Постанова № 16037508, 16.05.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2011 року Справа № 2а-2986/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засіданняІгнатович О.А.

та

представників сторін:

від позивача - головний спеціаліст відділу кадрів - юрисконсульт

ОСОБА_1 (довіреність від 26.04.2011 за № 619)

від відповідача -головний спеціаліст ВДВС ГУЮ у Луганській області

ОСОБА_2 (довіреність від 06.05.2011 за № 4321)

заступник начальника

ОСОБА_3 (довіреність від 06.05.2011 за № 4322)

від 3-ої особи -не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області

до відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - комунальне підприємство «Широківський сількомунгосп»

про визнання дій незаконними, скасування постанов та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 квітня 2011 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області до відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції, в якому позивач просить:

- визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції ОСОБА_4 з вилучення коштів у сумі 5448,00 грн. з рахунку № 2600512200074, код 31949786, МФО 304988 комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» при здійсненні дій з виконання постанов про арешт коштів боржника від 23 липня 2010 року по виконавчим провадженням від 23 липня 2010 року ВП № 20044699, ВП № 20044744, ВП № 20044770 про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7;

- скасувати постанови про арешт коштів боржника від 23 липня 2010 року по виконавчим провадженням ВП № 20044699, ВП № 20044744, ВП № 20044770;

- зобовязати відділ державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції повернути незаконно вилучені кошти у сумі 5448,00 грн. на рахунок 35218001000566, МФО 804013, код ЄДРПОУ 03197049, ГУДКУ в Луганській області управлінню праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області для подальшого їх використання за цільовим призначенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Рішенням четвертої сесії Станично-Луганської районної ради шостого скликання від 30 грудня 2010 року № 4/5 «Про районний бюджет на 2011 рік» передбачено отримання та розподіл субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, в загальній сумі 8425611,00 грн.

Певна частина вказаних коштів надійшла для вказаних цілей на рахунок управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області.

28 лютого 2011 року платіжним доручення № 11 кошти субвенції з державного бюджету по пільгам у сумі 5448,00 грн. з призначенням платежу «Відшкодування пільг за ЖКП згідно рахунків № б/н за грудень 2010 року згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були помилково перераховані на рахунок № 2600512200074, код 31949786, МФО 304988, комунального підприємства «Широківський сількомунгосп», на кошти якого накладений арешт, замість рахунку № 2600512200104 в АБ «Укркомунбанк», код 36650006, МФО 304988 комунального підприємства «Артіль-Широківський сількомунгосп».

Відповідно до постанов за виконавчими провадженнями від 23 липня 2010 року ВП № 20044699, ВП № 20044744, ВП № 20044770 про арешт коштів боржника відділом державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції були вилучені кошти у сумі 5448,00 грн. з рахунку № 2600512200074 комунального підприємства «Широківський сількомунгосп».

Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області зверталося з листами на адресу відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції з проханням сприяти поверненню помилково перерахованої суми та пояснювало, що перерахована сума не є прибутком підприємства боржника, а є коштами, які надійшли з державного бюджету за цільовим призначенням для пільгової категорії громадян, але до цього часу кошти в сумі 5448,00 грн. не повернуті.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

Статтями 1 та 2 Бюджетного кодексу України (в редакції Закону від 09 липня 2010 року) передбачено, що субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

На думку позивача, державний виконавець, в порушення закону не розібрався, що за кошти надійшли на рахунок комунального підприємства «Широківський сількомунгосп», незаконно вилучив кошти, які надійшли з державного бюджету для використання з певною ціллю у сумі 5448,00 грн. та спрямував їх на погашення заборгованості з заробітної плати згідно рішення суду.

Ухвалою від 18 квітня 2011 року про відкриття провадження в адміністративній справі до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, судом залучено комунальне підприємство «Широківський сількомунгосп».

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відділ державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на адміністративний позов від 06 травня 2011 року № 4320, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (арк. справи 73-76).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.

На виконанні у відділі державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції знаходиться зведене виконавче провадження з виконання виконавчих листів, виданих Станично-Луганським районним судом Луганської області 11 червня 2010 року, 24 червня 2010 року та 02 квітня 2011 року про стягнення з комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» заборгованості. Відповідно до статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому процесі є стягувач та боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична особа або юридична особа, яка зобовязана за рішенням вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що сторони зобовязані письмово повідомляти державного виконавця про зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник фізична особа про зміну місця роботи.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів та стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати.

Державним виконавцем згідно зі статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» винесені відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження та копії постанов були направлені сторонам виконавчого провадження. Крім того, згідно відповіді державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області від 22 липня 2010 року № 4076 встановлено, що за боржником комунальним підприємством «Широківський сількомунгосп» зареєстровані розрахункові рахунки. На підставі встановленої інформації та на виконання вимог статей 5 та 50 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника.

01 березня 2011 року на арештований рахунок комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» надійшла сума в розмірі 5448,00 грн., яка 03 березня 2011 року державним виконавцем платіжною вимогою була вилучена та перерахована на депозитний рахунок відділу. Згідно розпорядження державного виконавця та на виконання вимог статті 43 Закону України «Про виконавче провадження» вказана сума була пропорційно розподілена між стягувачами на погашення заборгованості по заробітній платі.

Відділом державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції неодноразово розяснювався управлінню праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області порядок звільнення грошових коштів з-під арешту, у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону від 08 вересня 2010 року. Так, частиною 1 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Якщо виконавче провадження фактично не виконано, арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду, тому дії державного виконавця були проведені у відповідності із Законом України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні представники відповідача позов не визнали, навели заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 06 травня 2011 року № 4320.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав. Частиною 3 статті 35 КАС України передбачено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду. Згідно з частиною 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - комунальне підприємство «Широківський сількомунгосп» у даній справі повідомлялося судом про призначення справи до розгляду у строки, достатні для прибуття до суду та для надання заперечень проти позову (арк. справи 57, 69). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористалося.

Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи вимоги частини 2 статті 128 КАС України, згідно якої неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Ухвалою від 11 травня 2011 року управлінню праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області поновлено строк звернення до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції про визнання дій незаконними, скасування постанови та зобовязання вчинити певні дії, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду (арк. справи 102-103).

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, серед іншого, такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (стаття 3 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу»).

Частиною 4 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно із статтею 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

У відповідності із статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем у відповідності із статтею 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк.

Статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) регламентовано, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернення учасників виконавчого провадження» у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, постановами відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції від 23 липня 2010 року ВП № 20044744, ВП № 20044770, ВП № 20044699 при здійсненні виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів Станично-Луганського районного суду про стягнення з комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заборгованості із заробітної плати накладено арешт на кошти у межах суми 6834,43 грн., 7814,49 грн. та 7051,94 грн. відповідно, що належать комунальному підприємству «Широківський сількомунгосп» та знаходяться у тому числі на р/р 2600512200074 у АБ «Укркомунбанк», МФО 304988 (арк. справи 12, 13, 14).

Платіжним дорученням від 28 лютого 2011 року № 11 управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації помилково перерахувала грошові кошти в сумі 5448,00 грн. на арештований рахунок комунального підприємства «Широківський сількомунгосп», у той час як ці кошти підлягали перерахуванню іншому підприємству комунальному підприємству «Артіль Широківський сількомунгосп» (арк. справи 49).

Листом від 02 березня 2011 року № 349 позивач просив відповідача помилково перераховані на арештований рахунок комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» кошти по пільгам в сумі 5448,00 грн. перерахувати комунальному підприємству «Артіль-Широківський сількомунгосп» (арк. справи 16).

Листом від 03 березня 2011 року № 2004 відповідач розяснив позивачу порядок звільнення майна з-під арешту, встановлений статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (арк. справи 17).

Листом від 17 березня 2011 року № 439 позивач звернувся до відповідача з вимогою вжити всі необхідні заходи для повернення помилково перерахованих бюджетних коштів в сумі 5448,00 грн. на рахунок районного управління праці та соціального захисту населення (арк. справи 15), на який відповідач листом від 23 березня 2011 року № 2519 повторно розяснив позивачу порядок звільнення майна з-під арешту, встановлений статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) (арк. справи 19).

Згідно вимог статті 43 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») розподіл стягнутих державним виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаної від реалізації майна боржника) здійснюється у такому порядку: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми; 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

У разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона у відповідності із статтею 44 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленому цією статтею: 1) у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; 3) у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; 4) у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування); 6) у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Статтею 45 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») регламентовано, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 54 цього Закону). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких ці суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником у іншому виконавчому провадженні).

З огляду на вищенаведені норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»), суд прийшов до висновку, що відповідач не мав правових підстав перераховувати стягнуті з боржника комунального підприємства «Широківський сількомунгосп», грошові кошти в сумі 5448,00 грн., що надійшли від управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації за платіжним дорученням від 28 лютого 2011 року № 11 на рахунок у банку, на який постановами від 23 липня 2010 року ВП № 20044744, ВП № 20044770, ВП № 20044699 накладено арешт, ані позивачу, ані комунальному підприємству «Артіль - Широківський сількомунгосп», оскільки б це суперечило вимогам частини 5 статті 45 зазначеного закону.

Розпорядженнями відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції від 10 березня 2011 року кошти в сумі 5448,00 грн., що надійшли на р/р 2600512200074 у АБ «Укркомунбанк», МФО 304988, були розподілені згідно з черговістю між стягувачами - ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (арк. справи 91-93) та згідно платіжних доручень від 12 березня 2011 року №№ 120, 121, 122, від 15 березня 2011 року №№ 125, 126, 127 (арк. справи 94-99) у повному обсязі перераховані стягувачам, що, в свою чергу, виключає можливість зобовязання відповідача повернути позивачу кошти в сумі 5448,00 грн.

Підстави для скасування постанов відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції від 23 липня 2010 року ВП № 20044744, ВП № 20044770, ВП № 20044699 про накладення арешту на кошти у межах суми 6834,43 грн., 7814,49 грн. та 7051,94 грн., що належать комунальному підприємству «Широківський сількомунгосп» та знаходяться у тому числі на р/р 2600512200074 у АБ «Укркомунбанк», МФО 304988, винесених відповідачем при здійсненні виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів Станично-Луганського районного суду про стягнення з комунального підприємства «Широківський сількомунгосп» на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заборгованості із заробітної плати, у суду відсутні, оскільки зазначені постанови винесені відповідачем у відповідності із вимогами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) та жодним чином не порушують прав та інтересів позивача у даній адміністративній справі.

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність своїх дій та рішень, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16 травня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 23 травня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області до відділу державної виконавчої служби Станично-Луганського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - комунальне підприємство «Широківський сількомунгосп», про визнання дій незаконними, скасування постанов та зобовязання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 23 травня 2011 року.

Суддя Т.І. Чернявська