Постанова № 16036423, 26.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2011 р. справа № 2а/0570/6750/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11год.50хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тарасенка І.М.

при секретаріБебешко Ю.О.

головуючого судді Тарасенка І.М.,

суддів Чекменьова Г.А., Загацької Т.В.,

при секретарі Бебешко Ю.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1.,

представника відповідача ОСОБА_2 за дов. від 24.12.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії.

В своєму позові позивач зазначає, що під час проходження військової служби у військовій частині 5440 внутрішніх військ МВС СРСР в період з 22 березня 1988 р. по 04 березня 1989 р. він неодноразово виконував службові обовязки з охорони громадського порядку при надзвичайних обставинах, повязаних з масовими антигромадськими проявами в складі військових оперативних резервів частин.

Рішенням комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій йому було відмовлено у визнанні учасником бойових дій на території інших держав колишнього Союзу РСР, а саме: Вірменській та Азербайджанській РСР, де в той період велися бойові дії і він перебуваючи у відрядженні в цих державах, брав безпосередню участь.

Позивач вважає рішення відповідача, яке оформлено протоколом № 2 від 28.02.2011 року в частині відмови визнання його учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР протиправним та таким, що підлягає скасуванню із зобовязанням відповідача вчинити дії щодо визнання його учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР та просив зобовязати Головне управління внутрішніх військ МВС України видати йому посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 551-XII (зі змінами та доповненнями), де вказано, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР ..., які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ». Згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63, Вірменія, Молдова, Грузія та Азербайджан не віднесено до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, але в даній постанові зазначено, що бойові дії велись і в інших країнах після грудня 1979 року. Відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 р. № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Азербайджанської республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.

Також, загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР, зокрема в середньоазіатських та інших республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.

Позивач зазначає, що з 22.03.1988р. по 04.03.1989 роки до вищезазначених країн він направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та відряджався з особовим складом для виконання службових обовязків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, повязаного з масовими суспільними проявами.

Крім цього, позивач зазначає, що він два рази був відряджений до Вірменської та Азербайджанської РСР для виконання службово-бойових завдань.

В судовому засідання позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові, просив його задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов не визнав посилаючись на письмові заперечення, з яких вбачається, що відсутні докази, а саме: документи, нормативно-правові акти, які б підтверджували, що позивач саме за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходив службу чи перебував у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і він брав безпосередню участь у бойових діях.

Заслухавши пояснення позивача та пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступих підстав.

Так, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, перебуває на військовій службі у внутрішніх військах на теперішній час є підполковником медичної служби.

Згідно архівної довідки Центрального архіву ГУМВС України від 14.01.2011 р. № 28 позивач два рази був відряджений до Вірменської та Азербайджанської РСР для виконання службово-бойових завдань (а.с.7), а саме:

-з 22.03.1988 р. по 31.03.1988 р. відряджений до м. Єреван Вірменської РСР (наказом командира військової часті 5440 від 22.03.1988 р. № 69 та від 31.03.1988 № 78);

-з 02.02.1989 р. по 14.03.1989 р. відряджений до м. Степанакерт Азербайджанської РСР (наказом командира військової часті 5440 від 02.02.1989 р. № 28 та від 14.03.1989 р. № 63).

27.01.2011 р. ОСОБА_1 звернувся з заявою до Голови ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій про визнання його учасником бойових дій відповідно до п.п. 2,11 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення учасника бойових дій встановленого зразка.

За результатами розгляду зазначеної заяви прийнято рішення комісії (витяг із протоколу № 2 засідання Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 28.02.2011 р.), яким відмовлено підполковнику медичної служби ОСОБА_1 у визначенні його учасником бойових дій у звязку з тим, що держави, в яких велися, бойові дії, зазначені в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, але в даному переліку не міститься територія держави та періоди, які зазначені в документах позивача, а інших документів, які підтверджують участь в бойових діях, вони не надали, тому підстав для визначення їх учасниками бойових дій немає (а.с.6).

Проте, суд вважає, що відповідач дійшов до неправильного висновку відмовляючи позивачу у визнанні його учасником бойових дій враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються:

- учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

-Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», такий перелік затверджено, а саме вказані держави, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в «інших країнах після грудня 1979 року».

Під визначенням «інші країни після грудня 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР, оскільки 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою, по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Таким чином, враховуючи те, що визначення «інші країни після 1979 року» міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін «інші країни» слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Також, слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після грудня 1979 року» встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

На відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб примітка 6 до п. «інші країни після 1979 року» лише встановлює, що надання пільг військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР. При цьому зазначена № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується позиція «інші країни після грудня 1979 року».

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик які б давали можливість визначити певні дії як бойові.

Таким чином, при визначенні чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР характер бойових дій, слід враховувати в повному обсязі обставини які супроводжували його перебування на зазначених територіях.

При цьому слід враховувати, що загальновідомими є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР та створення на їх територіях незалежних держав, а саме в період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема Середньоазійских та Закавказьких республіках виникали непоодинокі конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 22.04.2010 року № 4/А/З-1146, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР.

Так, відповідно до листа Міністерства закордонних справ України від 21.09.2005 № 620/14-110-1410 Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Автономної республіки у період з жовтня 1988 року до квітня 1994 року.(а.с.17)

Зазначене свідчить про те, що в 1988 - 1989 роках до вищезазначених країн ОСОБА_1 направлявся не у відпустку, а згідно рішення Уряду та наказів Міністра внутрішніх справ СРСР, відповідних наказів командира військової частини 5440 внутрішніх військ МВС СРСР та начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та Молдовській РСР відряджався з особовим складом для виконання службових обовязків по охороні громадського порядку під час надзвичайного стану, повязаного з масовими суспільними проявами.

Як вже зазначалося, учасниками бойових дій, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Тобто, безпосередня участь, в бойових діях не є обовязковою вимогою для присвоєння статусу учасника бойових дій. Факт співпраці Міністерства Оборони СРСР, Міністерства Внутрішніх Справ СРСР, участь працівників МВС СРСР у забезпеченні бойової діяльності військовослужбовців МО СРСР, внутрішніх військ МВС СРСР (у тому числі і співпраця з такими військами у вигляді охорони громадського порядку в умовах надзвичайного стану, оголошеного в звязку з масовими антигромадськими проявами, проведення вилучення вогнепальної зброї та вибухових пристроїв у конфліктуючих сторін, охорона державних і військових установ, забезпечення особистої безпеки коменданту району надзвичайного стану) також є загальновідомим і не потребує доказування.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Суд при вирішенні даної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до вищенаведеного суд дійшов висновку, що рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, оформлене протоколом № 2 від 28.02.2011 року в частині відмови у визначенні учасником бойових дій ОСОБА_1 прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 р. зі змінами та доповненнями, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення та зобовязання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, оформлене протоколом №2 від 28 лютого 2011 року в частині відмови визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР.

Зобовязати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій на території інших держав колишнього СРСР.

Зобовязати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій установленого зразка.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31112095700005 Державний бюджет Калінінського району м. Донецька, ЄДРПОУ 34687090, МФО 834016, банк Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області) на користь ОСОБА_1 (83005, АДРЕСА_1, тел. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 26 травня 2011 року.

Повний текст постанови складений 31 травня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.