Постанова № 15938867, 12.05.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2011 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/3092/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді –Головка А.Б.,

при секретарі –Ковальові Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областідо відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

11 квітня 2011 року Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській областізвернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській областіпро скасування постанови про накладення штрафу від 25.03.2011 року.

          В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 25 березня 2011 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській областівинесено постанову про накладення штрафу у розмірі 680 грн. на Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду на підставі виконавчого листа № 2а-457/09, виданого Київським районним судом м.Полтави 23.08.2010 року. Вважає, що вказана постанова про накладення штрафу є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки центр не являється головним розпорядником бюджетних коштів, встановлення розміру та виділення додаткових коштів на виконання рішень суддів за минулі роки не входить до функцій центру. Центр не наділений повноваженнями щодо внесення змін до Закону України про державний бюджет щодо визначення додаткових бюджетних видатків на загальносуспільні потреби, самостійного розпорядження коштами державного бюджету на цілі не передбачені в бюджеті. Виконання рішення суду можливе лише після збільшення бюджетних призначень на зазначені цілі.

          Представник позивача в судове засідання не з'явився, оскільки прохальна частина позову містить вимогу про розгляд справи без уповноваженого представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився надавши письмові заперечення щодо мотивів позову в яких вказував на те, що постанова про накладення штрафу від 25.03.2011 року винесена правомірно, оскільки головним управлінням праці та соціального захисту населення Полтавської області не виконується рішення Київського районного суду м.Полтави від 30.10.2009 у справі № 2а-457/09. Крім того зазначав, що при прийнятті спірної постанови керувався виключно нормами Закону України "Про виконавче провадження". З наведених підстав просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Київським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист № 2а-457/09 від 23.08.2010 року про зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м.Полтаві ради здійснити перерахунок розміру державної допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_1 з урахуванням раніше проведених виплат, виходячи з розміру допомоги, встановленого ст.15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закону України Про державний бюджет України на 2007 рік, а саме: за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та зобов'язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області провести відповідні виплати.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” (редакція Закону від 09.09.2010 року) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

На виконання частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" (редакція Закону від 09.09.2010 року) державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області 01.09.2010 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 21095074 та встановлено боржнику строк для добровільного виконання до 08.09.2010 року.

Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області у вказаний строк судове рішення не виконав з підстав відсутності відповідного фінансування.

За повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк судового рішення у справі № 2а-457/09, постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 25.03.2011 року на відповідача накладено штраф у сумі 680 грн.

Перевіряючи правомірність прийнятої державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області постанови про накладення штрафу від 25.03.2011 року ВП №21095074, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіттям з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.

Твердження позивача про те, що Центром у встановлений для добровільного виконання строк судове рішення виконаним бути не може через відсутність відповідного фінансування, судом оцінюється критично, оскільки відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Аналогічне правило міститься і в частині 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов’язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Суд також зазначає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (справи "Бурдов проти Росії", "Кечко проти України").

          Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

          Зміст дій, які повинен вчиняти державний виконавець з приводу примусового виконання судових рішень, передбачений, зокрема, статтею 89 зазначеного Закону, згідно якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

          Позивач не надав суду доказів наявності поважних причин невиконання судового рішення, які в силу зазначеної норми визначені законодавцем як єдина підстава для звільнення від юридичної відповідальності у вигляді накладення штрафу за невиконання судового рішення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і спрямована на виконання рішення суду, а позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

          Повний текст постанови виготовлено 17 травня 2011 року.

          Суддя                                                                                А.Б. Головко