Постанова № 16039671, 21.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.04.11Справа №2а-3745/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: Головуючого судді Майсак О.І., Суддів Водяхіна С.А., Кириленко О.О.,

при секретарі: Маненкової А.І.,

за участю: позивача ОСОБА_2, представника відповідача Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі ОСОБА_4 (довіреність № 14-32/11853 від 31.12.2010 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про стягнення заборгованості недоплаченої суми вихідної допомоги в розмірі 294044,40 грн. та зобовязання здійснити певні дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Севастополя із адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі, Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі про стягнення заборгованості недоплаченої суми вихідної допомоги в розмірі 294044,40 грн. Вказує, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.02.2010 року № 1913-IV «Про звільнення суддів»09.06.2010 року ОСОБА_2 була звільнена з посади голови Балаклавського районного суду м. Севастополя у звязку з подачею заяви про відставку. 09.06.2010 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м. Севастополі був вданий наказ № 151-к про звільнення позивача з виплатою вихідної допомоги. Відповідно до довідки № 217213 від 02.12.2010 року сума вихідної допомоги складає 557382,80 грн. Але при звільненні позивача, їй була виплачена вихідна допомога лише в розмірі 263338,40 грн.

Позивач просить стягнути заборгованість недоплаченої суми вихідної допомоги в розмірі 294044,40 грн. та зобовязати здійснити певні дії.

Ухвалою від 09 грудня 2010 року відкрито провадження по адміністративній справі, також цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Державну судову адміністрацію України. Ухвалою від 09 грудня 2010 року закінчено підготовче провадження по адміністративній справі та справа призначена до судового розгляду. Ухвалою від 24 лютого 2011 року виключено зі складу третіх осіб, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України, залучено до участі у справі в якості відповідачів Державне казначейство України та Державну судову адміністрацію України.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просить задовольнити. Вказує, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.02.2010 року № 1913-IV «Про звільнення суддів»09.06.2010 року ОСОБА_2 була звільнена з посади голови Балаклавського районного суду м. Севастополя у звязку з подачею заяви про відставку. 09.06.2010 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м. Севастополі був вданий наказ № 151-к про звільнення позивача з виплатою вихідної допомоги. Відповідно до довідки № 217213 від 02.12.2010 року сума вихідної допомоги складає 557382,80 грн. Але при звільненні ОСОБА_2, їй була виплачена вихідна допомога лише в розмірі 263338,40 грн.

Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Севастополі та Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П. надала клопотання про розгляд справи за її відсутністю, з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі (а.с.136).

Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі з позовними вимогами не погодився повністю, просив у задоволенні позову відмовити. Обґрунтовує свої заперечення тим, що виділення і доведення коштів з Державного бюджету для головного розпорядника коштів і територіальних органів Державного казначейства здійснюється лише в межах обсягів асигнувань, передбачених законом України про Державний бюджет на поточний рік. Також вказує, що Державне казначейство України не несе відповідальності за дії органів Державної судової адміністрації України. Головне управління Державного казначейства України у м. Севастополі в яких-небудь відносинах з позивачем не перебувало, ні яких порушень о відношенню до нього не допускало. В даному випадку немає законних підстав розвязувати питання про взаємини між позивачем і Головним управлінням Державного казначейства України у м. Севастополі.

Державне казначейство України, явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечило, про час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, про причини неявки суду не повідомило, заперечення на адміністративний позов не надало.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу за відсутності Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Севастополі, Державної судової адміністрації України та Державного казначейства України.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів Головного управління Державного казначейства України в м. Севастополі, та дослідивши інші докази в межах позовних вимог, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Судом встановлено. З 18.07.1983 року ОСОБА_2 займала посаду судді Гагарінського районного суду м. Севастополя, пізніше посаду Голови Балаклавського районного суду м. Севастополя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.02.2010 року № 1913-IV «Про звільнення суддів»09.06.2010 року ОСОБА_2 була звільнена з посади голови Балаклавського районного суду м. Севастополя у звязку з подачею заяви про відставку. 09.06.2010 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в м. Севастополі був вданий наказ № 151-к про звільнення позивача з виплатою вихідної допомоги (а.с.8).

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Севастополі № 217213 від 02.12.2010 року сума вихідної допомоги складає 557382,80 грн. (а.с.7). Але при звільненні ОСОБА_2 була виплачена сума вихідної допомоги лише в розмірі 263338,40 грн.

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України «Про статус суддів»(у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів) судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно статті 14 Закону України «Про судоустрій України»(у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів) гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про статус суддів»(у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів) кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Статтею 44 Закону України «Про статус суддів»(у редакції, що діяла на момент виникнення спору та нарахування коштів) передбачено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Тобто, нормами зазначеного Закону гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статті 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканості суддів.

Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнята постанова № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якій надана зворотна дія в часі - набрання її чинності з 1 червня 2005 року. Зазначеним в постанові особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.

Відносно інших суддів Кабінет Міністрів України лише 3 вересня 2005 року привів їхні посадові оклади у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів», однак не усунув порушення вимог цього Закону і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення одночасно з окладом Голови Верховного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав Постанові № 865 «Про оплату праці суддів»чинності з 1 січня 2006 року (п. 5 Постанови).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року визнано пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865: «Про оплату праці суддів»незаконним. Цією постановою допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України № 865 й визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року. Постанова набрала законної сили.

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Зокрема, відповідно до пункту 2 Рішення Ради суддів України, від 27.06.2008, № 105 "Щодо перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям", вирішено Державній судовій адміністрації України, Конституційному Суду України, Верховному Суду України та вищим спеціалізованим судам України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 р. кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 р. по 31 грудня 2005 р. та за період 2005 - 2008 рр. у зв'язку з визнанням протиправним та скасування пунктів 41, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" відповідно до постанов Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2005 р. і 19 березня 2007 р.

Відповідно до пункту 2 Положення про Раду суддів України від 24.10.2002 року, затвердженого V зїздом суддів України. Рада вирішує питання організаційного забезпечення судів і діяльності суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Пункт 31 встановлює, що матеріально-технічне, фінансове, інформаційне забезпечення діяльності Ради покладається на Державну судову адміністрацію України, бюджет якої формується з урахуванням видатків, необхідних для забезпечення роботи Ради. Виплати, необхідні для організації роботи Ради, проводяться за поданням її голови.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 14.01.2009, № 14 Про затвердження Положення про Державну судову адміністрацію України" встановлено, що ДСА у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради суддів України, цим Положенням.

Відповідно до п. 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Але, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року № 22-а-26751/08 визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року N 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року N 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865»та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року N 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зі змісту розрахунку виплати вихідної допомоги Голові Балаклавського районного суду м. Севастополя ОСОБА_2 здійсненої на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року вбачається, що посадовий оклад був розрахований виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 01 листопада 2009 року - 744,00 грн., отже сума вихідної допомоги складає 557382,80 грн. (а.с.105).

Також зі змісту розрахунку виплати вихідної допомоги Голові Балаклавського районного суду м. Севастополя ОСОБА_2 здійсненої на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року вбачається, що посадовий оклад був розрахований виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332,00 грн., отже сума вихідної допомоги склала 263338,40 грн. (а.с.106).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 02.09.2010 року по справі № 2а-2207/10/2770 за позовом ОСОБА_2 до територіального управління Державної судової адміністрації в місті Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, про стягнення несплаченої частини заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання, яка була залишена без змін Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 року адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено повністю (а.с.9).

Зі змісту вказаної Постанови судом встановлено, що з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 стягнуто несплачену частину заробітної плати та щомісячного довічного грошового утримання за той самий період що по даному позову, а саме з 01 червня 2005 року з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року щодо визначення мінімальної заробітної плати судді за вказаний період.

З огляду на вказане колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки підставою невірного нарахування та недоотримання позивачем вихідної допомоги відбулося у звязку із заниженням останній розміру посадового окладу.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання Головне управління Державного казначейства України в м. Севастополі провести видатки з Державного бюджету України, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 48 Бюджетного Кодексу України та пункту 3 Положення про Державне казначейство України, останнє здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Частиною восьмою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобовязання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України; 2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 120 Закону України “Про судоустрій України” функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ; Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.

Державній судовій адміністрації законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлюються бюджетні видатки за показником згідно з класифікацією видатків та кредитування державного бюджету “Виконання рішень судів на користь суддів”. Тобто, головному розпоряднику коштів передбачена можливість здійснювати необхідні заходи для погашення заборгованості суддям.

Пунктом 1.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 N 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів", від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів", наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2. цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження".

Пункт 1.3. Порядку встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 N 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за N 3/6291.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

Згідно зі статтею 9.1. наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007 № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

На підставі викладеного, керуючись також ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 недоплаченої частини вихідної допомоги в сумі 294044,40 грн. та зобовязання Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації в розмірі 294044,40 грн. для виплати ОСОБА_2.

Постанову складено у повному обсязі 26 квітня 2011 року.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України №2747-ІV від 06.07.2005, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) недоплачену частину вихідної допомоги в сумі 294044,40 грн. (двісті девяносто чотири тисячі сорок чотири грн. 40 коп.) (без утримання податку з доходів фізичних осіб і внесків на соціальне страхування).

3.Зобовязати Державне казначейство України (01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) в розмірі 294044,40 грн. (двісті девяносто чотири тисячі сорок чотири грн. 40 коп.) для виплати ОСОБА_2.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Майсак О.І.

Судді Водяхін С.А.

Кириленко О.О.