Постанова № 15932254, 13.05.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2011 р. Справа № 2а-9311/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В. при секретаріГудим І.В. без участі представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства "Павлоградтеплоенерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - ВСТАНОВИВ: Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 65074,74грн. та пені 1912,96грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, при середньообліковій чисельності штатних працівників підприємства 475 осіб, повинний був створити 19 робочих місць та працевлаштувати на них інвалідів. Позивач вважає, що відповідач не виконав норматив щодо працевлаштування трьох інвалідів на створених для них 3 робочих місцях, чим порушив вимоги статей 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у звязку з чим зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 65074,74грн. та пеню на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у сумі 1912,96грн. за їх несвоєчасну сплату. У добровільному порядку відповідач суму заборгованості не сплачує, тому позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом. Позивач звернувся до суду з заявою про розгляд справи без участі його представника, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідач у судове засідання не зявився, заперечення на позовну заяву не надав, був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, що підтверджується матеріалами справи. У відповідності до ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи і доводи позовної заяви, оцінивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медикосоціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обовязок: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; за умови якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції.

Судом встановлено, що комунальне підприємство «Павлоградтеплоенерго» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Згідно форми 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2009 рік, що надавався відповідачем до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2009 році становила 475 осіб, з них чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 19 осіб, фактично працювали на підприємстві у 2009 році 16 інвалідів.

У відповідності до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" , з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях із звичайними умовами праці в цехах, дільницях, де застосовується праця інваліда, а також займатися підприємницькою чи іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Пунктом 1 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (обєднанні), в установі чи організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Згідно п. 14 Положення, підприємства (обєднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють на власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоровя працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та субєктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Відповідно до ст. 12 цього Закону, підприємства, які використовують працю інвалідів, зобовязані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Державна служба зайнятості, як визначено у ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, але є обовязком звітувати до державної служби зайнятості та заявляти вакансії для виконання нормативу визначених Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» .

Згідно ст.71 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, особа несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до неї адміністративно-господарських санкцій лише за вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невідємним елементом останнього є наявність вини. Оскільки відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, не надано будь яких доказів виконання ним вимог чинного законодавства, застосовані до нього позивачем адміністративно-господарські санкції є обґрунтованими, а позовні вимоги - такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства «Павлоградтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 03342250) на користь Дніпропетровського обласного відділені Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 65074,74грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративні-господарських санкцій у розмірі 1912,96 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 186 України.

Якщо постанову проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанову у повному обсязі складено 24.01.2011 року.

Суддя О.В. Врона