Постанова № 15934746, 16.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2011 р. справа № 2а/0570/1492/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-10

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донагросінтез», м. Слов'янськ

до Слов'янської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 9 грудня 2010 року

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 за дов.

від відповідача: ОСОБА_2., ОСОБА_3 за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Донагросінтез» заявлено позов до Слов'янської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 9 грудня 2010 року № 0000392341/3 та № 0000402341/3.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає про наявність всіх необхідних первинних документів, відповідно до яких підприємством сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донагросінтез» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 33174668, знаходиться на податковому обліку в Слов'янській обєднаній державній податковій інспекції, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 1000091099.

З 28 грудня 2009 року по 25 січня 2010 року відповідачем була здійснена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2008 року по 30 вересня 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 1 лютого 2010 року № 585/23-3-33174668 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем 9 грудня 2010 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181), чинний на час виникнення спірних правовідносин:

№ 0000402341/3, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 164973 грн., у тому числі за основним платежем 109982 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 54991 грн.;

№ 0000392341/3, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 181161 грн. 05 коп., у тому числі за основним платежем 133825 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 47336 грн. 05 коп.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), підпункту 7.7.1 пункту 7.7, підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин. Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішеннями визначені норми підпункту 17.1.3 пункту 17.1 та пункту 17.2 статті 17 Закону № 2181.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем в порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 11.3 статті 11 Закону № 334 занижено валовий дохід за півріччя 2008 року на 15236 грн., а саме до складу валового доходу не включена різниця між сумою отриманої передплати по платіжному дорученню від 23 квітня 2008 року на суму 40590 грн. та відвантаження добрив за видатковою накладною від 24 квітня 2008 року № 41; сума різниці складає 736 грн. До складу валового доходу також не включена сума доходу за надані послуги по ремонту обладнання за актом виконаних робіт від 29 травня 2008 року № 1 на 14500 грн. Підприємством самостійно виявлені та виправлені помилки, однак самостійно не нарахована сума штрафу 5%. В порушення підпункту 4.2.12 пункту 4.2 статті 4 Закону № 334 позивачем до складу валового доходу помилково включено повернення майнового внеску у статутний фонд підприємства вибулому засновнику, видаткова накладна від 27 червня 2008 року № 57 на суму 7900 грн., в тому числі податок на додану вартість 1316 грн. 66 коп. В порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 700 грн. без підтвердження відповідною податковою накладною, яка була відсутня на момент проведення перевірки, а саме за серпень 2008 року за отримані автотранспортні послуги від Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда» на загальну суму 4200 грн., в тому числі податок на додану вартість 700 грн. Як вбачається з позовної заяви, пояснень представника позивача, вищезазначені порушення позивачем не спростовуються, в тому числі й під час судового розгляду справи, незважаючи на те, що спірні податкові повідомлення-рішення оскаржуються позивачем у повному обсязі.

Як вбачається з пункту 3.1.2 акту, перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 1 квітня 2008 року по 30 вересня 2009 року встановлено їх завищення в сумі 557117 грн., в тому числі 2 квартал 2008 року в сумі 63084 грн., 3 квартал 2008 року в сумі 14667 грн., 4 квартал 2008 року в сумі 13054 грн., 1 квартал 2009 року в сумі 168942 грн., 2 квартал 2009 року в сумі 144037 грн., 3 квартал 2009 року в сумі 153333 грн. Перевіркою встановлено, що позивач формував валові витрати по факту отримання актів виконаних робіт від перевізника Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда», яке перевозило вантаж від постачальників до покупців позивача. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 1 квітня 2008 року по 30 вересня 2009 року встановлено його завищення позивачем на загальну суму 111422 грн. з травня 2008 року по вересень 2009 року. За висновком відповідача позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що 20 лютого 2008 року та 5 січня 2009 року між позивачем як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Егіда» як виконавцем були укладені два договори (без номеру) на надання автотранспортних послуг, відповідно до предмету якого замовник замовляє, а виконавець надає автотранспортні послуги для перевезення вантажів автотранспортом. Строк дії обох договорів до виконання сторонами взаємних зобов'язань. Відповідно до пункту 2.1 договорів перевезення здійснюється в рамках правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України від 14 жовтня 1997 року, зі змінами та доповненнями від 23 березня 1998 року. Пункт 3.1 договорів визначає, що вартість перевезень складає 0,60 грн. за 1 тн/км пробігу та/або визначена вартість перевезення вантажу узгоджена сторонами. На виконання даних договорів між позивачем та ТОВ «Егіда» підписані акти виконаних робіт щодо надання ТОВ «Егіда» автотранспортних послуг позивачу, ТОВ «Егіда» надані позивачу товарно-транспортні накладні та квитанції до прибуткових касових ордерів, копії яких долучені до матеріалів справи та засвідчені судом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів. Стаття 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2010 року № 1775-ІІІ (в редакції, чинній протягом спірних періодів 2008-2009 років) передбачає, що відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт».

Як вбачається з бази Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб внесено запис про відсутність за місцем знаходження ТОВ «Егіда»; у переліку видів діяльності відсутній такий вид діяльності як надання автотранспортних послуг, ТОВ «Егіда» не було отримано ліцензію на надання послуг по внутрішнім перевезенням вантажів автомобільним транспортом загального використання; кількісний склад працівників на даному підприємстві один чоловік.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що позивач формував валові витрати та податковий кредит за спірні періоди по факту отримання актів виконаних робіт по наданню автотранспортних послуг та податкових накладних (з предметом - надання автотранспортних послуг) від ТОВ «Егіда», яке перевозило вантаж від постачальників до покупців ТОВ «Донагросінтез». Проаналізувавши надані акти виконаних робіт, суд зазначає, що дані акти не дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, а саме не наведено інформації щодо постачальників, від яких позивач транспортував вантаж та відсутнє посилання на факт одержання вантажу покупцями; відсутня інформація щодо марки транспортного засобу, його вантажопідємність, пробіг, не в усіх актах зазначений маршрут. Судом досліджені надані позивачем товарно-транспорті накладні, з яких встановлено, що замовником у накладних визначене ТОВ «Егіда», вантажовідправником ТОВ «Донагросінтез» (позивач), вантажоодержувачами покупці позивача, що не відповідає умовам, визначених в актах виконаних робіт, оскільки фактично вантажовідправниками є постачальники товару ТОВ «Донагросінтез». Судом був здійснений запит до Управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в Донецькій області, згідно з відповіддю якого номерні знаки АН05054СВ та АХ5408АО взагалі не видавалися на транспортні засоби, крім цього, жодний транспортний засіб не належить ТОВ «Егіда». Як вбачається з матеріалів справи, в товарно-транспортних накладних від 23 квітня 2009 року № ХМ-000085, від 27 липня 2009 року № ХМ-000105, від 11 квітня 2009 року № ХМ-000077, від 10 квітня 2009 року № ХМ-000076 зазначені транспортні засоби із державними номерами, які взагалі не видавалися. Суд не приймає посилання позивача на видаткові накладні щодо отримання товару покупцями від позивача, оскільки в актах виконаних робіт (надання автотранспортних послуг) та видаткових накладних не зазначений взаємозвязок між даними первинними документами, вони складені різними даними, не визначені ні постачальники, ні покупці в актах виконаних робіт, в актах та видаткових накладних міститься різна кількість перевезеного та отриманого товару. Відповідачем під час перевірки при аналізі бухгалтерського рахунку 361 «розрахунки з вітчизняними покупцями», а також договорів позивача з покупцями товару, не встановлено факту компенсації покупцями позивачу вартості автотранспортних послуг, вартість перевезень також не включалася до вартості реалізованого товару, що не було спростовано позивачем під час судового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договори про надання автотранспортних послуг та акти виконаних робіт не підтверджують витрати позивача, що повязані із реалізацією позивачем товару (мінеральних добрив), тобто відсутній зв'язок даних витрат із господарською діяльністю позивача, так само не підтверджується й формування позивачем податкового кредиту за автотранспортними послугами у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Крім цього, суд зазначає, що з урахуванням відсутності ліцензії у ТОВ «Егіда» на перевезення вантажу, визначення в частині товарно-транспортних накладних номерів автомобілів, які взагалі не видавалися, неможливість ідентифікації осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, з актів виконаних робіт, а саме відсутність інформації щодо постачальників, від яких позивач транспортував вантаж та відсутність посилання на факт одержання вантажу покупцями; відсутність інформації щодо марки транспортного засобу, його вантажопідємність, пробіг, не визначення в більшості актів маршруту, приводить до висновку щодо фактичної відсутності наданих автотранспортних послуг ТОВ «Егіда» позивачу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Донагросінтез» до Слов'янської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 9 грудня 2010 року № 0000392341/3 та № 0000402341/3 відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 20 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.