Постанова № 16036056, 19.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 р. справа № 2а/0570/5169/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріСметана М.В.

за участю:

представника позивача Ремізова О.Ю.,

представників відповідача Фортель М.Л., Супрунович Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» звернулось до суду з позовною заявою до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до вимоги Красноармійської міжрайонної прокуратури Донецької області від 21.01.2011 № 69-174 вих 11 Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб при наданні послуг з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

За результатами перевірки Красноармійською ОДПІ складено акт від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148, відповідно до висновків якого встановлено порушення Фермерським господарством «А.Е. Ремізов» п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, п. 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2008-2010 на загальну суму 1181516,52 грн.

На підставі висновків акту перевірки Красноармійською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0 про сплату грошового зобовязання у вигляді донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1181516,52 грн. та штрафних санкцій у розмірі 295379,13 грн.

Позивач не погоджується із такими висновками Красноармійської ОДПІ та вважає податкове повідомлення рішення таким, що порушує законні права та охоронювані законом інтереси позивача, з огляду на наступне:

Згідно акту перевірки відповідачем зазначено, що з 01.09.2010 року по 31.12.2010 позивачем надавались послуги з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею через комісійний магазин. Згідно довідок-рахунків позивача в порушення п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, 12.3, 12.4 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок з доходів фізичних осіб від операцій з продажу рухомого майна по 197 угодам нараховувався виходячи із договірної ціни кожної угоди в розмірі 3000,00 грн., а не від оціночної вартості обєкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». При цьому позивач не мав чинних кваліфікаційних документів з оцінки транспортних засобів.

Позивач вважає такі висновки відповідача невірними, оскільки за перевіряємий період він транспорт на комісію не приймав, договори на комісійну торгівлю не укладав, коштів від реалізації автотранспорту не отримував.

Позивач вказує, що договори купівлі-продажу укладались між продавцем та покупцем, в яких позивач зазначався як третя особа, яка засвідчувала здійснення правочину. Кошти від реалізації автотранспорту сплачував покупець за договором продавцю.

На думку позивача, зазначене свідчить про те, що фактично позивач надавав послуги з супроводження та оформлення правочинів, надавав довідки-рахунки, ознайомлював продавця з обовязком по перерахуванню податку з доходів фізичних осіб від отриманої суми продажу. Тобто, позивач, не міг бути податковим агентом, утримувати та перераховувати податок з доходів фізичних осіб з не отриманих ним від реалізації коштів.

За свої послуги позивач отримував винагороду у вигляді фіксованої суми, а не у відсотковому співвідношенні, як це передбачено договором комісії.

Крім того, посилаючись на вимоги ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість», ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач зазначив, що звичайною є ціна товарів (робіт, послуг), яка визначена сторонами договору, та її зміна після укладення договору допускається у випадках та на умовах, що визначені договором, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Також, позивач зазначив, що приписи ст. 12 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», яка регламентує оподаткування операцій з продажу та обміну обєкта рухомого майна, не містять вимог щодо обовязкового проведення субєктами оціночної діяльності оцінки рухомого майна з метою визначення доходу фізичної особи, на відміну від положень ст. 11 цього Закону, що регламентує оподаткування операцій з продажу нерухомого майна.

Враховуючи наведене, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним податкове повідомлення рішення Красноармійської ОДПІ від 14.03.2011 № 0000301742/0.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, надали письмові заперечення проти позову, відповідно до яких підтримали позицію, викладену в акті перевірки від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148, наполягали на правомірності прийнятого податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, тому просили суд відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне:

Позивач, Фермерське господарство „А.Е. Ремізов” (ЄДРПОУ 21982148) є юридичною особою, зареєстроване на підставі рішення Красноармійської районної державної адміністрації Донецької області від 10.01.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 290603 (а.с. 60, т.1)

ФГ „А.Е. Ремізов” зареєстроване як платник податків у Красноармійській обєднаній державній податковій інспекції з 21.03.1993.

Відповідач Красноармійська обєднана державна податкова інспекція є субєктом владних повноважень, якав даних правовідносинах реалізує надані їй Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, що діяла на момент проведення перевірки).

Відповідно до пункту 1 статті 10 наведеного Закону на державні податкові інспекції в районах серед інших функцій покладено контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Зазначені функції співпадають з правами органів державної податкової служби, які визначені пунктом 1 статті 11 розділу 3 зазначеного Закону.

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення документальних позапланових виїзних перевірок.

Так, на підставі направлення від 15.02.2011 № 179, виданого Красноармійською ОДПІ та наказу Красноармійської ОДПІ від 15.02.2011 № 303, на виконання вимоги Красноармійського міжрайонного прокурора Донецької області від 21.01.2011 № 69-174 вих-11 щодо проведення перевірки Фермерського господарства «А.Е. Ремізов», проведена документальна позапланова виїзна перевірка Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб при наданні послуг з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами Красноармійської ОДПІ було складено акт від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148 (а.с. 8-40, т. 1), відповідно до якого встановлено наступні порушення позивачем вимог законодавства:

п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, п. 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889 IV із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2008-2010 на суму 1181516,52 грн., у тому числі по періодах:

за липень 2010 на суму 25884,53 грн.;

за серпень 2010 на суму 168041,50 грн.;

за вересень 2010 на суму 357723,57 грн.;

за жовтень 2010 на суму 190871,05 грн.;

за листопад 2010 на суму 293013,73 грн.;

за грудень 2010 на суму 145982,14 грн.

Вказані висновки зроблені на підставі аналізу відповідачем журналу: реєстрації купівлі-продажу транспортних засобів за період 01.01.2008-31.12.2010, довідок рахунків за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, договорів купівлі-продажу транспортного засобу, угод доручень продажу транспортного засобу, довіреностей за період 01.09.2010 31.12.2010, квитанцій фізичних осіб по сплаті податку з доходів фізичних осіб від інших видів діяльності за період 01.09.2010 31.12.2010, звітів спеціаліста по визначенню ринкової вартості колісного транспортного засобу відділу інженерно-технічної економічної експертизи та впровадження криміналістичної техніки № 26, з зазначенням ринкової вартості автомобілів на момент обстеження, висновків експертного автотоварнознавчого обстеження по оцінці колісного транспортного засобу СПД ОСОБА_5

Не погодившись із висновками акту перевірки позивач надав до Красноармійської ОДПІ заперечення до акту від 03.03.2011 № 1, однак, згідно відповіді державної податкової інспекції від 10.03.2011 № 3718/10/17-313 доводи позивача, викладені у запереченні не були сприйняті та зазначено, що висновки перевірки є такими, що відповідають дійсним обставинам та зроблені на підставі перевірки, що проведена із дотриманням вимог діючого законодавства.

На підставі висновків акту перевірки Красноармійською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, яким відповідно до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно п. 123.1 ст. 123, п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1476895,65 грн., у тому числі: за основним платежем 1181516,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 295379,13 грн.(а.с. 41, т. 1)

Відповідно до п. 1.15 ст. 15 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. N 889-ІУ із змінами, податковий агент - це юридична особа /її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ/ або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно із вимогами п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу, при цьому, п. 12.5 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що податковим агентом при нарахуванні доходів (прибутків), визначених цією статтею, є нотаріус.

Пункт 17.2. ст. 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлює, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент;

в) для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами - такий платник податку.

Таким чином у випадку виплати доходу платнику податку фізичною особою відповідальність за сплату податку несе сам платник, а не інша особа.

Спеціальним законом з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб прямо визначено, що податковим агентом по операціях з об'єктами рухомого майна є особи, які здійснюють посередницькі функції по угодах з рухомим майном, або нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди.

Відповідно до наданих в судове засідання договорів купівлі-продажу (а.с. 42-46, 87-250 т. 1, а.с. 1-32, т. 2) суд зазначає, що при укладенні зазначених угод позивач надавав інформаційно-консультативні послуги. Тобто, позивачем фактично надавались консультаційні послуги щодо укладення і юридичного оформлення угод купівлі-продажу транспортних засобів, і саме за надання цих послуг позивач отримував фіксовану плату у розмірі 200,00 грн., однак, грошові кошти за реалізоване майно на власний рахунок не отримував і з такого рахунку не виплачував кошти продавцю.

При цьому, посередник - це повірений за договором доручення, зобов'язаний вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, або ж комісіонер за договором комісії, зобов'язаний за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, що передбачено ст. ст. 1000, 1011 ЦК України.

Стаття 295 Господарського кодексу визначає, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.

У визначених в акті перевірки випадках позивач діяв від свого імені та не був представником інших осіб.

В даному випадку Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» у договорах купівлі-продажу не виступало ані повіреним, ані комісіонером, не здійснювало комерційне посередництво, гроші за угодами не отримувало і доходи фізичним особам не виплачувало, оскільки ці доходи були виплачені представниками (повіреними) покупця, тобто позивач не мав можливості і не повинен був утримувати податок з доходів фізичних осіб.

В даному випадку обов'язок сплатити податок з доходів продавців транспортних засобів виник у самих продавців, а порядок сплати податку з доходів фізичних осіб нарахованих платнику податку особою, яка не є податковим агентом, визначений п. 8.2 ст. 8 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до норм п. п. 8.2.1, 8.2.2 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

В Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» нотаріус та юридичні особи, що здійснюють посередницькі функції, прямо визначені як податкові агенти, а посилань стосовно юридичних осіб, що надають консультаційні послуги та послуги з юридичного оформлення та супроводження укладення угод купівлі-продажу рухомого майна, зазначений Закон не містить.

Діяльність нотаріусів як податкових агентів має також нормативно-правове регулювання у вигляді відповідної Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Механізму діяльності зазначених вище субєктів підприємницької діяльності як податкових агентів діюче законодавство не передбачає.

Отже, суд дійшов висновку про те, що Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» як юридична особа не містить ознак податкового агента в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки посередницьку діяльність у договорах, що укладались на основі наданих позивачем послуг з юридичного оформлення угод, не здійснює, у зв'язку з чим визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1181516,52 грн. є неправомірним.

Крім того, висновки відповідача щодо ціни, з якої повинен бути обрахований податок з доходів фізичних осіб не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Суд вважає, що визначення доходу платника податку має здійснюватися виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, а не виходячи з оціночної вартості об'єкта рухомого майна, яка на думку відповідача встановлюється відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395.

Так, у відповідності до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу згідно з п. п. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Підпунктом 11.1.3 п. 11.1 ст. 11 цього Закону передбачено, що дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства. Порядок визначення оціночної вартості нерухомого майна, що підлягає продажу, відповідно до п. 11.3 ст. 11 цього Закону встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Транспортні засоби не є об'єктами нерухомості, і тому, у даному випадку, не є обов'язковими вимоги щодо визначення доходу від продажу такого транспортного засобу виходячи з ціни, зазначеної договори, але не нижче його оціночної вартості.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем під час надання консультаційних послуг з оформлення угод купівлі-продажу транспортних засобів було надано розяснення сторонам правочину щодо необхідності нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та ознайомлено з вимогами ст. 12 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Позивачем до суду було надано копії квитанцій щодо сплати продавцями транспортних засобів податку з доходів фізичних осіб, розрахованому виходячи з ціни, визначеної такими угодами. Зазначена обставина свідчить про те, що позивачем не було допущено порушень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і зазначений податок утримувався у належному розмірі та перераховувався до Державного бюджету.

Однак, проведення аналізу щодо повноти та своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб фізичними особами продавцями транспортних засобів на підставі наданих до суду документів не вбачається можливим, оскільки функції контролю за достовірністю, повнотою та своєчасністю нарахування та сплати податків та зборів належать до компетенції органів державної податкової служби, реалізація яких можлива, зокрема, шляхом проведення перевірок таких субєктів в разі виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податку діючого законодавства.

Більш того, вимоги Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. N 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395, є обов'язковими під час проведення товарознавчих досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки ДТЗ у випадках, передбачених законодавством України або угодами суб'єктів цивільно-правових відносин (п. 1.3 Методики).

Оскільки у судовому засіданні не встановлено таких обставин, то і застосування цієї Методики у даному випадку не є обов'язковим для позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що позивачем не було допущено порушень п. 1.15 ст. 1, п.п 12.1, 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

У відповідності до п. п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Оскільки суд прийшов до висновку, що з боку позивача не мало місце здійснення продажу товарів без попереднього нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, то і застосування штрафних санкцій, передбачених зазначеною нормою, є безпідставним.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачен іКонституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає, що позовні вимоги Фермерського господарства «А.Є. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59,69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0 задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення, прийняте Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією від 14.03.2011 № 0000301742.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» (код ЄДРПОУ 21982148) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 19 травня 2011 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 24 травня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

за участю:

представника позивача Ремізова О.Ю.,

представників відповідача Фортель М.Л., Супрунович Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, -

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» звернулось до суду з позовною заявою до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до вимоги Красноармійської міжрайонної прокуратури Донецької області від 21.01.2011 № 69-174 вих 11 Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб при наданні послуг з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

За результатами перевірки Красноармійською ОДПІ складено акт від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148, відповідно до висновків якого встановлено порушення Фермерським господарством «А.Е. Ремізов» п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, п. 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2008-2010 на загальну суму 1181516,52 грн.

На підставі висновків акту перевірки Красноармійською ОДПІ прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0 про сплату грошового зобовязання у вигляді донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1181516,52 грн. та штрафних санкцій у розмірі 295379,13 грн.

Позивач не погоджується із такими висновками Красноармійської ОДПІ та вважає податкове повідомлення рішення таким, що порушує законні права та охоронювані законом інтереси позивача, з огляду на наступне:

Згідно акту перевірки відповідачем зазначено, що з 01.09.2010 року по 31.12.2010 позивачем надавались послуги з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею через комісійний магазин. Згідно довідок-рахунків позивача в порушення п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, 12.3, 12.4 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податок з доходів фізичних осіб від операцій з продажу рухомого майна по 197 угодам нараховувався виходячи із договірної ціни кожної угоди в розмірі 3000,00 грн., а не від оціночної вартості обєкта рухомого майна, визначеної в порядку, передбаченому ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність». При цьому позивач не мав чинних кваліфікаційних документів з оцінки транспортних засобів.

Позивач вважає такі висновки відповідача невірними, оскільки за перевіряємий період він транспорт на комісію не приймав, договори на комісійну торгівлю не укладав, коштів від реалізації автотранспорту не отримував.

Позивач вказує, що договори купівлі-продажу укладались між продавцем та покупцем, в яких позивач зазначався як третя особа, яка засвідчувала здійснення правочину. Кошти від реалізації автотранспорту сплачував покупець за договором продавцю.

На думку позивача, зазначене свідчить про те, що фактично позивач надавав послуги з супроводження та оформлення правочинів, надавав довідки-рахунки, ознайомлював продавця з обовязком по перерахуванню податку з доходів фізичних осіб від отриманої суми продажу. Тобто, позивач, не міг бути податковим агентом, утримувати та перераховувати податок з доходів фізичних осіб з не отриманих ним від реалізації коштів.

За свої послуги позивач отримував винагороду у вигляді фіксованої суми, а не у відсотковому співвідношенні, як це передбачено договором комісії.

Крім того, посилаючись на вимоги ст. 11 Цивільного кодексу України, ст. 1 ЗУ «Про податок на додану вартість», ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач зазначив, що звичайною є ціна товарів (робіт, послуг), яка визначена сторонами договору, та її зміна після укладення договору допускається у випадках та на умовах, що визначені договором, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Також, позивач зазначив, що приписи ст. 12 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», яка регламентує оподаткування операцій з продажу та обміну обєкта рухомого майна, не містять вимог щодо обовязкового проведення субєктами оціночної діяльності оцінки рухомого майна з метою визначення доходу фізичної особи, на відміну від положень ст. 11 цього Закону, що регламентує оподаткування операцій з продажу нерухомого майна.

Враховуючи наведене, враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсним податкове повідомлення рішення Красноармійської ОДПІ від 14.03.2011 № 0000301742/0.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, надали письмові заперечення проти позову, відповідно до яких підтримали позицію, викладену в акті перевірки від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148, наполягали на правомірності прийнятого податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, тому просили суд відмовити в задоволені позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне:

Позивач, Фермерське господарство „А.Е. Ремізов” (ЄДРПОУ 21982148) є юридичною особою, зареєстроване на підставі рішення Красноармійської районної державної адміністрації Донецької області від 10.01.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 290603 (а.с. 60, т.1)

ФГ „А.Е. Ремізов” зареєстроване як платник податків у Красноармійській обєднаній державній податковій інспекції з 21.03.1993.

Відповідач Красноармійська обєднана державна податкова інспекція є субєктом владних повноважень, якав даних правовідносинах реалізує надані їй Законом України «Про державну податкову службу в Україні» повноваження.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні” (в редакції, що діяла на момент проведення перевірки).

Відповідно до пункту 1 статті 10 наведеного Закону на державні податкові інспекції в районах серед інших функцій покладено контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). Зазначені функції співпадають з правами органів державної податкової служби, які визначені пунктом 1 статті 11 розділу 3 зазначеного Закону.

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення документальних позапланових виїзних перевірок.

Так, на підставі направлення від 15.02.2011 № 179, виданого Красноармійською ОДПІ та наказу Красноармійської ОДПІ від 15.02.2011 № 303, на виконання вимоги Красноармійського міжрайонного прокурора Донецької області від 21.01.2011 № 69-174 вих-11 щодо проведення перевірки Фермерського господарства «А.Е. Ремізов», проведена документальна позапланова виїзна перевірка Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» з питань дотримання податкового законодавства при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб при наданні послуг з реалізації транспортних засобів комісійною торгівлею за період з 01.01.2008 по 31.12.2010.

За результатами проведеної перевірки посадовими особами Красноармійської ОДПІ було складено акт від 28.02.2011 № 320/17-313-2/21982148 (а.с. 8-40, т. 1), відповідно до якого встановлено наступні порушення позивачем вимог законодавства:

п. 1.15 ст. 1, п. 12.1, п. 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889 IV із змінами та доповненнями, в результаті чого допущено порушення податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2008-2010 на суму 1181516,52 грн., у тому числі по періодах:

за липень 2010 на суму 25884,53 грн.;

за серпень 2010 на суму 168041,50 грн.;

за вересень 2010 на суму 357723,57 грн.;

за жовтень 2010 на суму 190871,05 грн.;

за листопад 2010 на суму 293013,73 грн.;

за грудень 2010 на суму 145982,14 грн.

Вказані висновки зроблені на підставі аналізу відповідачем журналу: реєстрації купівлі-продажу транспортних засобів за період 01.01.2008-31.12.2010, довідок рахунків за період з 01.07.2010 по 31.12.2010, договорів купівлі-продажу транспортного засобу, угод доручень продажу транспортного засобу, довіреностей за період 01.09.2010 31.12.2010, квитанцій фізичних осіб по сплаті податку з доходів фізичних осіб від інших видів діяльності за період 01.09.2010 31.12.2010, звітів спеціаліста по визначенню ринкової вартості колісного транспортного засобу відділу інженерно-технічної економічної експертизи та впровадження криміналістичної техніки № 26, з зазначенням ринкової вартості автомобілів на момент обстеження, висновків експертного автотоварнознавчого обстеження по оцінці колісного транспортного засобу СПД ОСОБА_5

Не погодившись із висновками акту перевірки позивач надав до Красноармійської ОДПІ заперечення до акту від 03.03.2011 № 1, однак, згідно відповіді державної податкової інспекції від 10.03.2011 № 3718/10/17-313 доводи позивача, викладені у запереченні не були сприйняті та зазначено, що висновки перевірки є такими, що відповідають дійсним обставинам та зроблені на підставі перевірки, що проведена із дотриманням вимог діючого законодавства.

На підставі висновків акту перевірки Красноармійською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0, яким відповідно до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та згідно п. 123.1 ст. 123, п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України, позивачу було визначено суму податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1476895,65 грн., у тому числі: за основним платежем 1181516,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 295379,13 грн.(а.с. 41, т. 1)

Відповідно до п. 1.15 ст. 15 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. N 889-ІУ із змінами, податковий агент - це юридична особа /її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ/ або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 вказаного Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно із вимогами п. 12.3 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу, при цьому, п. 12.5 ст. 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачено, що податковим агентом при нарахуванні доходів (прибутків), визначених цією статтею, є нотаріус.

Пункт 17.2. ст. 17 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" встановлює, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент;

в) для доходів, що виплачуються на користь платника податку фізичними особами - такий платник податку.

Таким чином у випадку виплати доходу платнику податку фізичною особою відповідальність за сплату податку несе сам платник, а не інша особа.

Спеціальним законом з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб прямо визначено, що податковим агентом по операціях з об'єктами рухомого майна є особи, які здійснюють посередницькі функції по угодах з рухомим майном, або нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди.

Відповідно до наданих в судове засідання договорів купівлі-продажу (а.с. 42-46, 87-250 т. 1, а.с. 1-32, т. 2) суд зазначає, що при укладенні зазначених угод позивач надавав інформаційно-консультативні послуги. Тобто, позивачем фактично надавались консультаційні послуги щодо укладення і юридичного оформлення угод купівлі-продажу транспортних засобів, і саме за надання цих послуг позивач отримував фіксовану плату у розмірі 200,00 грн., однак, грошові кошти за реалізоване майно на власний рахунок не отримував і з такого рахунку не виплачував кошти продавцю.

При цьому, посередник - це повірений за договором доручення, зобов'язаний вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, або ж комісіонер за договором комісії, зобов'язаний за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, що передбачено ст. ст. 1000, 1011 ЦК України.

Стаття 295 Господарського кодексу визначає, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Не є комерційними агентами підприємці, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені.

У визначених в акті перевірки випадках позивач діяв від свого імені та не був представником інших осіб.

В даному випадку Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» у договорах купівлі-продажу не виступало ані повіреним, ані комісіонером, не здійснювало комерційне посередництво, гроші за угодами не отримувало і доходи фізичним особам не виплачувало, оскільки ці доходи були виплачені представниками (повіреними) покупця, тобто позивач не мав можливості і не повинен був утримувати податок з доходів фізичних осіб.

В даному випадку обов'язок сплатити податок з доходів продавців транспортних засобів виник у самих продавців, а порядок сплати податку з доходів фізичних осіб нарахованих платнику податку особою, яка не є податковим агентом, визначений п. 8.2 ст. 8 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до норм п. п. 8.2.1, 8.2.2 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

В Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» нотаріус та юридичні особи, що здійснюють посередницькі функції, прямо визначені як податкові агенти, а посилань стосовно юридичних осіб, що надають консультаційні послуги та послуги з юридичного оформлення та супроводження укладення угод купівлі-продажу рухомого майна, зазначений Закон не містить.

Діяльність нотаріусів як податкових агентів має також нормативно-правове регулювання у вигляді відповідної Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Механізму діяльності зазначених вище субєктів підприємницької діяльності як податкових агентів діюче законодавство не передбачає.

Отже, суд дійшов висновку про те, що Фермерське господарство «А.Е. Ремізов» як юридична особа не містить ознак податкового агента в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки посередницьку діяльність у договорах, що укладались на основі наданих позивачем послуг з юридичного оформлення угод, не здійснює, у зв'язку з чим визначення контролюючим органом податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1181516,52 грн. є неправомірним.

Крім того, висновки відповідача щодо ціни, з якої повинен бути обрахований податок з доходів фізичних осіб не ґрунтується на нормах діючого законодавства.

Суд вважає, що визначення доходу платника податку має здійснюватися виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, а не виходячи з оціночної вартості об'єкта рухомого майна, яка на думку відповідача встановлюється відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за N 1074/8395.

Так, у відповідності до п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу згідно з п. п. 4.2.6 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Підпунктом 11.1.3 п. 11.1 ст. 11 цього Закону передбачено, що дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства. Порядок визначення оціночної вартості нерухомого майна, що підлягає продажу, відповідно до п. 11.3 ст. 11 цього Закону встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Транспортні засоби не є об'єктами нерухомості, і тому, у даному випадку, не є обов'язковими вимоги щодо визначення доходу від продажу такого транспортного засобу виходячи з ціни, зазначеної договори, але не нижче його оціночної вартості.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем під час надання консультаційних послуг з оформлення угод купівлі-продажу транспортних засобів було надано розяснення сторонам правочину щодо необхідності нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та ознайомлено з вимогами ст. 12 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Позивачем до суду було надано копії квитанцій щодо сплати продавцями транспортних засобів податку з доходів фізичних осіб, розрахованому виходячи з ціни, визначеної такими угодами. Зазначена обставина свідчить про те, що позивачем не було допущено порушень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і зазначений податок утримувався у належному розмірі та перераховувався до Державного бюджету.

Однак, проведення аналізу щодо повноти та своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб фізичними особами продавцями транспортних засобів на підставі наданих до суду документів не вбачається можливим, оскільки функції контролю за достовірністю, повнотою та своєчасністю нарахування та сплати податків та зборів належать до компетенції органів державної податкової служби, реалізація яких можлива, зокрема, шляхом проведення перевірок таких субєктів в разі виявлення фактів, що свідчать про порушення платником податку діючого законодавства.

Більш того, вимоги Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, що затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. N 142/5/2092 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395, є обов'язковими під час проведення товарознавчих досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки ДТЗ у випадках, передбачених законодавством України або угодами суб'єктів цивільно-правових відносин (п. 1.3 Методики).

Оскільки у судовому засіданні не встановлено таких обставин, то і застосування цієї Методики у даному випадку не є обов'язковим для позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що позивачем не було допущено порушень п. 1.15 ст. 1, п.п 12.1, 12.3 ст. 12, п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

У відповідності до п. п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Оскільки суд прийшов до висновку, що з боку позивача не мало місце здійснення продажу товарів без попереднього нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, то і застосування штрафних санкцій, передбачених зазначеною нормою, є безпідставним.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачен іКонституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вважає, що позовні вимоги Фермерського господарства «А.Є. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59,69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 14.03.2011 № 0000301742/0 задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення, прийняте Красноармійською обєднаною державною податковою інспекцією від 14.03.2011 № 0000301742.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фермерського господарства «А.Е. Ремізов» (код ЄДРПОУ 21982148) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 19 травня 2011 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 24 травня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.