Постанова № 15934757, 19.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2011 р. справа № 2а/0570/5142/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріСметана М.В.

за участю:

представників позивача Херувимова Ю.В., Чеверди Г.О.,

представників відповідача Гришиної М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Резмол» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання дій Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька неправомірними при винесенні податкових повідомлень-рішень від 21.12.2010 року № 0003272340/0/32738/10/23-313, № 0003262340/0/32736/10/23-313 від 24.03.2011 року № 0000662340, визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 21.12.2010 року № 0003272340/0/32738/10/23-313, № 0003262340/0/32736/10/23-313 від 24.03.2011 року № 0000662340,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Резмол», звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання дій неправомірними, визнання недійсними податкових повідомлень рішень.

В обґрунтування позову зазначив, що 07.12.2010 року Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Резмол» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Фірма Томь» за період січень, лютий березень 2010 року складено акт № 9010/23-3/32688696.

На підставі акта перевірки було прийнято оскаржувані податкові повідомлення рішення.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки та відповідно вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що прийняті неправомірно та підлягають визнанню недійсними.

Вказує, що податковий орган з надуманих підстав дійшов висновку щодо «нікчемності» правочинів, укладених між ТОВ «Резмол» та ПП «Фірма Томь».

В обґрунтування позову посилається на п.2 ст.215, ст.ст. 219, 220, 221, 223, 224, 225, 228, 234 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10,11 Закону України «Про державну податкову службу в України, п.п. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», 193, Господарського кодексу України.

Також вказує, що не існує жодного доказу на підтвердження того, що укладаючи і виконуючи спірні угоди, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому висновок податкового органу є необґрунтованим.

В обґрунтування позову також посилається на ст. 204, 215, 220, 204, 228, 234, ЦК України.

Просить задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, надала суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях, згідно яких зазначила, що вважає обґрунтованими висновки акту перевірки ТОВ «Резмол», а оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що прийнято правомірно.

На вимогу перевіряючих у підтвердження факту одержання товару не надано товаро транспортні накладні, дорожні листи, що є порушенням приписів Наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Вважає, операції проведені між ТОВ «Резмол» та ПП «Фірма Томь», відображені виключно у первинних фінансово - господарських документах, такими, що мають ознаки нікчемності та здійснені з метою завищення податкового кредиту та валових витрат.

В обґрунтування своєї правової позиції посилається на ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «РЕЗМОЛ» (Далі ТОВ «РЕЗМОЛ»), - згідно свідоцтва про державну реєстрацію,- є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 01.04.2005 року, з 04.11.2003 року взято на облік в ДПІ у Київському районі м. Донецька (том 1, а.с.16).

Відповідач, - Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька (Далі - ДПІ у Київському районі м. Донецька), у розумінні КАС України, - є субєктом владних повноважень.

ДПІ у Київському районі м. Донецька, було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Резмол» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Фірма Томь» за період січень, лютий, березень 2010 року.

За результатами проведеної перевірки 07.12.2010 року складено акт № 9010/23-3/32688696 (Далі за текстом, - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки з боку ТОВ «РЕЗМОЛ» встановлені порушення :

1. п.1.4 ст.1, п.п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку, а також завищення суми відємного значення між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий у сумі 10595,00 гривень, заниженню позитивного значення між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року у сумі 18552,00 гривень.

2. п. 1.31 ст.1 п. 5.1 ст.5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «РЕЗМОЛ» занижено податок на прибуток за 1 квартал 2010 року на суму 44156,00 гривень у звязку із придбанням товару згідно нікчемного правочину з ПП «Фірма Томь».

Укладання ТОВ «РЕЗМОЛ» нікчемного правочину з ПП «Фірма Томь» (угода від 30.12.2009 № 30/12-01), яка не спричинила реального настання правових наслідків не відповідають вимогам закону, їх вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемними, і визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається (а.с.20).

На підставі акту перевірки 21.12.2010 року ДПІ у Київському районі м. Донецька було прийнято податкові повідомлення - рішення № 0003272340/0/32738/10/23-313, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання на суму 9267,00 гривень, з якої основного платежу 6178,00 гривень, штрафна (фінансова) санкція 3089,00 гривень, № 0003262340/0/32736/10/23-313 яким позивачу визначено суму податкового зобовязання на суму 57403,00 гривень, з якої основного платежу 44156,00 гривень, штрафна (фінансова) санкція 13247,00 гривень (а.с. 8-9).

За наслідками оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень від 24.03.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення № 00006622340, яким позивачу збільшено податкові зобовязання з податку на додану вартість на суму основного платежу 29147,00 гривень, штрафної (фінансової) санкції 9276,00 гривень (а.с.21-28).

ДПІ у Київському районі в обґрунтування висновків акту перевірки покладено обставини безтоварності операцій здійснених у звязку із виконанням угоди постачання № 30/12-01 від 30.12.2009 року укладеної між ТОВ «РЕЗМОЛ» та ПП «Фірма Томь».

Висновки акту перевірки, відповідач обґрунтовує відсутністю у ТОВ «РЕЗМОЛ» первинних документів (товарно транспортних накладних), які мають свідчити про можливість здійснення таких операцій та реальне створення правових наслідків під час виконання договірних зобовязань, в звязку з чим не можливо зробити висновок про їх використання у подальшому у власній господарській діяльності.

Суд не погоджує таку позицію відповідача, оскільки вона не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Що стосується висновків акту перевірки про порушення позивачем п. 1.31 ст.1 п. 5.1 ст.5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд вваж є за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що 30.12.2009 року між ПП «Фірма Томь» та ТОВ «РЕЗМОЛ» укладено договір купівлі - продажу № 30/12-1 (Далі за текстом, - спірний договір), предметом якого «Постачальник» (ПП «Фірма Томь») зобовязується передати у власність «Покупця» (ТОВ «РЕЗМОЛ») молоко цільне коровяче, а «Покупець» зобовязується приймати та сплачувати «Постачальнику» його вартість згідно домовленості.

Зазначений договір згідно пункту 4 вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 року.

Так, у відповідності до п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби України у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Положеннями Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади» N 493/92 від 03.10.1992 року встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Судом встановлено, що спільний Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» N 488/346, 29.12.1995 року, на який посилається відповідач в обґрунтування свого висновку про те, що застосування товарно-транспортних накладних форми 1-ТН є обовязком для всіх субєктів господарської діяльності станом на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, тому не може бути застосований судом.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою № 1-ТН для підприємства не є обовязковим.

До того ж представником позивача у судове засідання надано копії товарно-транспортних накладних за формою № 1-ТН та подорожні листи за перевіряємий період, які свідчать про транспортування товару під час виконання зобовязань за договором між контрагентами по ланцюгу ТОВ «РЕЗМОЛ» та ПП «Фірма Томь».

За таких обставин, суд вважає, що ненадання позивачем товарно-транспортних накладних під час проведення перевірки не є підставою для прийняття висновків акту перевірки щодо нікчемності правочину.

Проте податковим органом не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено для особи, яка підпадає під діє цього закону, альтернативну поведінку, тобто встановлено диспозитивність у облікових відносинах.

Так, у відповідності до ч. 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності i технології обробки облікових даних; розробляє систему i форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності i контролю господарських операцій, визначає права працiвникiв на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту i технологiю обробки облікової інформації, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку; може видаляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, які зобовязані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звiтностi підприємства».

Суд зазначає, що лише відсутність на підприємстві товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність факту поставки товарів, оскільки така поставка підтверджується іншими матеріалами справи. До того ж, як вже зазначалося, товарно-транспортна накладна не визначена податковим законодавством як єдиний та виключний документ, що може засвідчувати транспортування продукції.

Виконання зобовязань між контрагентом ПП «Фірма Томь» та ТОВ «РЕЗМОЛ» підтверджується наданими у судове засідання представниками позивача документами податкового та бухгалтерського обліку, такими як, подорожні листи, товаро-транспортні накладні, видаткові накладні, виписки банку, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договори із відповідними додатками, рахунки фактури та податкові накладні, копії з журналу реєстрації довіреностей за перевіряємий період, з якого вбачається, що працівникам позивача видавалися довіреності на отримання товару від постачальника ПП «Фірма Томь».

Таким чином, - весь обсяг документів, наданих позивачем у судовому засіданні, свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірною угодою та містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, у тому числі зазначено найменування продукції, обєми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті.

Як вбачається зі змісту положення п.5.11. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

З урахуванням наведених норм права та наданих до матеріалів письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем п. 1.31 ст.1 п. 5.1 ст.5, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами у справі.

Що стосується висновків акту перевірки щодо порушення позивачем п.1.4 ст.1 , п.п. 7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що 30.12.2009 року між АТЗТ «Донецький міський молочний завод № 2» та ТОВ «РЕЗМОЛ» укладено договір купівлі - продажу № б/н предметом якого «Постачальник» - ТОВ «РЕЗМОЛ» зобовязується передати у власність «Покупця» АТЗТ «Донецький міський молочний завод № 2» молоко цільне охолоджене, а «Покупець» зобовязується приймати та сплачувати «Постачальнику» його вартість згідно у період дії даного договору.

Зазначений договір згідно пункту 5 вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 року.

Представником позивача у судове засідання надано документи податкового та бухгалтерського обліку, які свідчать про виконання зобовязань між контрагентами ТОВ «РЕЗМОЛ» та АТЗТ «Донецький міський молочний завод № 2».

Судом також встановлено, що саме товар придбаний у ПП «Фірма Томь» надалі реалізований АТЗТ «Донецький міський молочний завод № 2» згідно договору від 30.12.2009 року.

Зазначені обставини не були спірними під час розгляду справи.

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»,- поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з пп. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону.

Відповідачем, факт наявності на момент перевірки у позивача всіх необхідних податкових накладних, що стосуються спірних правовідносин, не оспорюється, вказана обставина також підтверджується матеріалами справи.

Оскільки, як вже зазначалося, документально підтверджується факт придбання позивачем товарів у «Фірма Томь», до вартості яких включений податок на додану вартість, а в подальшому такі товари використані в оподатковуваних операціях (поставках товарів іншому субєкту господарювання), суд приходить до висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки в цій частині.

Що стосується покладених воснову висновків акту перевірки ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228 Цивільного кодексу України (Далі, - ЦКУ), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угод укладених позивачем із контрагентом ПП «Фірма Томь».

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як неможливість врахування :

реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничих, складських приміщень, іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності контрагентом ПП «Фірма Томь».

Відповідачем не наведено жодної норми, яка б встановлювала необхідні економічні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірним договором.

До того ж законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання необхідних економічних умов для ведення господарської діяльності.

Вищезазначене також стосуються обставин, викладених у акті позапланової невиїзної перевірки ПП «Фірма Томь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства № 290/23-1/22041152 від 29.06.2010 року за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

Висновки акту № 290/23-1/22041152 від 29.06.2010 року щодо нікчемності угод між ПП «Фірма Томь» та ТОВ «РЕЗМОЛ» також ґрунтуються на відсутності необхідних економічних умов.

Тому суд не приймає до уваги акт № 290/23-1/22041152 від 29.06.2010 року.

Висновки акту № 290/23-1/22041152 від 29.06.2010 року (який не прийнято судом до уваги) в свою чергу покладено в обґрунтування висновків акту перевірки на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Згідно п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, - акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку, - акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку,- факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч приписам вказаного Порядку податковий орган з надуманих підстав дійшов висновку щодо «нікчемності» правочину не зазначивши конкретних первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки субєктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку № 327.

Відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання спірних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності спірного договору.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Таким чином зазначеними обставинами спростовується факт «безтоварності» господарських операцій за перевіряємий період.

З огляду на викладене, посилання відповідача на нікчемність правочинів є безпідставним і судом до уваги не приймаються, оскільки укладений спірний договір з контрагентом направлений на реальне виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнано, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані контрагентом по реальним господарським операціям, в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом вище.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум податкових зобовязань, зроблене відповідачем відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Що стосується позовних вимог в частині визнання дій Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька неправомірними при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позовна заява не містить доводів або посилань на норми закону щодо цієї частини позовних вимог.

До того ж податковим законодавством, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, було уповноважено податкові органи здійснювати перевірку платників податків та за їх наслідками складати відповідні акти на підставі яких приймати податкові повідомлення рішення-рішення.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Резмол» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання дій Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька неправомірними при винесенні податкових повідомлень-рішень від 21.12.2010 року № 0003272340/0/32738/10/23-313, № 0003262340/0/32736/10/23-313 від 24.03.2011 року № 0000662340, визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 21.12.2010 року № 0003272340/0/32738/10/23-313, № 0003262340/0/32736/10/23-313 від 24.03.2011 року № 000066234,- задовольнити частково.

Визнати недійсними податкові повідомлення рішення прийняті Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька від 21.12.2010 року № 0003272340/0/32738/10/23-313, № 0003262340/0/32736/10/23-313 від 24.03.2011 року № 000066234.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЗМОЛ», 2,30 гривень (дві гривні тридцять копійок).

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 19 травня 2011 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 24 травня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.