Постанова № 15937940, 19.04.2011, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2011 р. , , 09 год. 40 хв., м. Львів № 2а-12669/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддівПотабенко В.А., Сакалош В.М.,

за участі секретаря судового засідання Ганачівської Л.Ю.,

представника відповідача Демяновської Н.Г.,

розглянувши справу за адміністративним позовом

ОСОБА_3

до Державна судова адміністрація України за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України

пропро визнання протиправними дій, стягнення заборгованої заробітної плати , ВСТАНОВИВ: 29.12.2010 р. ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України (надалі ДСА України), в якому просить визнати протиправними дії ДСА України в частині нарахування та виплати йому заробітної плати в розмірі, меншому, ніж передбачено законодавством України; стягнути з ДСА України на його користь 311535,85 гривень заборгованої заробітної плати.

В обґрунтування позову покликається на те, що 30.10.2008р. його обрано безстроково суддею Львівського апеляційного адміністративного суду. За час роботи суддею йому протиправно виплачувалась заробітна плата в розмірах, менших, ніж передбачено законодавством, у звязку із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів»в частині встановлення розміру посадового окладу, якою пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», якими обмежено розміри посадових окладів суддів на рівні мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009р., визнано незаконною Постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1243. Тому з серпня 2009 року заробітна плата судді підлягає перерахунку в разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Проте, такий перерахунок не було проведено і заробітна плата надалі виплачувалася позивачеві з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 332,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає неправомірними. Станом на вересень 2010 року розмір недоплаченої позивачеві заробітної плати становить 311535,85 гривень.

В судове засідання позивач не зявився, подав заяву від 24.03.2011р. про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача проти позову заперечує. Покликається на те, що в Державному бюджеті України на 2009-2010 роки не було передбачено відповідних бюджетних асигнувань, а тому ДСА України діяло правомірно. Кошти на виплату заборгованості із заробітної плати передбачає Міністерство фінансів України, а Державне казначейство України перераховує ці кошти для їх безпосередньої виплати. Правильність розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, не заперечує.

Окрім того, представник відповідача подав клопотання про залучення як відповідачів Львівського апеляційного адміністративного суду, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України. Зазначене клопотання було відхилене, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України (надалі КАС України) не передбачає право суду залучати інших відповідачів за клопотанням відповідача. Така заміна могла б мати місце у разі розгляду судом питання про заміну неналежного відповідача в порядку, передбаченого ст. 53 КАС України. Проте, відповідач не заперечував своєї належності.

В попередньому судовому засіданні до участі у справі було залучено третіх осіб, що не заявляють самостійних з вимог на стороні відповідача - Львівський апеляційний адміністративний суд, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України.

Міністерство фінансів України надіслало заперечення від 25.02.2011 р. Зазначає, що Законами про Державний бюджет України на 2007-2010 роки видатки для судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі та фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану. З 01.01.2003 р. по 01.01.2011р. головним розпорядником коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання судів є Державна судова адміністрація України. Покликається також на пропуск строку звернення до суду. Правильність розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, не заперечує. Справу просило розглядати без участі представника.

Державне казначейство України надіслало пояснення від 01.03.2011р. Зазначає, що розподіл коштів за напрямками видатків ДСА України, як головний розпорядник коштів, здійснювала самостійно. Державне казначейство України не є головним розпорядником всіх бюджетних коштів; не здійснює заходи, спрямовані на погашення заборгованості по заробітній платі суддів; свої функції щодо виділення коштів ДСА України згідно з бюджетним законодавством виконувало в повному обсязі. Окрім того, ДСА України були встановлені бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів»на кожний бюджетний рік. Така ж програма передбачена ДСА України Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік». Правильність розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, не заперечує. Справу просило розглядати без участі представника.

Львівський апеляційний адміністративний суд пояснень на позовну заяву не надав, участі в судовому засіданні представника не забезпечив. Правильність розрахунку суми заборгованості, наданого позивачем, не заперечує.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до наказу голови Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2008р. № 359-К ОСОБА_3 приступив до виконання обовязків судді Львівського апеляційного адміністративного суду з 14.11.2008 року та зарахований до штату суду, йому встановлено доплату до посадового окладу за присвоєний другий кваліфікаційний клас судді, щомісячну надбавку за вислугу років в розмірі 25% (а.с. 6).

Як вбачається з наданого суду розрахунку, посадовий оклад судді ОСОБА_3. у серпні 2009 року вересні 2010 року становить 3254 гривні.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 р. № 3018-IIІ, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 р. № 2862-XII, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.

Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.

Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.

Зміст статті 126 Конституції України, положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів»у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України», слід розуміти як такий, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права.

Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (ст.22 Конституції України).

Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України надав у рішенні від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. При цьому Конституційний Суд зазначив, що визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканність суддів. До таких конституційних гарантій віднесено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів, є елементами статусу судді (статті 42-45 Закону України «Про статус суддів»). Збереження існуючого статусу судді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату грошового забезпечення судді є чинними, тобто не скасовані, не змінені, тому позивач має право на його одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати. Право на отримання грошового забезпечення не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати. Зокрема, оклад судді спеціалізованого апеляційного суду був визначений в додатку № 4 у розмірі 9,8 розмірів мінімальної заробітної плати.

21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."

Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін, та набрали законної сили.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року (справа № 22-а-26751/08), визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310, виходили з того, що вони обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України. Зазначеними вище судовими рішеннями фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.

Вказані судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються судом при розгляді та вирішенні справи.

Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням. Тобто з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", яке мало місце 19 серпня 2009 року, Державна судова адміністрація України зобов'язана була застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.

Таким чином, з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати тій кількості розмірів мінімальних заробітних плат, яка визначена відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про Державний бюджет на відповідний рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям положень постанов Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.

Нарахування посадового окладу позивача проводилося виходячи з розміру 332 грн. (332 грн. х 9,8 = 3253,6 грн.; з урахуванням заокруглення 3254 грн.), хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.

Так, Законами України "Про державний бюджет" протягом серпня 2009 року - вересня 2010 року були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2009 році: з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.; у 2010 році: з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07. - по вересень 2010 р. - 888 грн.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі з серпня 2009 року по жовтень 2010 року (включно) становить 311535,85 гривень. Заперечень щодо правильності здійснених розрахунків відповідачем не надано, а тому, суд у відповідності до положень ч. 2 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КАС України, приймає до уваги розрахунок, здійснений позивачем. Станом на день розгляду справи в суді відповідачем не надано доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, тому ці вимоги є обгрунтованими і підлягають до задоволення.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їх розміру.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій ДСА України в частині нарахування та виплати позивачеві заробітної плати в розмірі, меншому, ніж передбачено законодавством України, Судом встановлено наступне.

Згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Відповідно до ст. ст. 120, 126, а також Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", що діяв на час виникнення спірних правовідносин, п. 3 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" № 182 від 3 березня 2003 року, що діяв до 23.06.2009 року (надалі - Положення № 182), Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади. На Державну судову адміністрацію України покладено обовязок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. Основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.

Крім того, ч. 4 Положення № 182 встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: організовує планово-фінансову роботу та бухгалтерський облік у судах, інших органах і установах судової системи та ДСА України, затверджує їх кошториси та штатні розписи (п. 11 ч. 4); готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування (п. 12 ч. 4); виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України (п. 13 ч. 4); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів (п. 14 ч. 4).

З огляду на вказане, Державна судова адміністрація України, як субєкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р., була зобовязана в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цих рішень. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися Державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів".

Оскільки, саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, затверджує штатні розписи, в яких визначає розмір посадового окладу судді, остання внаслідок допущеної бездіяльності та неврахування вищевказаних судових рішень порушила права позивача на отримання належної заробітної плати. Внаслідок цього він не отримав заробітну плату в розмірі, передбаченому законодавством, недоотримав 311535,85 гривень, і відповідач протиправно не вжив заходів до погашення цієї заборгованості.

Разом з тим, зазначений у позовній заяві спосіб захисту порушеного права, а саме визнання протиправними дій ДСА України в частині нарахування та виплати позивачеві заробітної плати в розмірі, меншому, ніж передбачено законодавством України, Суд вважає недостатньо конкретизованим, оскільки не зазначено, про яке саме законодавство йдеться. Тому в цій частині Суд вважає за необхідне уточнити формулювання та задовольнити позов шляхом визнання протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Ніколіну Володимиру Володимировичу заробітної плати в розмірі, меншому, ніж передбачено законодавством України, у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про оплату праці суддів" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів".

Щодо порядку та джерел виконання судового рішення Суд відзначає наступне.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. (діяв до 01.01.2011р.) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

У статті 43 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. (набрав чинності з 01.01.2011р.) передбачено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державне казначейство України, що діє у складі Міністерства фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до п. 4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.

Разом з тим, ч. 1, 2 ст. 21 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

У ч. 1-3 ст. 22 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а лише здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.

Враховуючи викладене, недоотримана позивачем заробітна плата підлягає стягненню на його користь з Державної судової адміністрації України. Законами України «Про Державний бюджет на 2009 рік», «Про Державний бюджет на 2010 рік», «Про Державний бюджет на 2011 рік»Державній судовій адміністрації України встановлене відповідне бюджетне призначення за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501150), а саме: в 2009 р. 9500 тис. грн., в 2010 р. 9500 тис. грн., в 2011 р. 8573,8 тис. грн., а тому видатки з Державного бюджету на виконання даного судового рішення має здійснюватись за цією бюджетною програмою. При цьому Суд враховує, що аналогічні позиції висловлені в Ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10.06.2010 р. у справі № К-4852/09, від 09.11.2010 р. у справі № К-24899/10 та інших.

Суд не приймає до уваги твердження третьої особи щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами. Спеціальним законодавством про статус суддів не встановлено особливих строків звернення до суду, тому Суд виходить із строків звернення до суду, визначених у статті 233 Кодексу законів про працю України. Відповідно до частини 2 цієї статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки позивач звернувся до суду за захистом прав, порушених внаслідок недотримання законодавства про оплату праці, загальний строк подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи, встановлений ст. 99 КАС України, до даних правовідносин не застосовується.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач не надав Суду доказів правомірності своїх дій; не довів, що діяв з дотриманням вимог, передбачених ч. 3 ст. 2 КАС України, у звязку з чим Суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Враховуючи те, що у відповідності до п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати державного мита, а також те, що інші судові витрати у справі не здійснювались, судові витрати у справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_3 до Державної судової адміністрації України задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати судді Ніколіну Володимиру Володимировичу заробітної плати в розмірі, меншому, ніж передбачено законодавством України, у зв'язку із застосуванням п. 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про оплату праці суддів" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів".

Стягнути з Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код 26255795) на користь ОСОБА_3 311535 (триста одинадцять тисячі пятсот тридцять пять) гривень 85 (вісімдесят пять) копійок як суму недоотриманої заробітної плати за рахунок видатків з Державного бюджету України, передбачених для Державної судової адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2011 року.

Головуючий суддя Кравчук В.М.

Суддя В.А.Потабенко

Суддя В.М.Сакалош