Рішення № 15879226, 16.05.2011, Армянський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-88/2011 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2011 року

Армянський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Шестаковської Л.П., за участю секретарів Усікової А.А., Воробйової Г.В., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Петренко Е.В., третьої особи ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Армянськ АР Крим цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості»Армянської міської ради про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

21.07.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості»Армянської міської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 15.03.2010 року вона була прийнята до відповідача на роботу у якості двірника, а 24.06.2010 року вона була звільнена відповідачем за п. 2 ст. 36 КУпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки під час звільнення вона знаходилась на лікарняному (була тимчасово непрацездатна), а звільнення у період тимчасової непрацездатності заборонено законом. Крім того, вона має дитину, яка на час її звільнення з роботи ще не досягла трьох років, а тому її звільнення з роботи без подальшого працевлаштування також не допустимо, бо суперечить вимогам ст. 184 КЗпП України. На підставі зазначеного позивачка просила суд поновити її на роботі на посаді двірника позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості»Армянської міської ради, стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

16.03.2011року позивачка уточнила свої вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - просить суд стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 7072 гривні, виходячи із її середнього заробітку 884 грн., підтвердженого відповідною довідкою відповідача, розрахованого за 8 місяців - з 25.06.2010 року по 25.02.2011 року (до моменту, коли представник відповідача запропонував їй роботу).

Ухвалою суду від 29.04.2011 року позовні вимоги щодо поновлення на роботі та щодо негайного виконання рішення про поновлення на роботі було залишено без розгляду в порядку п.5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України на підставі відповідної заяви позивача.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги в частині, що залишилися про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - підтримала, просить їх задовольнити.

Представник відповідача Петренко Е.В. в суді позовні вимоги не визнала, вказала, на те, що на теперішній час відповідачці знайшли місце майбутньої роботи та вона зараз проходить у лікарні медичну комісію у зв`язку з працевлаштуванням. Крім того, Петренко Е.В. вказала, що робота позивачці пропонувалась і раніше, проте ОСОБА_1 щоразу відмовлялася. Петренко Е.В. звернула увагу суду і на те, що позивачкою не наведено доказів спричинення їй діями відповідача моральної шкоди, та на те, що ОСОБА_1 було звільнено не за ініціативою адміністрації, а через закінчення терміну дії строкового трудового договору, а тому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3, яка 24.06.2010 року виконувала обов`язки директора позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості»Армянської міської ради і яка підписала наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1, також вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 на роботу була прийнята за строковим трудовим договором на період хвороби основного працівника. Після виходу на роботу основного працівника ОСОБА_1 було звільнено з роботи в зв`язку з закінченням строку трудового договору. Про порядок і підстави звільнення позивача вона консультувалася у відділі кадрів Армянського міського відділу освіти. На той час їй ніхто не сказав про заборону звільнення жінок, які мають дітей віком до 3-х років, передбачену ст. 184 КЗпП України. Крім того, на момент звільнення з роботи ОСОБА_1 у неї був закритий лікарняний листок 24.06.2010 року, на якому вона перебувала через хворобу дитини, і вона не повідомила про те, що й надалі продовжує перебувати на лікарняному листку, але вже через свою власну хворобу.

Свідок ОСОБА_4 пояснила у суді, що саме вона рекомендувала прийняти на тимчасову роботу у якості двірника ОСОБА_1 на період відсутності основного працівника ОСОБА_5, яка в свою чергу була на лікарняному через хворобу серця, а потім у відпустці.

Вислухавши позивача, представника відповідача, третю особу, свідка, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов належить задовольнити частково, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 20-к від 12.03.2010 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду двірника в Центр дитячої та юнацької творчості з першим тарифним розрядом по строковому трудовому договору на час лікарняного листка основного працівника ОСОБА_5 (а.с 7, 8). Наказом № 41-к від 18.05.2010 року ОСОБА_1 було подовжено строковий трудовий договір з 18.05.2010 року на час щорічної основної відпустки основного працівника ОСОБА_5 (а.с. 9). Відповідно до наказу за № 54-к від 24.06.2010 р. позивача ОСОБА_1, двірника ЦДЮТ, звільнено з займаної посади 24.06.2010 р. відповідно до ст. 36 п.2 КЗпП України - зі спливом строку трудового договору (а.с. 7-8).

На час звільнення ОСОБА_1 з роботи 24.06.2010 року вона ще перебувала на лікарняному через хворобу дитини (в цей день лікарняний було закрито), на банківську картку позивача було перераховано заробітну плату та оплачено листок тимчасової непрацездатності, поштою їй відправлено лист, в якому був наказ про звільнення і роз`яснено, де вона може отримати свою трудову книжку (а.с. 11, 47).

З 25.06.2010 року по 12.07.2010 року ОСОБА_1 знову перебувала на листку непрацездатності (а.с. 27 - 29).

Крім того, позивачка, яка не перебуває у зареєстрованому шлюбі, має малолітню доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на момент звільнення матері ще не досягла трирічного віку (а.с. 10).

При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП суд має враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Судом встановлено, що звільнення позивачки з роботи відбулось без дотримання вимог частини 3 статті 184 КЗпП, зокрема, не враховано, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю та має дитину віком до трьох років, а звільнення без подальшого працевлаштування такої працівниці, є незаконним.

Представник відповідача і третя особа в суді не доводили і навіть не посилалися на те, що під час звільнення позивачки з посади їй були запропоновані інші посади на цьому або на іншому підприємстві, установі, організації, а позивачка від запропонованого працевлаштування відмовилась. В момент звільнення позивача про таке вирішення питання мова взагалі не йшла. Лише 25.03.2011 року начальник міського відділу освіти Армянської міської ради ОСОБА_7 направила позивачці листа з пропозицією про працевлаштування, який та отримала 31.03.2011 року (а.с.116-117). Спочатку з надуманих причин ОСОБА_1 відмовилася від пропозиції, що надійшла. А в подальшому ОСОБА_1 прийняла її, проте тривалий час проходила медичний огляд перед працевлаштуванням, пояснивши у суді, що влаштовуватися на роботу вона вирішила лише після закінчення розгляду цієї справи, щоб наявність трудових відносин не завадило їй при вирішенні цього позову.

Відповідно до частини 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Не дивлячись на те, що ухвалою суду від 29.04.2011 року позовні вимоги щодо поновлення на роботі та щодо негайного виконання рішення про поновлення на роботі було залишено без розгляду в порядку п.5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України на підставі відповідної заяви позивача від 29.04.2011 року, суд враховує те, що такий результат по справі в частині зазначених вимог фактично є добровільним усуненням відповідачем того порушення трудового законодавства, яке було допущено при звільненні ОСОБА_1 з роботи 24.06.2010 року. Але таке усунення порушення відбулося лише через декілька місяців після звернення позивача з цим позовом до суду.

Саме тому часом вимушеного прогулу ОСОБА_1 суд визнає період з 25.06.2010 по 25.02.2011 року (тобто до моменту, коли представник відповідача вперше усно запропонував позивачці роботу). При цьому позивачка також просить суд стягнути середній заробіток саме за зазначений період. Відповідно до довідки про заробітну плату за 2010 рік середній заробіток позивача перед звільненням з роботи складав 884 грн. За 8 місяців це склало в суму 7072 грн., саме її належить стягнути з відповідача на користь позивача.

Суд вважає, що до часткового задоволення підлягають вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заподіяної моральної шкоди, оскільки неправомірним звільненням з роботи позивачці така шкода була заподіяна, однак сума, на якій вона наполягає є занадто завищеною та не відповідає реально заподіяній шкоді, в звязку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 200 гривень. Суд при цьому враховує, що як до працевлаштування на роботу до відповідача, так і після звільнення з роботи від нього ОСОБА_1 в управлінні праці та соціального захисту населення Армянської міської ради отримувала державну допомогу, передбачену для сім`ї з дітьми. Втрата роботи позивачем за викладених вище обставин безумовно призвела до її хвилювань, які по своїй суті і є моральними стражданнями в залежності від їх глибини та тривалості. Проте під час розгляду справи судом не було отримано доказів такої втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків, яка вимагала б від неї додаткових зусиль для організації свого життя. З вказаної причини у решті позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесів, пов`язаних з розглядом цивільних справ.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 184, 36. п.2, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57 - 60, 79, 81, 88, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості» Армянської міської ради, ідентифікаційний номер 24398906, який знаходиться за адресою 96012, Автономна Республіка Крим, м. Армянськ мікрорайон імені Генерала Васил`єва, будинок № 29, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період з 25 червня 2010 року по 25 лютого 2011 року у розмірі 7072 (сім тисяч сімдесят дві) гривні та моральну шкоду у розмірі 200 гривень.

В решті позову відмовити.

Стягнути з позашкільного навчального закладу «Центр дитячої та юнацької творчості»Армянської міської ради, ідентифікаційний номер 24398906, який знаходиться за адресою 96012, Автономна Республіка Крим, м. Армянськ мікрорайон імені Генерала Васил`єва, будинок № 29, на користь держави судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 79 гривень 22 копійки та витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя ____