Ухвала суду № 15941892, 10.03.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2011 р.справа № 2а-537/09/0870 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання:Новошицькій О.О.

за участю представників:

позивача- ОСОБА_1 дов. від 21.05.2010 р.

відповідача - Рачинський Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року

у справі № 2а-537/09/0870

за позовом Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.08 № 0000110803/0 та від 26.03.08 № 0000130803/0, -

ВСТАНОВИЛА:

Запорізьке державне підприємство «Кремнійполімер»звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем, а саме: № 0000110803/0 від 27.02.08, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року у розмірі 33690,00 грн., №0000130803/0 від 26.03.08, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2007 року у розмірі 17009,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість в розмірі 33690,00 грн. та 17009,00 грн. відповідає пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1., пп.7.7.2 а) п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки вони сплачені у звязку з придбанням сировини, товарів (робіт, послуг) та використані в межах господарської діяльності, а саме: на виробництво готової продукції, яка в подальшому реалізована на території України та на експорт. Продаж готової продукції за цінами нижчими її собівартості не впливає на формування податкового кредиту за операцією придбання сировини, оскільки Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачено прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок здійснення яких платник податків отримав прибуток.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.03.09 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду, прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Відповідач зазначає, що відповідно до припису пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту повинні бути наявними в сукупності такі умови як понесення витрат на придбання або виготовлення товарів та використання таких товарів в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку. Друга умова позивачем не виконана, оскільки істотною умовою визначення діяльності підприємства господарською є спрямованість такої діяльності на отримання доходу. Реалізація позивачем продукції за ціною нижчою ніж ціна собівартості такої продукції не призвела ні до надходження активів ні до зменшення зобовязань. Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону сума податку на додану вартість, сплачена у звязку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності, не включається до складу податкового кредиту.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведені виїзні позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за листопад 2007 року (акт перевірки №22/08-03/00203625 від 18.02.08); з питань достовірності нарахування відємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2007 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за грудень 2007 року (акт перевірки №34/08-03/00203625 від 18.03.08).

У акті перевірки №22/08-03/00203625 від 18.02.08 зазначено, що підприємством в порушення п.п. 7.7.1, п.п. «а»пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачену за товари у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів, на загальну суму 33689,83 грн. Перевіркою правильності визначення суми податку, що підлягала бюджетному відшкодуванню, встановлено завищення бюджетного відшкодування за листопад 2007 року у сумі 33689,83 грн.

Суть порушення полягає в тому, що підприємство включило до розрахунку бюджетного відшкодування за листопад 2007 року суми ПДВ з вартості сировини, з якої було виготовлено продукцію, реалізовану по цінам нижче суми собівартості по податкових накладних, сплачених у жовтні 2007 року на загальну суму 33689,83 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000110803/0 від 27.02.08, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2007 року у розмірі 33690,00 грн.

У акті перевірки №34/08-03/00203625 від 18.03.08 зазначено, що підприємством в порушення п.п. 7.7.1, п.п. «а»пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено суму податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачену за товари у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів, на загальну суму 17009,00 грн. Перевіркою правильності визначення суми податку, що підлягала бюджетному відшкодуванню, встановлено завищення бюджетного відшкодування за грудень 2007 року у сумі 17009,00 грн.

Суть порушення полягає в тому, що підприємство включило до розрахунку бюджетного відшкодування за грудень 2007 року суми ПДВ з вартості сировини, з якої було виготовлено продукцію, реалізовану по цінам нижче суми собівартості по податкових накладних, сплачених у листопаді 2007 року на загальну суму 17009,21 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000130803/0 від 26.03.08, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2007 року у розмірі 17009,00 грн.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції, який, задовольняючи позовні вимоги, встановив, що прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованим, таким, що не відповідає чинному законодавству.

Як зазначено вище, підставою для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування, за змістом актів перевірки, є включення до розрахунку суми бюджетного відшкодування податкового кредиту по операціях з придбання сировини для виготовлення окремої продукції, яка реалізована по ціні нижче собівартості її складових.

Стосовно фактичних обставин справи спір між сторонами відсутній.

Спірним є питання правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з операцій по придбанню сировини, з якої в подальшому виготовлена продукція, яка в подальшому реалізована за ціною, нижчою її собівартості.

Застосовуючи до спірних правовідносин пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідач, посилаючись на п.1.3.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вказує, що для визначення використання придбаних активів в господарської діяльності визначальним є результат такої господарської діяльності, а саме: надходження активів або зменшення зобовязань, у звязку з чим реалізація продукції за ціною нижчої ніж ціна собівартості позбавляє платника податку права відносити суми податку на додану вартість з вартості придбаної сировини до складу податкового кредиту.

Такий висновок є помилковим, оскільки суперечить встановленим законами України правилам оподаткування, зокрема, оподаткування операцій податком на додану вартість.

По-перше, аналіз законодавства, яке дає визначення поняттю «господарська діяльність», зводиться до того, що господарська діяльність це сукупність господарських операцій за певний податковий період, направлена на отримання субєктом господарювання доходу, тобто основним в даному випадку є спрямованість діяльності особи на отримання доходу, а не отриманий результат у вигляді доходу.

Крім того, встановлені Законом України «Про податок на додану вартість»правила формування податкового кредиту з податку на додану вартість з операцій придбання платником податку активів (в даному випадку сировини) не повязують право віднесення сум податку на додану вартість з таких операцій з результатами здійснення інших операції, які є окремими обєктами оподаткування.

Оподатковувана операція за визначенням ст.1 вказаного Закону - операція, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платника податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість у звязку з придбанням сировини на підставі належно оформлених податкових накладних.

Придбана позивачем сировина призначалась для використання в його господарській діяльності, що підприємством і було здійснено. Вказана сировина використана в господарській діяльності підприємства, а саме: для виготовлення продукції, яка у подальшому реалізована іншим субєктам господарювання з отриманням виручки від такої реалізації.

Відповідач не ставить під сумнів наявність та дійсність усіх податкових накладних, а також того, що придбана сировина використана позивачем саме на виробництво хімічної продукції, що є основним видом діяльності позивача.

Не визнання у певній частині податкового кредиту по операціям придбання товарів (робіт, послуг), що були використані на виробництво готової продукції, не відповідає положенням Закону України «Про податок на додану вартість», який містить чітко встановлені випадки не включення суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Інших доводів, які б за змістом норм Закону України «Про податок на додану вартість»свідчили про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання сировини, відповідачем не надано.

З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що порушення з боку позивача вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1., пп. «а» пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» відсутні, а отже відсутній і факт завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачених ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 березня 2009 року у справі № 2а-537/09/0870 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська

Суддя:Я.В. Семененко