Постанова № 15952690, 17.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2011 р.                                                             справа № 2а-31499/08/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-55

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі          Закутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси», м. Донецьк

до 1) Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, 2) Головного управління державного казначейства України у Донецькій області

про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 – за дов. від 04.04.2011р.

від першого відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 01.12.2010р.

від другого відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька та Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень 2008 року в сумі 1123649 грн. (з урахуванням залучення судом другого відповідача та зміни позивачем позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про податок на додану вартість», факт наявності заборгованості з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у зв'язку із надмірною сплатою податку на додану вартість, визнання судом недійсними податкових повідомлень-рішень, якими податковий орган зменшив бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року у заявленій до стягнення суми.

Перший відповідач проти позовних вимог заперечує, доводить відсутність підстав для відшкодування податку на додану вартість позивачу.

Другий відповідач у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань. Відповідно до частини 4 статті 128 КАС України суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів за відсутності суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників позивача та першого відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 30415558, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 07174505.

Як платник податку на додану вартість, позивач подав до податкового органу (першого відповідача) декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року, якою визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку в розмірі 1800000 грн. (код рядка 25, 25.1). Уточнюючим розрахунком від 24 квітня 2008 року позивач визначив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню за березень 2008 року у розмірі 1670000 грн. До складу позовних вимог увійшла частина суми у розмірі 1123649 грн.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету. Отже, органи державної податкової служби є суб’єктом владних повноважень, який у правовідносинах, пов’язаних із відшкодуванням з бюджету податку на додану вартість, реалізує надані йому владні управлінські функції, а тому спори за участі цих органів є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) платники податків несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» ним, серед іншого, визначається порядок обліку звітності та внесення податку до бюджету. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.7.1 даного Закону передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Таке правило зазначено абзацом третім наведеного підпункту.

Підпунктом 7.7.2 передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» обов’язок щодо визначення об’єкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг, правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку – продавця товару. Обов’язок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну в підтвердження сплати податку Законом покладений на платника податку – покупця.

Пункт 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом. Нормами Закону не передбачений обов’язок покупця товару – платника податку сплачувати нарахований йому продавцем у складі ціни товару податок на додану вартість безпосередньо до державного бюджету. За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 наведеного Закону умовою бюджетного відшкодування покупцю є сплати ним податку у складі ціни товарів (послуг) продавцю, а не сплата останнім податку до бюджету. Саме нормами зазначеного Закону, з урахуванням його преамбули, регулюються всі питання, пов’язані із визначенням та сплатою податку на додану вартість. Суд зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання щодо від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків, і цей факт не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Суд також зазначає, що нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на бюджетне відшкодування не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника; крім цього, порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» підприємствами по всьому ланцюгу до кінцевого виробника породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Порядок перевірки першим відповідачем задекларованого позивачем бюджетного відшкодування передбачений підпунктами 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Підпунктом «в» підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з’ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Відповідно до акту від 27 травня 2008 року № 989/23-411/30415558 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2008 року відповідачем підтверджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року в сумі 546351 грн., та встановлено завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 1123649 грн. 2 червня 2008 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000102302/0113/23-413/304155558/7177/10, яким позивачу була зменшена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 1123649 грн. за березень 2008 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2008 року дане податкове повідомлення-рішення від 2 червня 2008 року № 0000102302/0113/23-413/304155558/7177/10, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року у розмірі 1123649 грн., було визнано недійсним. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2008 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2008 року була залишена без змін.

Актом від 23 жовтня 2008 року № 1896/23-211/30415558 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, відповідачем, зокрема, повторно встановлено завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 1123649 грн. за березень 2008 року. 6 листопада 2008 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10, яким позивачу була зменшена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в тому числі на 1123649 грн. за березень 2008 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року дане податкове повідомлення-рішення від 6 листопада 2008 року № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року у розмірі 1123649 грн., було визнано недійсним. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року була скасована, позовні вимоги позивача були задоволені частково, та визнано протиправним, в тому числі податкове повідомлення-рішення від 6 листопада 2008 року № 0000782301/0/2031/23-413/30415558/12976/10.

Актом від 29 березня 2011 року № 283/23-411/30415558 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача відповідачем встановлено заниження показнику рядка 23.2 декларації з податку на додану вартість на суму 1123649 грн. у зв'язку із тим, що матеріали знаходяться на судовому оскарженні у Вищому адміністративному суді України.

З огляду на принцип допустимості доказів, що визначений частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не вникає спору.

Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведені судові рішення, Донецьким окружним адміністративним судом та Донецьким апеляційним адміністративним судом було встановлено право позивача на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року в сумі 1123649 грн. та неправомірність зменшення відповідачем даної суми податковими повідомленнями-рішеннями.

Суд зазначає, що Закон № 168 встановлює взаємодію податкових органів та органів державного казначейства, які діють як органи державної влади, представники одного відповідача – держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов’язки.

Суд дійшов висновку, що у разі, коли податковий орган не надає належним чином оформлений відповідний висновок органу державного казначейства при наявності бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, платник податків вправі скористатись свої правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення суми коштів з Державного бюджету України. Доказів відшкодування позивачу суми бюджетної заборгованості відповідачами суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

В порядку статті 94 КАС України судові витрати у розмірі 1700 грн., які сплачені позивачем відповідно до квитанції від 29 квітня 2011 року, присуджуються позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька та Головного управління державного казначейства України у Донецькій області про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за березень 2008 року в сумі 1123649 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси» заборгованість з бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2008 року у розмірі 1123649 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські Промислові ресурси» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 17 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 20 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                       Смагар С.В.