Постанова № 16039470, 18.05.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2011 р. № 2-а- 4424/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Архіпової С.В.

за участю секретаряСолуянової Н.В.

за участю: представника позивача -Загребельного Г.С. представника відповідача -Ламанової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНКАП»

до:Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про:скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІНКАП" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом у якому просив суд скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (надалі по тексту - відповідач) від 11.04.2011 року №0001352305 та від 11.04.2011року №0001372305.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова, проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства. За результатами перевірки, в акті були зафіксовані порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість», за що у відповідності до Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу були визначені відповідні податкові зобовязання.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період 19.08.2010 року по 31.12.2010 рік, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2010 року по 31.12.2010 рік.

За результатами проведеної перевірки було складено акт №944/23-506 від 22.03.2011 року.

Відповідно до висновку акту перевірки встановлено порушення:

1. ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ВІНКАП» з ТОВ «Промспец консалтинг» та ТОВ «Тех-агроремпоставка».

2. п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1429875,00 грн.

3. п.п 7.4.1 п.п. 7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 1071900,00 грн.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначається, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ “ Промспец консалтинг ”, ТОВ «Тех-агроремпоставка» та ФОП ОСОБА_5

ДПІ зазначає, що між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Промспец консалтинг» був укладений договір від 25.11.2010 за №325/11-10 на надання послуг з юридичного обслуговування на загальну суму 1980000,00 грн.

За результатами перевірки ТОВ “Промспец консалтинг”, ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова було складено акт перевірки від 10.03.2011 за №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки зазначається, що у ТОВ “Промспец консалтинг” відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Також в акті перевірки зазначено, що операції ТОВ "Промспец консалтинг" та контрагентів-покупців не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Промспец консалтинг" є виключно чи переважно формування податкових зобовязань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також відповідач зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочині між позивачем та ТОВ «Промспец консалтинг» вважаються нікчемними.

Також, відповідач зазначає, що 18.10.2010 року був укладений договір за №45/10ЮР між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Тех-агроремпоставка» про надання послуг з юридичного обслуговування на загальну суму 4451400 грн.

ДПІ зазначає, що ТОВ «Тех-агроремпоставка» не знаходиться за юридичною адресою та не здійснює реальної діяльності, підтверджуючих документів в підтвердження виконаних робіт не надано у звязку з цим, правочини вважаються нікчемними.

Крім цього, ДПІ зазначає, що між ТОВ «ВІНКАП» та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір від 01.11.2010 за №7/1У про надання юридичних, маркетингових, консультаційних, аналітичних послуг з дослідження ринку нафтопродуктів на загальну суму 360000,00 грн.

ДПІ зазначає, що до перевірки не було надано документів в обґрунтовання витрати по вказаним договорам.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується наступним.

Так, судом встановлено, що 25.11.2010 року між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Промспец консалтинг» був укладений договір за №325/11-10 про надання послуг з юридичного обслуговування на загальну суму 1980000,00 грн.

На виконання умов Договору були виписані податкові накладні, а саме податкова накладна від 08.12.2010 року за №2396 на загальну суму 600000, 00 грн., податкова накладна від 22.12.2010 року за №2763 на загальну суму 720000,00 грн. та податкова накладна від 03.12.2010 року за №2234 на загальну суму 660000,00 грн.

03.12.2010 року, 08.12. 2010 року та 22.12. 2010 року між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Промспец консалтинг» було складено акти виконаних робіт по Договору про надання послуг з юридичного обслуговування.

До матеріалів справи позивачем були надані технічні завдання та звіти про виконані роботи.

Докази сплати по Договору підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Отже, в ході судового розгляду, судом встановлено, що вказаний Договір про надання послуг з юридичного обслуговування виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на акт перевірки складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова від 10.03.2011 року №349/23-03-05/37091549 про результати документальної планової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Промспец консалтинг» (код за ЄДРПОУ 37091549) з питань дотримання податкового законодавства за період з 06.07.2010 року по 31.12.2010 року не може бути взятий судом до уваги оскільки, по-перше він не підписаний перевірючими які складали зазначений акт та по-друге нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки субєкта господарювання на акти перевірок інших субєктов господарювання.

Також, суд зазначає, що 18.10.2010 року між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Тех-агроремпоставка» укладений договір за №45/10ЮР про надання послуг з юридичного обслуговування на загальну суму 4451400 грн.

На виконання умов Договору виписані податкові накладні, а саме податкова накладна від 22.10.2010 року за №5828 на загальну суму 1200 000 грн., податкова накладна від 28.10. 2010 року за №5938 на загальну суму 710400 грн., податкова накладна від 29.10. 2010 року за №5975 на загальну суму 900000 грн., податкова накладна від 09.11.2010 року за №6203 на загальну суму 789000 грн. та податкова накладна від 26.11. 2010 року за №6477 на загальну суму 852000 грн.

22.10.2010 року, 28.10.2010 року, 29.10.2010 року, 09.10.2010 року та 26.11.2010 року між ТОВ «ВІНКАП» та ТОВ «Тех-агроремпоставка» було складено акти виконаних робіт по Договору про надання послуг з юридичного обслуговування.

До матеріалів справи позивачем надані технічні завдання та звіти про виконані роботи.

Докази сплати по Договору підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Тобто, суд зазначає, що вказаний Договір про надання послуг з юридичного обслуговування виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Посилання відповідача на те, що ТОВ «Тех-агроремпоставка» не знаходиться за юридичною адресою та підприємство не мало можливості здійснювати підприємницьку діяльність не може бути прийнято судом до уваги, оскільки відповідно до наданої до матеріалів справи довідки з ЄДРПОУ не вбачається, що на момент вчинення правочину ТОВ «Тех-агроремпоставка» не знаходилась за юридичною адресою.

Матеріали справи свідчать, 01.11.2010 року між позивачем, ТОВ «ВІНКАП» та ФОП ОСОБА_5 укладено договір за №7/1У про надання юридичних, маркетингових, консультаційних, аналітичних послуг з дослідження ринку нафтопродуктів на загальну суму 360000 грн.

31.12.2010 року та 08.12.2010 року між ТОВ «ВІНКАП» та ФОП ОСОБА_5 було складено акти виконаних робіт по Договору про надання послуг.

До матеріалів справи позивачем були надані технічні завдання та звіти про виконані роботи.

Тобто, суд зазначає, що вказаний Договір про надання послуг з юридичного обслуговування виконаний сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень

Як вбачається з матеріалів справи, згідно електронного реєстру платників ПДВ, який ведеться ДПА України ТОВ «ВІНКАП», ТОВ «Тех-Агроремпоставка», та ТОВ «Промспец-консалтинг» на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

При цьому твердження відповідача стосовно того, що наявність у позивача вище перелічених податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України «Про податок на додану вартість» не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Що стосується завищення валових витрат в силу визнання нікчемними відповідачем укладених правочинів суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змістового аналізу наведеної норми, основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів у власній господарській діяльності.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність обєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Зрозуміло, що одержання прибутку є метою діяльності підприємства, однак досягнення цієї мети може зайняти певний час.

Відповідно до п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на: потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності (п.п.5.3.1), а саме:

організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;

придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

Згідно з приписами п.5.11 ст.5 зазначеного вище закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 року № 415, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 26.05.2006 за № 610/12484, собівартість кваліфікаційного активу це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу. Якщо облікова політика підприємства не передбачає капіталізацію фінансових витрат, повязаних зі створенням кваліфікаційного активу, то фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані.

Суд зазначає, що позивачем дотримано приписів чинного законодавства.

Ні в акті перевірки, ні в ході судового засідання, відповідачем не спростовано фактів виконання умов договорів, а необхідність здійснення тих чи інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю, визначає сам платник податку, оскільки субєкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить діючому законодавству.

Що стосується твердження відповідача про те, що у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з позивачем мають протиправний характер, а такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкового кредиту за рахунок позивача по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договори, які були укладені між позивачем та контрагентами, визнані судом недійсними.

А від так, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже відповідач при складанні акту перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між ТОВ "ВІНКАП" - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

На підставі викладеного, суд зазначає, що твердження відповідача стосовно завищення позивачем валових витрат є неправомірними.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності субєкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

В розумінні ст.3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого ним рішення суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так , перевіривши рішення відповідача, які оскаржуються в даній справі суд відзначає, що їх прийнято при невірному застосуванні норм чинного законодавства України, в звязку з чим суд вважає, що вони підлягають скасуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНКАП» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень рішень задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0001352305 від 11.04.2011 року, № 0001372305 від 11.04.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНКАП» (код ЄДРПОУ 31643375 ; місцезнаходження 61033, м. Харків, вул.Пономаренківська буд. 15) 3,40 грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд , шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні, шляхом подання такої скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повнийц текст постанови складено та підписано 23 травня 2011року.

Суддя Архіпова С.В.