Рішення № 15930319, 01.06.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 червня 2011 р.           Справа 2/62/2011/5003

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віс Україна" 01042, м.Київ, вул.Патріса Лумумби, 4/6, корп.В, оф.700; 02105, м.Київ, пр-т Возз''єднання, 2/1-А

до: Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 21037, АДРЕСА_1

про стягнення 165 106,50 грн. заборгованості

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

          позивача : ОСОБА_2- за довіреністю;

          відповідача : не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віс Україна" до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 165 106,50 грн. заборгованості за отриманий товар, з яких : 163 471,78 грн.- основного боргу та 1 634,72 грн- штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 18.05.2011 р. порушено провадження у справі № 2/62/2011/5003 та призначено засідання на 01.06.2011 р.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, що вбачається із реєстру вихідної кореспонденції господарського суду Віннцької області.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Беручи до уваги той факт, що неявка в засідання суду відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Згідно умов договору поставки № 090201/20 від 01.02.2009 р. (далі по тексту —"Договір") Товариство з обмеженою відповідальністю "Віс Україна"" (далі по тексту - "Позивач") в період з 04.03.2009 р. по 29.10.2009 р. поставило ФОП ОСОБА_1 (далі по тексту - "Відповідач") товар на загальну суму 449 320,82 грн.

Зобов''язання за поставлену продукцію виникло на підставі накладних, які знаходяться в матеріалах справи.

ФОП ОСОБА_1 за отриману продукцію розрахувався частково в сумі 285 849,04 грн., в результаті чого за ним утворилась забогованість в сумі 163 471,78 грн.

На адресу відповідача 12.01.11 р. було надіслано вимогу про сплату заборгованості, однак останнім вона залишена без уваги.

Оскільки в досудовому порядку спір вирішити не вдалось, в добровільному порядку відповідач свої зобов''язання не виконує, це і змусило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 090201/20 від 01.02.2009 року є договором поставки.

В силу ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по поставці відповідачу товару належним чином, підтвердженням чого є підписані представниками обох сторін видаткові накладні, які знаходяться в матеріалах справи.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем за поставлений товар, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 163 471,78 грн., про що свідчить відсутність в матеріалах справи на момент її розгляду доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) на вказану суму та підписаний та скріплений підписами обох сторін акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2010 року.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню в сумі 163 471,78 грн., оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Також судом розглянуто вимоги ТОВ "Віс Україна" про стягнення 1 634,72 грн. штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов''язань в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов"язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.2 Договору сторони домовились про те, що Постачальник має право нарахувати та стягнути з Покупця штраф у розмірі 1% від суми заборгованості у випадку порушення встановленого строку розрахунку за поставлений товар, більш ніж на 14 календарних днів.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення штрафу, суд вважає що заявлена вимога позивача є правомірною, обґрунтованою, оскільки штраф нараховано вірно, відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

За вказаних обставин, враховуючи обопільно підписаний сторонам акт звірки взаємних розрахунків, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 629, 712, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -          

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити.

2. Стягнути з Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 (21037, АДРЕСА_1, ідент.номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віс Україна" (01023, м.Київ, вул.Мечникова, буд.10/2, код 34937239) 163 471,78 грн.- основного боргу, 1 634,72 грн. штрафу, 1 651,06 грн.- державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано

відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 червня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - позивачу 01042, м.Київ, вул.Патріса Лумумби, 4/6, корп.В, оф.700; 02105, м.Київ, пр-т Возз''єднання, 2/1-А ;

4 - відповідачу 21037, АДРЕСА_1