Ухвала суду № 15927357, 12.05.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/271/11

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Курка О. П.

суддів: Голоти Л. О., Совгири Д. І.

при секретарі: Швандер В.О.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

відповідача: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Техноцукор" до державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Техноцукор" звернулось до суду позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Вінниці, прийнятих на підставі акта перевірки № 291/23/31601877 від 17.09.2010 року.

Свої вимоги мотивувало неправомірністю відхилення податковим органом господарських операцій та первинних бухгалтерських і податкових документів, отриманих від контрагентів - ТОВ "Ентерпрайзглобал С.А.", ТОВ "Компанія "Інжбудцентр", ПП "Моноліт-Будлуг-А", ПП "Строй-Індустрія-7", як наслідок - безпідставністю збільшення податкових зобовязань по податку на додану вартість та податку на прибуток, які визначені в оскаржуваних рішеннях.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року зазначений позов задоволено в повному обсязі, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці № 0002682300/0 від 29.09.2010 року, № 0002692300/0 від 29.09.2010 року, № 0003092300/0 від 19.11.2010 року, № 0002682300/1 від 07.12.2010 року, № 0002692300/1 від 07.12.2010 року, № 0003092300/1 від 07.12.2010 року.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням ДПІ у м. Вінниці подала апеляційну скаргу, в якій, з посилання на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду з підстав пропуску позивачем встановленого ч. 4 ст. 99 КАС України строку звернення до суду.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представники відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечили, у звязку з чим просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції працівниками державної податкової адміністрації у Вінницькій області та податкової інспекції м. Вінниці в період часу з 30.07.2010 року по 10.09.2010 року, на підставі направлень № 349/23 від 30.07.2010 року та № 379/23 від 30.08.2010 року, проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ПП "Техноцукор" з питань дотримання вимог податкового, валютного на іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт № 291/23/31601877 від 17.09.2010 року.

Згідно висновків даного акту, перевіркою встановлені порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2066928 грн.; та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в перевіряємому періоді на суму 1689281 грн. Такий висновок податковим органом зроблений у звязку з не підтвердженням позивачем факту здійснення господарської діяльності по виконанню договорів з ТОВ "Ентерпрайзглобал С.А.", ТОВ "Компанія "Інжбудцентр", ПП "Моноліт-Будлуг-А", ПП "Строй-Індустрія-7", за результатами якої формувались валові витрати та податковий кредит підприємства.

На підставі виявлених порушень відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002682300/0 та № 0002692300/0 від 29.09.2010 року якими ПП "Техноцукор" визначено податкові зобовязання з сплати податку на прибуток підприємств в сумі 2945139 грн., з яких 2066928 грн. - основний платіж, 878211 грн. - штрафні (фінансові) санкції, та з податку на додану вартість в сумі 2517370 грн., з яких 1678243 грн. - основний платіж, 839127 грн. штрафні (фінансові) санкції. Крім того, 19.11.2010 року ДПІ м. Вінниці винесено ще одне податкове повідомлення-рішення № 0003092300/0 про сплату підприємством 786180 грн. штрафної санкції по податку на прибуток.

В процесі адміністративного оскарження згаданих податкових повідомлень рішенням ДПІ у м. Вінниці від 03.12.2010 року первинну скаргу позивача залишено без задоволення, у звязку з чим відповідачем 07.12.2010 року винесено наступні податкові повідомлення-рішення № 0002692300/1, № 0002682300/11 та № 0003092300/1 аналогічні за змістом попереднім.

Повторну скаргу ПП "Техноцукор" ДПА у Вінницькій області не розглядало у звязку з поданням скаржником 21.01.2011 року заяви про її відкликання.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачем в документальній формі були належним чином оформлені усі господарські операції щодо виконання будівельно-монтажних робіт, здійснених протягом 2007-2010 років контрагентами позивача, у звязку з чим до складу валових витрат та податкового кредиту на законних підставах віднесені суми витрат та суми податку на додану вартість із сум витрат на оплату послуг.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком попередньої судової інстанції виходячи з наступного.

Так, колегією суддів встановлено, що ПП "Техноцукор" за період з 01.04.2007 року по 31.03.2010 року 27 договорів субпідрядних робіт з ТОВ "Ентерпрайзглобал С.А.", з ТОВ "Компанія "Інжбудцентр", ПП "Моноліт-Будлуг-А" та ПП "Строй-Індустрія-7" : № 01-0109 від 14.01.2009 року, № 09-0309 від 20.03.2009 року, № 10-0409 від 02.04.2009 року, № 12-0409 від 14.04.2009 року, № 13-0409 від 20.04.2009 року, № 14/09 від 28.04.2009 року, № 16/09 від 06.05.2009 року, № 17/09 від 12.05.2009 року, № 22/09 від 02.06.2009 року, № 24/09 від 23.06.2009 року, № 27/09 від 06.08.2009 року, № 30/09 від 02.09.2009 року, № 31/09 від 23.09.2009 року, № 18-0508 від 05.05.2008 року, № 05-0109 від 21.01.2009 року, № 25-1207 від 03.12.2007 року, № 25-1207/а від 03.12.2007 року, № 041207 від 04.12.2007 року, № 26-1207 від 07.12.2007 року, № 03-0208 від 04.02.2008 року, № 04-0208 від 11.02.2008 року, № 12-0408 від 18.04.2008 року, №13-0408 від 18.04.2008 року, № 16-0508 від 15.05.2008 року, № 21-0608 від 11.06.2008 року, № 24-0708 від 14.06.2008 року, № 29-0808 від 26.08.2008 року. Предметом вказаних договорів були роботи по монтажу обладнання маслоекстракційного цеху на масло-екстракційному заводі м. Кіровоград, монтажу обладнання і трубопроводів на ВАТ "Володимирцукор", виготовлення технічного обладнання для ЗАТ "Протеін-Продакшн", реконструкції вапняно-обпалювальних печей на ТОВ "Цукровик Полтавщини", комплексу монтажних робіт для ЗАТ "Арселор Міттал Кривій Ріг".

Підтвердженням виконання даних договорів є наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт на загальну суму 8267710 грн., акти приймання-здавання, податкові накладні, що видані постачальниками, які є зареєстрованими платниками податку на додану вартість, відомості про оплату виконаних робіт, тощо, які мають всі необхідні реквізити, що встановлені ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні".

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 зазначеної статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно з абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону N 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ставить в залежність включення сум валових витрат лише з їх підтвердженням відповідними документами.

Єдиною умовою не включення до складу валових витрат згідно пп. 5.3.9 цього Закону є не підтвердження будь-яких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Жодних інших підстав Закон не передбачає.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і не спростовано матеріалами податкової перевірки надані позивачем підтверджуючі виконання господарських операцій документи - мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обовязковість яких встановлена ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995 р.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені позивачем витрати у перевіряємому періоді є валовими витратами і у відповідності до ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не можуть бути обєктом оподаткування. А тому твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 2066928 грн. є безпідставним.

Щодо нарахування відповідачем до сплати позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то з цього приводу слід зазначити наступне.

Податковий кредит згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

А вимоги до податкової накладної визначені у п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Таким чином Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Судом першої інстанції встановлено та відповідачем не спростовано, що контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій були зареєстровані платниками ПДВ, суми сплаченого позивачем податку із операцій, повязаних з виконанням будівельно-монтажних робіт підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, а тому підлягають включенню до складу податкового кредиту.

При цьому посилання апелянта на той факт, що укладені між ПП "Техноцукор" та ТОВ "Ентерпрайзглобал С.А.", ТОВ "Компанія "Інжбудцентр", ПП "Моноліт-Будлуг-А", ПП "Строй-Індустрія-7" договори є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів ст. 228 ЦК України не заслуговує на увагу.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В ході розгляду справи зазначені факти судом встановлені не було, крім того, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження недоотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

За даних обставин суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про скасування податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Вінниці № 0002682300/0 від 29.09.2010 року, № 0002692300/0 від 29.09.2010 року, № 0003092300/0 від 19.11.2010 року, № 0002682300/1 від 07.12.2010 року, № 0002692300/1 від 07.12.2010 року, № 0003092300/1 від 07.12.2010 року.

Що ж до твердження апелянта про пропущення позивачем процесуального строку звернення до суду, передбаченого ч. 4 ст. 99 КАС України, позаяк з моменту прийняття рішення за наслідками розгляду первинної скарги позивача до моменту звернення до суду сплинув місячний строк оскарження податкових повідомлень-рішень, то на переконання колегії суддів воно є абсолютно безпідставним.

Так, матеріали справи свідчать, що позивач використав можливість досудового порядку вирішення спору, зокрема, в порядку та строки здійснив адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Вінниці № 0002682300/0 від 29.09.2010 року, № 0002692300/0 від 29.09.2010 року, № 0003092300/0 від 19.11.2010 року до податкового органу вищого рівня. Проте, подану повторну скаргу до ДПА у Вінницькій області ПП "Техноцукор" відкликало 21.01.2011 року, а звернулось до суду з даним позовом 25.01.2011р., тобто в межах строку, передбаченого ч. 4 ст. 99 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, то підстав для її задоволення не має.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, судова колегія вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства та всебічно перевіривши обставини справи, вирішив її у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 17 травня 2011 року .

Головуючий /підпис/ Курко О. П.

Судді/підпис/ Голота Л. О.

/підпис/ Совгира Д. І.

З оригіналом згідно:

секретар