВАТ „Кіровоградський райагропостач" за перевіряємий період безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 12371,19 грн. та до складу валових витрат вартість отриманих в сумі 65855.97 грн. транспортних послуг, не пов'язаних з їх використанням у власній господарській діяльності, факт придбання яких не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, в тому числі по яких не доведено факт отримання та використання їх в оподатковуваних операціях підприємства у межах господарської діяльності, а саме завищено валові витрати: за 2008 рік в сумі 38280,00 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 6666,67 грн.;за 2 квартал 2009 року в сумі 6420,00 грн.; за 3 квартал 2009 року в сумі 14489,30 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2008 р. по 31.03.2010р. встановлено його завищення всього у сумі 334924 грн., у тому числі за листопад 2008 року в сумі 327877 грн., за грудень 2008 року в сумі 2333 грн., за лютий 2009 року в сумі 1333 грн., за червень 2009 року в сумі 1284 грн., за серпень 2009 року в сумі 2097 грн.

Відповідачем зроблено висновок, що відповідно до п.п. 7.4.1, п.7.4 статті 7 ЗУ «Про ПДВ»п.3.4 статті 3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартіст, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №166 у редакції наказу від 15.06.2005 року №213 в листопаді 2008 року підприємство включило до складу дозволеного податкового кредиту операції з придбання ТМЦ від ТОВ „Аватар-Буд", які в свою чергу були придбані у ТОВ „Герн Груп", чим безпідставно завищено суму дозволеного податкового кредиту з ПДВ на 322554 грн.

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю із зазначених вище підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення постанови у повному обсязі відкладено до 10.06.2011 року із проголошенням вступної та резолютивної частини постанови в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивача, відповідача, дослідивши у судовому засіданні подані суду письмові докази, зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову враховуючи наступне.

1.Стосовно визначення в податковому повідомленні- рішенні №0000062360/0 від 29.07.2010 року суми податкового зобовязання в розмірі 1151114 грн, в тому числі 767409 грн. за основним платежем та 383705 грн. за штафними(фінансовими) санкціями).

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР) із змінами та доповненнями, «валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати)- сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не матеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності».

Відповідно до 5.2.1. п.5.2.ст 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР - «до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.»

Відповідно до 5.3.9. п.5.3.ст 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР - «не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами».

Саме вказані нормативні акти є визначальними для вирішення спору по суті, а їх дотримання чи порушення можуть бути покладені в обгрунтування чи спростування позовних вимог.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші.

Дослідивши питання обгрунтованості віднесення товариством протягом періоду з 01.10.2008 по 31.03.2010 року до складу валових витрат вартість отриманих послуг від: ФОП ОСОБА_1. "Консультація з питань інформатизації комп'ютерних систем" у загальній сумі 540 000,00 грн., ФОП ОСОБА_2. послуг -" Кур'єрські послуги, технічна підтримка обладнання, мийка автомашин" у загальній сумі 188 095,00 грн., ФОП ОСОБА_3 "Виконання монтажно-будівельних робіт (під'єднання магістральних ліній до спиртосховища, підготовка котлована)" у загальній сумі 142 290,00 грн., ФОП ОСОБА_4 "Впорядкування та оптимізація бізнес-процесів складського господарства по внутрішнім та зовнішнім складським операціям (погрузочно-розгрузочні роботи" у загальній сумі 483 025,00 грн. суд прийшов до переконання, що позивачем не надано достатніх доказів як працівникам відповідача, які проводили перевірку, так і в судове засідання, про те, що вказані послуги надавались штатними працівниками підприємства у вільний від виконання своїх основних обовязків час та не доведено повязаність понесених витрат з господарською діяльністю підприємства. За приписами п.5.2.1. ст..5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказані витрати мають бути пов'язані з підготовкою, організацією та веденням виробництва і тільки тому можуть бути віднесені на валові витрати. Зовсім недоречним є поєднання за одним виконавцем ФОП ОСОБА_3 "Виконання монтажно-будівельних робіт (під'єднання магістральних ліній до спиртосховища та підготовка котлована)" у загальній сумі 142 290,00 грн. Вказані послуги надавались в значних розмірах та на їх оплату використано великі суми коштів.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що на час надання вказаних послуг фізичними особами- субєктами підприємницької діяльності діяло законодавство, зокрема Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1991р. (в редакції Закону України від 22.05.1997р. №283/97-ВР) із змінами та доповненнями, які фактично визнавали правомірним віднесення до витрат вартості наданих фізичними особами- підприємцями послуг і виконання робіт. Однак, після набрання чинності Податковим Кодексом України, тобто на час розгляду справи судом, введена прогресивна шкала оподаткування. Ставка податку на дохід фізичних осіб визначена в розмірі 15%. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку в звітному податковому місяці, доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної в розмірі 15% та 17%, бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів. Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками 15% та 17% за прогресивним методом. Обєктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, повязаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, які входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо повязаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом «Оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, до витрат фізичних осіб-підприємців не може бути включено витрати понесені у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи-підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у звязку з придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації, оскільки за приписами ст..139 ПК України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу

Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку, 139.1.12. витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).

Отже, виходячи з принципу верховенства права, суд прийшов до переконання, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат протягом періоду з 01.10.2008 по 31.03.2010 року вартість отриманих послуг від фізичних осіб- субєктів підприємницької діяльності на загальну суму 1353410 грн.Cума податкового зобовязання за основним платежем складає 1353410 грн.(валові витрати) Х 25% (податок на прибуток)= 338352 грн. 50 коп., а штрафні санкції відповідно становлять: 338352 грн. 50 коп.Х50%= 169176 грн.25 коп.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що працівниками відповідача допущено арифметичну помилку при підрахуванні загальної суми віднесених до складу валових витрат послуг по дослідженню ринку та виявленню суспільної думки збуту отриманих від фізичних осіб- субєктів підприємницької діяльності послуги за 2009 рік на суму 1019045 грн., оскільки до вказаної суми не включено отримані від фізичної особи- субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 послуги, хоча на аркуші 9 акту перевірки №10/2360/00904966 від 16.07.2010 року (а.с.9 зворот) є посилання на те, що згідно до актів виконаних робіт товариством віднесено до валових витрат послуги, отримані від ФОП ОСОБА_5

Як вбачається із розяснення Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 року визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, проаналізувавши правомірність віднесення до складу валових витрат 50% сплачених ФОП ОСОБА_7 коштів за оренду легкового автомобіля, суд не находить підстав для розгляду питання про правомірність таких дій в межах розгляду даної справи, оскільки в мотивувальній частині позовної заяви відсутнє обґрунтування таких вимог, а в акту перевірки (а.с.16) приведено лише констатацію наявності угоди між позивачем та ФОП ОСОБА_7. та визначено суму сплачених підприємцю коштів у розмірі 37600 грн. за перевіряємий період. За власною ініціативою судом проведено розрахунок суми податкового зобовязання за основним платежем по ФОП ОСОБА_7 37600(валові вирати)Х25% (податок на прибуток)= 9400 грн., а штрафні (фінансові) санкції складають :9400Х50%=4700 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати нечинним податкове повідомлення- рішення №0000062360/3 від 23.02.2011 року в частині нарахування податку на прибуток в розмірі 629485 грн. 25 коп., з яких 419656 грн. 50 коп. сума податкового зобовязання за основним платежем та 209828 грн. 75 коп. сума податкового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями.

2. Стосовно наявності підстав для віднесення до витрат вартості отриманих від постачальника ТОВ «Аватар-Буд»код 35234587 за договором купівлі-продажу №27 від 01.07.08 і №37 від 11.06.2009 року сировини та комплектуючих для подальшого власного виробництва готової продукції на суму 1612770 грн.та правомірності віднесення до податкового кредиту в листопаді 2008 року вартості придбаних у ТОВ «Аватар- Буд»матеріальних цінностей на суму 302294 грн. (сума завищення згідно до податкового повідомлення рішення №0000072360/0- 302294 грн.)

Суд вважає за обґрунтоване посилання позивача на наявність підстав для віднесення до витрат у 4-му кварталі 2008 року за період що перевіряється, а саме з 01 жовтня 2008р. по 31 березня 2010 року оскільки взаєморозрахунки проводилися в безготівковій формі через розрахунковий рахунок № 26000301232181 в філіалі "Жовтневого ПІБ" м. Київ МФО 322067, взаємна заборгованість станом на 31.03.2010 року відсутня. Судом при цьому не приймається до уваги та розцінюється як необґрунтована позиція відповідача, який з посиланням на дані системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та Наказу ДПАУ №266 від 18.04.2008р. "Про організацію взаємодії органів ДПС при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів" за листопад 2008 року виявив розбіжність між ТОВ „Аватар-Буд" та ТОВ „Герн Груп" на суму 322554 грн. ТОВ „Герн-Груп" (код ЄДРПОУ 24082126), м.Київ, перебуває на обліку у Печерському р-ні м. Києва, юридична адреса: м. Київ, вул.. Грушевського, буд.10,кв.6, має стан , платника „10" запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання. Згідно форми 1-ДФ директор ТОВ „Герн-Груп" ОСОБА_6, перебуває на посаді директора з 20.06.2006 року по теперішній час.

Згідно отриманих пояснень ОСОБА_6 (паспорт НОМЕР_5, виданий 21.10.95 Васильківським МВГУ МВС України в Київської обл., мешкає: АДРЕСА_1): фактично ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ „Герн-Груп" не має з 2005 року, ніяких договорів (угод), накладних, податкових накладних та інших документів не підписував; звітність до контролюючих органів (в тому числі до податкової) не підписував та не подавав; підприємство зареєстровано на його ім'я за винагороду, без мети здійснення господарської діяльності.

Проаналізувавши доводи відповідача в частині того, що господарські операції позивач здійснював з фіктивним підприємством, суд не погоджується з таким висновком враховуючи наступне.

Як вбачається із акта перевірки №10/2360/00904966 року відповідач визнає підприємство ТОВ «Герн- Груп» фіктивним в силу вимог статті 234 Цивільного кодексу України.

Натомість, суд вважає, що у відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно вимог статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Таким чином, фіктивний правочин не є нікчемним правочином, а є оспорюваним правочином, тобто таким, визнання якого недійсним здійснюється тільки в судовому порядку.

Відповідачем не надано в матеріали справи рішення суду, яке набрало чинності, про визнання недійсним статуту ТОВ «Герн- Груп», а отже, такий висновок відповідача є передчасним.

В обґрунтування фіктивної діяльності ТОВ «Герн- Груп», відповідач посилається на пояснення колишнього директора ОСОБА_6, які він надавав під час проведення перевірки. Однак, суд вважає, що пояснення колишнього директора підприємства не можуть бути єдиним та достатнім доказом обґрунтованості висновків викладених в Акті перевірки, та ці пояснення не можуть бути визнані належними доказами у розумінні статті 70 КАС України.

Суд не може прийняти до уваги в якості належних та допустимих доказів посилання відповідача на пояснення ОСОБА_6 на які посилається податковий орган, відносно того, що у цього громадянина при створенні товариства була відсутня дійсна мета на створення субєкта підприємницької діяльності, а також те, що вищевказані письмові пояснення підтверджують фіктивність підприємства. Належним доказом, у даному випадку , були б не письмові пояснення гр.. ОСОБА_6 а вирок суду щодо кримінальної відповідальності за ст.. 205 КК України щодо ОСОБА_6. та причетних до цього злочину осіб за навмисне створення субєкта підприємницької діяльності. Між тим, такого вироку суду, відповідачем не надано. Отже, суд вважає, що відповідачем не доведено фіктивності підприємства, що на його думку було підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Саме таку правову позицію викладено в ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2010 року у справі №2а-36/10/1170.

Суд відзначає, що згідно вимог статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Згідно частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, чинним законодавством передбачено, що укладення правочину від імені юридичної особи неповноважною особою не є наслідком визнання такого правочину недійсним. Відповідачем не надано доказів того, що позивач був обізнаний про обмеження повноважень осіб, які укладали правочини від імені ТОВ «Герн- Груп», і що такі обмеження дійсно мали місце.

Крім того, відповідачем не доведено суду, що ТОВ «Герн- Груп» було створено з відома або за участю позивача,з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

З пояснень представників відповідача, кримінальна справа щодо винних осіб або по факту створення фіктивного підприємства в даному випадку не порушувалась. Отже, доказу створення підприємства з метою прикриття незаконної діяльності, яким може бути тільки вирок суду, що набрав законної сили, відповідачем не надано. Судом не приймається в якості доказу у справі повідомлення №2816/7/09-017 від 27.05.2011 року заступника начальника УПМ-начальника СВ ПМ ДПА у Кіровоградській області про перебування в провадженні слідчого відділу кримінальної справи №90-0037 відносно службових осіб ВАТ «Кіровоградський рай постач»за фактом замаху на заволодіння чужим майном щляхом зловживання своїм службовим становищем у великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.15- ч.4 ст.191 КК України, оскільки вказана інформація не має будь- якого значення для розгляду адміністративної справи по суті.

За приписами ст.. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок чи постанову суду, лише в питаннях чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, суд вважає правомірними дії позивача по віднесенню до складу валових витрат сум витрат у звязку з придбанням товарів, які проведені за нікчемним правочином з-а 4 квартал 2008 року на суму врахованого податкового зобовязання в розмірі 403193 грн. та суму застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 282235 грн.

3. Стосовно правомірності віднесення до валових витрат вартості отриманих транспортних послуг в розмірі 65855 грн. 97 коп. та віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 12371 грн. 19 коп.

Проаналізувавши правомірність дій позивача суд повністю погоджується з поясненнями відповідача про те, що документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм. Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати порядок, встановлений Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996-XIV. Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.01 № 2344-ІІІ послугою з перевезення .вантажів вважається перевезення вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуг за плату. Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.09 № 207, відповідно до п. 1 якої для водія юридичної або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, в наявності серед інших документів мають бути товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН), фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником або ліцензійна картка, подорожній лист вантажного автомобіля (ф. № 2) тощо.

Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Однак, суд вважає помилковим посилання відповідача на ту обставину, що товарно- транспортні накладні повинні зберігатись лише у позивача, оскільки із суті господарської операції по наданню послуг з перевезення вантажів позивач є замовником послуг, а ПП «Спецавтотранс»та ТОВ «Аврора-Автотранс»- виконавцями послуг і саме на них розповсюджуються вимоги Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 № 363 (зі змінами та доповненнями), згідно до яких - товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

При цьому, відповідачем не звернуто увагу на ту обставину, що за приписами п.п.11.6, 11.7 вказаних Правил після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. Але відповідач не провів перевірку наявності саме у перевізників товарно- транспортних накладних, а зробив поспішний висновок про відсутність проведення господарських операцій та неможливість віднесення вартості транспортних послуг до складу валових витрат. При цьому, відповідач фактично визнає факт оплати ВАТ «Кіровоградський рай постач»вартості наданих послуг з перевезення вантажів та наявність , наданих на перевірку актів та податкових накладних.

Натомість, відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що , товариство по угоді б\н від 20.02.2008р. від перевізників: ПП «Спецавтотранс», по угоді №25 від 12.05.2009р. ТОВ «Аврора-Автотранс»отримало транспортні послуги по перевезенню сировини та комплектуючих від постачальників. Сировина та комплектуючі використана у виготовленні готової продукції власного виробництва, саме тому всі витрати на загальну суму від ПП «Спецавтотранс»- 58 819,16 грн. в т.ч. ПДВ 9 803,19 грн. та від ТОВ «Аврора-Автотранс»- 19 408,00 грн. в т. ч ПДВ 2,568,00 грн. віднесені до валових витрат відповідного періоду на збільшення вартості сировини та комплектуючих, що перевозилися. ПДВ віднесено, згідно отриманих від перевізника податкових накладних до податкового кредиту. З аналізу матеріалів справи слідує, що зміст зазначених вище договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Слід зауважити, що в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагента та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

Верховний Суд України в своїй постанові від 13.01.2009 року по справі № 21-1578во08 вказує, що «…помилковим є висновок судів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів одних контрагентів позивача, які видали податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими його контрагентами».

Факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді. Натомість, як вбачається із досліджених у судовому засіданні матерілів справи ( т.1 а.с.109-127) послуги з перевезення вантажів надавались згідно до умов укладених договорів та підприємствами, які мали свідоцтва про право сплати єдиного податку субєктом малого підприємництва- юридичною особою (ТОВ Аврора Автотранс»).

Слід зауважити, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання. Положення пункту 1.8 статті 1 цього Закону щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту Дана правова позиція підтримана в постанові Верховного Суду України від 29.10.2010 року № 21-14а10 за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської ОДПІ Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з установлених судом обставин справи, включені позивачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту в розмірі 334924 грн., з яких за листопад 2008 року в сумі 327877 грн, за грудень 2008 року в сумі 2333 грн.. за лютий 2009 року в сумі 1333 грн., за червень 2009 року в сумі 1284 грн. та за серпень 2009 року в сумі 2097 грн. підтверджені податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.(т.1 а.с. 71-76 ). Наявність належним чином оформлених податкових накладних підтверджується також актом перевірки (т.1 а.с.46-47).

Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, свідчили про їх фіктивний характер. Відтак факт наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності ТОВ «Герн-ГруП»за даних обставин не впливає на правильність формування позивачем спірного податкового кредиту.

З огляду ж на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Саме таку правову позицію викладено в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.11.2010 року у справі К-23404/07 та від 28.10.2010 року у справі К-19470/07 та від 08.07.2010 року у справі № КА-23280/07.

Відповідачем не спростовано твердження позивача про відсутність у нього безпосередньо будь- яких господарських відносин з ТОВ «Герн- Груп», а товар він отримував від свого контрагента ТОВ «Аватар Буд». Натомість, правомірність дій позивача підтверджується дослідженими матеріалами справи, зокрема Договором купівлі- продажу від 01.07.2008 року (т.3 а.с.84-87), Договору №37 купівлі- продажу від 11.06.2009 року (т.3 а.с.88-90) Листуванням під час фактичного виконання вказаних договорів (т.3 а.с.91-116), Актом звірки взаємних розрахунків (т.3 а.с.116-117), Банківськими виписками про рух грошових коштів на виконання умов договорів (т.3 а.с.118-119), Видатковими накладними на відпуск матеріальних цінностей (т.3 а.с.201- 250, т.4 а.с.1-76)), Податковими накладними (т.4 а.с.83- 229)..

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само, законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та сум витрат до складу валових витрат, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Поряд з цим, податкове повідомлення- рішення №0000052360/0 від 29.07.2010 року фактично протирічить висновку п.3.2.1 розділу 3.2 акта №10/2360/00904966 від 16.07.2010 року (т.1 а.с.18 зворот- 19) згідно до якого за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року не встановлено заниження або завищення податкових зобовязань по податку на додану вартість , що повністю підтверджується зведеними даними щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкових зобовязань.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" . Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 4 грудня 2007 року, прийнятій у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приват комплект" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України , пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

При цьому сформульоване в Господарському кодексі України ( 436-15 ) визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Саме таку правову позицію викладено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України який направлявся головам апеляційних адміністративних судів за №742/11/13-11 від 02.06.2011 року за приписами п.2 яких визначено, що підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи (т.3 а.с.6-30) ТОВ «Аватар-Буд»мав державну реєстрацію, затверджений у встановленому порядку Статут, Свідоцтво №100052644 про реєстрацію платника податку на додану вартість, проводив декларування податку на додану вартість.

Аналогічним чином ТОВ «Аврора Автотранс»мав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, Ліцензію Міністерства транспорту і звязку України на внутрішні перевезення вантажів, Свідоцтво №100104276 про реєстрацію платника податку на додану вартість (т.3 а.с.21-35).

Правомірність дій позивача щодо віднесення до витрат сплачених коштів за виконання транспортних робіт Приватним підприємством «Спецавтотранс»ідент. Код 32781193 підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, Довідкою з Єдиного державного реєстру, Довідкою про взяття на облік платника податків, Свідоцтвом №03626818 про реєстрацію платника податку на додану вартість, Ліцензією Міністерства транспорту та звязку України (т.3 а.с. 36-40). Реальність виконання господарських договорів підтверджується також Договорами на перевезення вантажів (т.3 а.с.54- 56), Актами здачі- прийняття робіт (послуг) (т.3 а.с.60-

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1ст.9 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. З ч. З ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дані положення кореспондуються з п.1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ " від 06.03.2008 року № 2. З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності може бути підставою для задоволення позову за умови встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги і заперечення.

Так, судом не приймається до уваги та розцінюється як безпідставне посилання позивача в позовній заяві на розбіжності в нумерації акта перевірки наданого позивачу (№10/2360/00904966) та номеру акта на підставі якого складені оспорювані податкові повідомлення- рішення (№10/23-60/009049961)-а.с.2,36-38, оскільки вказані помилки суттєво не вплинули на наявність чи відсутність виявлених перевіркою порушень та не є підставами для скасування прийнятих за результатами перевірки заходів реагування з боку контролюючого органу. Крім того, обидва номери акта перевірки у своєму складі мають ідентифікаційний номер платника податку саме позивача : 00904996. При цьому суд приходить до переконання про необхідність розглянути справу по суті заявлених вимог, проаналізувавши правові підстави для прийняття податкових повідомлень- рішень та дослідивши приписи законодавства в їх сукупності, а не звертаючи увагу лише на формальні обставини, як то: розбіжності в нумерації актів. Саме таку правову позицію підтримано Вищим адміністративним судом України за сталою практикою якого недодержання вимог правових норм, які регулюють прийняття акта, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акту. Якщо ж у цілому акт узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачене законодавством.

У відповідності до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Вбачається, що за подання даного адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп. ( т.1а.с.85). У зв'язку з цим суд вважає за необхідне присудити позивачеві судові витрати з Державного бюджету України в розмірі 85 коп.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 86, 94, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов частково задовольнити.

Визнати нечинним податкове повідомлення рішення Кіровоградської ОДПІ №0000052360/0 від 29.07.2010 року про визначення суми податкового зобовязання ВАТ «Кіровоградський райагропостач»у сумі 45683 грн., у тому числі 32631 грн. за основним платежем та 13052 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визнати нечинним податкове повідомлення рішення Кіровоградської ОДПІ №0000072360/0 від 29.07.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 302294 грн. ВАТ «Кіровоградський райагропостач».

Визнати нечинними податкове повідомлення рішення Кіровоградської ОДПІ №0000062360/0 від 29.07.2010 року в частині нарахування ВАТ «Кіровоградський райагропостач» податку на прибуток в розмірі 629485 грн. 25 коп. у тому числі 419656 грн. 50 коп. суми податкового зобовязання за основним платежем та 209828 грн. 75 коп. податкового зобовязання за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ «Кіровоградський райагропостач» суму сплаченого державного мита в розмірі 85 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її оголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2011 року.

Суддя-підпис

з оригіналом згідно Л.І. Хилько

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Л.І. Хилько