Постанова № 16039552, 19.05.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 травня 2011 р. № 2а- 2160/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А. В.,

суддів Чалого І.С., Шевченко О.В.

при секретарі Фоменко І.Є.

за участю представників сторін:

представника позивача Любімого О.М.

представника відповідача Крицької Ю.О.

прокурора Кучерової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прагнум»до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова, з участю прокуратури Фрунзенського району м. Харкова, про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прагнум», звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232302, №0000242302, № 0000252302 від 07 лютого 2011 року, які прийняті відповідачем на підставі Акту про результати планової виїзної перевірки Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 року від 27.12.10 № 5955/23-212/34391190.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що висновки відповідача про наявність порушень податкового законодавства є помилковими, що спричиняє необхідність скасування прийнятих рішень субєкта владних повноважень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, поклавшись на обставини викладені в позовній заяві, та прохав суд позов задовольнити.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували, вказавши, що під час проведення перевірки на підставі первинних документів позивача встановлені порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», що має наслідком правомірне складення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав зазначених відповідачем.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора у судових засіданнях, дослідивши залучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступне.

ТОВ «Прагнум»зареєстроване рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради 29.06.2006, свідоцтво про державну реєстрацію від 29.06.2006 №1480102 0000027310.

Позивача взято на податковий облік в органах держаної податкової служби 03.07.2006 року за №2307, та на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова.

Фахівцями Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова на підставі направлень від 25.11.10 № 1002 та від 09.12.2010 № 1049 з 25.11.2010 року по 22.12.2010 року проведено планову виїзну перевірку позивача та складено Акт про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Прагнум»(код ЄДРПОУ 34391190) з питань дотримання вимог податкового законодавства за 01.07.2009 по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 року від 27.12.10 № 5955/23-212/34391190.

На висновків даного Акту керівником відповідача прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.02.2011 року № 0000232302, за яким визначено податкові зобовязання з податку на прибуток в сумі 526085,0 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 131521,25 грн., № 0000242302, за яким визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість в сумі 499283,0 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 124820,75 грн., №0000252302, за яким визначено сума завищення відємного значення ПДВ на суму 19001,0 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4750,25 грн. з посиланням на норми податкового законодавства.

Зокрема, відповідачем вставлено, що позивач мав правовідносини з ФО-П ОСОБА_3 та ПП «Тіра-2007», відповідно з якими позивачем придбано товари та відображено ці господарські операції у складі валових витрат у податкових деклараціях з податку на прибуток, а також в складі податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість

В ході перевірки зокрема зясовано, згідно декларацій про доходи з фізичних осіб за 2009 рік не визначено наявність основних засобів (складські приміщення, транспортні засоби) у ФО-П ОСОБА_3., також перевірку за період з липня 2009 р. по грудень 2009 р. провести неможливо, оскільки ФО-П ОСОБА_3 станом на 17.06.2010 р. визнано банкрутом, документи за 2009 р.-2010 р. втрачені.

Щодо правовідносин з ПП «Тіра-2007», то перевіряючими встановлено, що згідно декларацій з податку на прибуток за 2009 -2010 рік власні основні засоби (складські приміщення, транспортні засоби) у ПП «Тіра-2007» відсутні. Значення в рядках 4.10 та 07 декларацій відсутні. Згідно розрахунків комунального податку за 2009-2010р. кількість працюючих на підприємстві відсутня (пусті). За результатами аналізу даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів в задекларованих сумах між ПП «Тіра-2007»та ТОВ «Прагнум», встановлені розбіжності, тобто не задекларовані податкові зобовязання за жовтень 2009 р. на загальну суму 25451,22 грн.

На підставі вищенаведеного та даних інформаційних баз «АС Аудит», „Система «автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»та інших встановлено: неможливість фактичного здійснення ФО-П ОСОБА_3, ПП «Тіра-2007»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, засобів. ФО-П ОСОБА_3, ПП «Тіра-2007»не мають умов для ведення господарської діяльності.

Крім того, в ході проведення перевірки не встановлені відповідні первинні документи, що підтверджують факт відвантаження товару. Згідно наявних документів, на підставі яких проводилась перевірка, не виявлено копій транспортних та супроводжувальних документів підтверджуючих переміщення товару від постачальника до покупця, довіреностей (журналу реєстрації довіреностей), які передбачено вимогами діючого законодавства.

Також відповідно Системи автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість за період з 01.07.2009 по 30.09.2010 ТОВ «Прагнум»(податкових декларацій з податку на додану вартість та додатку № 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів») виявлено завищення податкового кредиту на загальну суму 97416,27 грн., а саме: за липень 2009 в сумі 5915,00 грн. по контрагенту ФОП ОСОБА_5, за вересень 2009 в сумі 74436,40 гри. по контрагенту ПП «Компанія Агротон»; за квітень 2010 в сумі 11589,35 грн. по контрагентам: ТОВ «Елитагродонбас»та ПП «Торговий дім «Авентіс»; за травень 2010 в сумі 5475,92 грн. контрагенту ПП «Компанія Агро Век».

За викладених обставин відповідач вважає, що позивач порушив вимоги п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог 7.2.6, п.7.2 пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що має наслідком прийняття спірних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

До матеріалів справи позивачем надано письмові докази, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, дані синтетичного бухгалтерського обліку, аналітичні дані з реалізації придбаних товарів на користь третіх осіб, на підставі яких позивач стверджує, що укладені с ФО-П ОСОБА_3, ПП «Тіра-2007», ФОП ОСОБА_5, ПП «Компанія Агротон», ПП «Компанія Агро Век», ТОВ «Елитагродонбас»та ПП «Торговий дім «Авентіс»господарські правочини реально виконувались їх сторонами, а саме позивач отримував товари, здійснював їх перевезення та оприбуткування у власному обліку, а потім їх реалізацію на користь третіх осіб, що мало наслідком отримання прибутку (тобто, операції не були збитковими).

Досліджуючи письмові докази по справи суд встановив, що між позивачем та ФО-П ОСОБА_3, ПП «Тіра-2007», ФОП ОСОБА_5, ПП «Компанія Агротон», ПП «Компанія Агро Век», ТОВ «Елитагродонбас»та ПП «Торговий дім «Авентіс»укладено правочини, предметом яких є купівля-продаж товарів сільськогосподарського призначення. Відповідно до даних видаткових та податкових накладних суд зясував, що позивач фактично отримав товари від постачальника, вказані накладні оформлено з дотриманням вимог чинного законодавства. Перевезення товарів, придбаних у постачальників відбувалось транспортними засобами та на підставі Договору транспортного експедирування, що підтверджується складеними актами виконаних робіт, а також товарно-транспортними накладними, які вилучено у позивача згідно залучених до матеріалів справи протоколів виїмки. Також позивач підтвердив документально, що ним проведено розрахунки за отримані товарно-матеріальні цінності з постачальником товарів в безготівковому вигляді. Крім цього позивач довів документально, що придбані товари оприбутковано в обліку позивача.

При цьому відповідач зазначає, що в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач безпідставно включив до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів, які не повязані з веденням фінансово-господарської діяльності позивача. До матеріалів справи позивачем надано письмові докази, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, дані синтетичного бухгалтерського обліку, аналітичні дані з реалізації придбаних товарів на користь третіх осіб, на підставі яких позивач стверджує, що укладені господарські правочини реально виконувались їх сторонами, а саме позивач отримував товари, здійснював їх перевезення та оприбуткування у власному обліку, а потім їх реалізацію на користь третіх осіб, що мало наслідком отримання прибутку (тобто, операції не були збитковими).

Відповідач вважає, що в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також вимог пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач безпідставно включив до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання транспортно-експедиційних послуг за умов відсутності оригіналів або належно засвідчених копій видаткових та податкових накладних, що має наслідком прийняття спірних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

Позивачем в підтвердження реальності укладених угод надано до матеріалів справи відповідні податкові накладні.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками валових витрат та податкового кредиту, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми валових витрат та податкового кредиту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Під час розгляду справи відповідач зазначених обставин не довів.

Суд вказує, що згідно з п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п 7.4.4. п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суд вважає за необхідним вказати, що норми статті 11 Закону №334/94-ВР не встановлюють жодних вимог до форми і виду документів, які відносилися до мети податкового обліку. Відповідно до п. 11.2.1 ст. 11 даного Закону датою збільшення валових витрат виробництва вважається дата, що припадає на податковий період, на протязі якого відбувається одна із подій, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Щодо посилання відповідача на постанову окружного адміністративного суду м. Києва по справі №2а-13117/09/2670 від 16.12.2009р. за позовом ДПІ Печерського району м. Києва до ПП «Тіра-2007»про скасування державної реєстрації, то суд зазначає, що як підтверджено матеріалами справи, вказана постанова від 16.12.2009 року, якою скасовано державну реєстрацію ПП «Тіра-2007», скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2010 року та набрала законної сили.

З огляду на наведені обставини, суд робить висновок про помилковість доводів відповідача про те, що правочини були укладені без мети реального настання правових наслідків.

Відповідно до статей 43 та 44 Господарського кодексу України, дозволена будь-яка комерційна діяльність, не заборонена законом і підприємство вільно у своєму виборі видів діяльності й у виборі контрагентів.

Без встановлення у судовому порядку (в порядку кримінального судочинства) обставин щодо виконання підприємством конституційного обов'язку платити податки за результатами господарської діяльності в цілому й конкретній цивільно-правовій угоді, зокрема, не можна затверджувати про наявність у платника податку наміру на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави й суспільства.

З огляду на наведені обставини, суд зазначає, що видані позивачу належним чином оформлені податкові накладні постачальниками та виконавцем робіт (які зареєстровані у Єдиному державному реєстрі і мають належним чином оформлене свідоцтво платника ПДВ), з урахуванням того, що факт здійснення господарських операцій з контрагентами відповідачем ні в ході судових засідань ні в письмових запереченнях спростовано не було, не дають ДПІ підстав для висновків щодо нікчемності вищезазначених угод.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок про безпідставність доводів відповідача щодо нікчемності угод для обґрунтування ДПІ виключення частини сум зі складу податкового кредиту по ПДВ та валових витрат.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості ухвалених відповідачем податкових повідомлень-рішень до суду не надано.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень.

Отже, твердження відповідача щодо нікчемності зазначених договорів, укладених між позивачем та його контрагентів, ґрунтуються лише на припущеннях, зроблених на підставі аналізу податкової звітності контрагентів», відповідальність за правильність та достовірність складання якої ТОВ «Прагнум»не несе, а тому висновки щодо порушення позивачем п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР та п. 5.1., п.п. 5.2.1. п. 5.2., ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР не відповідають дійсності, суперечать фактичним обставинам та чинному законодавству України.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та бюджетне відшкодування від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Так якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит зПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 4, 7, 11, 70-71, 86, ч.1 ст. 158, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Прагнум»до державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №0000232302, №0000242302, № 0000252302 від 07 лютого 2011 року винесені державною податковою інспекцією у Фрунзенському районі м. Харкова.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прагнум»понесені ним судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 24 травня 2011 року.

Головуючий суддя А.В. Зінченко

Судді І.С. Чалий

О.В. Шевченко