Постанова № 15872438, 01.06.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 травня 2011 року Справа № 5020-341/2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіСотула В.В.,

суддівГолика В.С.,

Черткової І.В.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 21 від 11.01.11, комунальне підприємство "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради;

відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Віколіс";

третьої особи: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 04 травня 2011 року у справі №5020-341/2011

за позовом комунального підприємства "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради (вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь, 99003)

до приватного підприємства "Віколіс" (вул. Хрустальова, 52,Севастополь,99040) (вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь, 99003 )

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

про усунення перешкод у користуванні майном

ВСТАНОВИВ:

Позивач, комунальне підприємство „Енергосервіс”, звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача, приватного підприємства „Віколіс”, про усунення перешкод у користуванні шляхом звільнення вбудованих нежилих приміщень цокольного поверху жилого будинку, загальною площею 54,6 кв.м., у тому числі: приміщень, загальною площею 20,6 кв.м., приміщень, загальною площею 27,3 кв.м., коридору, загальною площею 6,7 кв.м., розташованих за адресою: вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь.

Вимоги позову мотивовані тим, що відповідач користується спірними приміщеннями у відсутність будь-яких правових підстав.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04 травня 2011 року (суддя Харченко І.А) у справі № 5020-341/2011 у задоволенні позову відмовлено.

В оскарженому рішенні суд першої інстанції послався на приписи статей 316, 387 Цивільного кодексу України та вказав на відсутність в матеріалах справи належних доказів, підтверджуючих право власності позивача на спірні обєкти. За таких обставин судом надано висновків про недоведеність протягом вирішення спору факту порушення прав позивача щодо користування зазначеним вище майном.

Не погодившись з прийнятим судовим актом, 19 травня 2011 року позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник скарги вважав невірне застосування судом норм матеріального права, що призвело до надання помилкових висновків по суті спору.

Зокрема, заявник скарги не заперечував, що відповідно до положень Статуту комунального підприємства „Енергосервіс” усе його майно є комунальною власністю міста, однак, закріплено за позивачем на праві господарського відання.

Поряд із тим, сторона звертала увагу, що, в силу вимог частини 3 статті 136 Господарського кодексу України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

На підставі викладеного, позивач стверджував, що він має право на звернення до суду щодо захисту прав користування майном, яке перебуває на його балансі, а тому вважав помилковими протилежні висновки суду першої інстанції.

При цьому, заявник скарги зауважив, що матеріалами справи належним чином підтверджено безпідставне користування відповідачем спірним обєктом.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 31 травня 2011 року, зявився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники відповідача та третьої особи до суду апеляційної інстанції не зявились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства.

До судового засідання на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла заява за підписом директора приватного підприємства „Віколіс” з проханням відкласти розгляд справи у звязку з його відрядженням (а.с. 100).

Розглянувши наведене клопотання, судова колегія вважає, що відкладення розгляду справи не є необхідним, виходячи з наступного.

Так, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Вбачається, що ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 травня 2011 року ( а.с.89-91) про прийняття апеляційної скарги до провадження суду та призначення справи до розгляду надіслана сторонам у той же день, тобто заздалегідь, що надавало можливості вирішити питання представництво інтересів сторін в судовому засіданні.

Крім того, до клопотання про відкладення розгляду справи не надано будь-яких доказів, підтверджуючих поважність причин неявки представника сторони до судового засідання.

До того ж, перебування у відрядженні в місті Києві, про що зазначено у наведеному клопотанні, не завадило директору приватного підприємства „Віколіс” подати йому особисто до канцелярії Севастопольського апеляційного господарського суду саме у той час, коли було призначено судове засідання по справі.

Слід також звернути увагу на те, що директор приватного підприємства „Віколіс” був присутнім в судових засіданнях місцевого суду, у тому числі на момент прийняття оскарженого рішення (а.с. 74-75), надав пояснення по суті спору та необхідні письмові докази (а.с. а.с. 24-25)

З огляду на викладене, а також враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача та третьої особи.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини.

На підставі наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 13 липня 2005 року № 552 за актом приймання-передачі на баланс комунального підприємства „Енергосервіс” передано виробничі площі та обладнання згідно додатків №1 та № 2 (а.с.9).

Відповідно до додатку № 1 до наведеного наказу на баланс комунального підприємства „Енергосервіс”, зокрема, передані приміщення по вул. І. Голубця, 5, загальною площею 209,0 кв.м. (а.с.10).

В подальшому, 11 серпня 2005 року між Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації та комунальним підприємством „Енергосервіс” підписано акт прийому-передачі приміщень по вул. І. Голубця, 5, загальною площею 209,0 кв.м .(а.с.11).

При цьому, згідно з технічним планом, який є додатком до акту приймання-передачі від 11 серпня 2005 року, зазначений обєкт нерухомого майна складається з декількох приміщень, різних за своїми площами (а.с.12).

15 лютого 2006 року між комунальним підприємством „Енергосервіс” (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 26, за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно- вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху жилого пятиповерхового будинку, загальною площею 113,00 кв.м., розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. І. Голубця, які знаходяться на балансі комунального підприємства „Енергосервіс” (а.с. 13-16).

Пунктом 2.1. зазначеного договору визначено, що передача майна в оренду не тягне передачі орендарю права власності на нього. Власником орендованого майна залишається міська Рада, а орендар користується ним на протязі строку оренди.

Вступ орендаря у користування майном починається одномоментно з підписанням сторонами акту приймання-передачі майна (пункт 2.4. договору).

За умовами пункту 7.1 договору оренди № 26 він діє з моменту підписання до 28 листопада 2006 року.

У той же день сторонами за спірним договором підписано акт приймання-передачі обєкту оренди (а.с.17)

Надалі, протоколом від 27 лютого 2009 року узгодження змін до договору оренди № 26 від 15 лютого 2006 року його сторонами змінено обєкт оренди, який визначений як вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху жилого пятиповерхового будинку, загальною площею 45,8 кв.м., розташовані по вул. І. Голубця,5 (а.с. 18)

До протоколу від 27 лютого 2009 року між комунальним підприємством „Енергосервіс” та товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” підписано акт приймання-передачі орендованого майна (а.с.20)

Як зазначено в позовній заяві, у звязку з підписанням протоколу від 27 лютого 2009 року в оренді товариства з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” залишились приміщення площею 45,8 кв.м, тобто решта приміщень, раніше переданих на підставі первинної редакції договору оренди № 26, а саме площею 67,2 кв.м. ( 113,00 квм. 45,8 кв.м), з яких : приміщення , загальною площею 20,6 кв.м., приміщення, загальною площею 27,3 кв.м., коридор, загальною площею 6.7 кв.м. мали бути повернуті комунальному підприємству „Енергосервіс”.

Однак, згідно з поясненнями відповідача, наданими в суді першої інстанції, з наведеного вище часу приміщення, площею 54,6 кв.м., по зазначеній адресі, які раніше займались товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” згідно з договором оренди від 15 лютого 2006 року, за усною домовленістю з тим товариством, знаходяться у користуванні приватного підприємства „Віколіс”.

У свою чергу, позивач стверджував про відсутність у відповідача будь-яких правових підстав користуватись спірними приміщеннями, у звязку з чим звернувся із цим позовом до господарського суду.

Дослідивши всі обставини справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, з правовою позицією суду першої інстанції судова колегія не погоджується, а тому вважає наявними підстави для задоволення вимог апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з положень статті 387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

При цьому, на підставі аналізу наведеної правової норми та наданих до матеріалів справи письмових доказів, місцевий суд визнав позов необґрунтованим через недоведеність права власності комунального підприємства „Енергосервіс” на зазначене майно.

Однак, судова колегія не може погодитись із наведеними висновками, оскільки вони засновані на помилковому застосуванні та тлумаченні норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Як слідує з позовної заяви, предметом спору є усунення відповідачем перешкод у користуванні позивачем спірними приміщеннями.

Захист права власності від порушень, не звязаних з позбавленням володіння, передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції належним чином правову природу заявлених позивачем вимог не дослідив, а тому помилково визначив норми матеріального права, які належать до застосування при вирішенні спору.

Досліджуючи обставини щодо обґрунтованості звернення позивача з вимогами про усунення перешкод у здійсненні ним права користування щодо зазначених приміщень у контексті статті 391 Цивільного кодексу України, судова колегія виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Вбачається, що на підставі пункту 5.1. Статуту комунального підприємства „Енергосервіс”, усе майно підприємства, що складається з виробничих і невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість яких відбивається у самостійному балансі підприємства, знаходиться в комунальній власності і закріплено за підприємством на праві господарського відання (а.с. 63-70)

Як встановлено частиною 3 статті 136 Господарського кодексу України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Одночасно статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами даної норми власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були повязані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Також, зі змісту статті випливає, що позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування та розпорядження майном, а також які підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди в здійсненні цих повноважень. Обовязком власника не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони допускаються такими, до тих пір, поки відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.

Правомірність володіння позивачем спірними обєктами достовірно підтверджується наказом начальника Управління з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації від 13 липня 2005 року № 552 та укладеного на його підставі 11 серпня 2005 року актом приймання передачі на баланс комунального підприємства „Енергосервіс” приміщень, розташованих по вул. І. Голубця, 5, загальною площею 209,0 кв.м, (а.с.9-11).

Отже, комунальне підприємство „Енергосервіс” є належним позивачем по вимогах, заявлених у цій справи.

Щодо доводів, викладених у їх обґрунтування, судова колегія звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги, що судом першої інстанції обставини спору щодо заподіяння позивачу певних перешкод у користуванні наведеними обєктами нерухомого майна фактично не досліджувались та не перевірялись, аналіз взаємовідносин сторін в цій частині належало здійснити під час апеляційного перегляду справи.

Згідно з актом комунального підприємства „Енергосервіс” від 24 лютого 2011 року (а.с.71) з 27 лютого 2009 року по цей час зазначене підприємство не має можливості користуватись частиною нежилих приміщень, загальною площею 54,6 кв.м., у тому числі: приміщеннями, загальною площею 20,6 кв.м., приміщеннями, загальною площею 27,3 кв.м., коридором, загальною площею 6,7 кв.м., розташованими за адресою: вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь, оскільки вони незаконно та без достатніх правових підстав зайняті приватним підприємством „Віколіс”

Факт зайняття наведених приміщень відповідачем протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції не заперечувався та підтверджений у письмових поясненнях сторони, в тому числі відзивом на позов (а.с.24).

Обґрунтовуючи правомірність користування спірними обєктами, відповідач посилався на усну домовленість з їх орендарем - товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг”.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведених приписів норм процесуального права, доказів укладення відповідного договору з товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” , відповідач суду не надав.

Крім того, згідно з розділом 5 договору оренди від 15 лютого 2006 року № 26, укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг”, орендар не був наділений правом передачі орендованих приміщень у суборенду або у безвідплатне користування третіх осіб.

Більш того, на підставі протоколу від 27 лютого 2009 року узгодження змін до договору оренди № 26 від 15 лютого 2006 року, зазначеними сторонами змінено обєкт оренди, який визначений як вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху жилого пятиповерхового будинку, загальною площею 45,8 кв.м., розташовані в місті Севастополі по вул. І. Голубця,5 (а.с. 18).

Таким чином, з укладенням цього протоколу з оренди товариства з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” вибули приміщення, площею 67,2 кв.м. (113,00 квм. 45,8 кв.м), з яких : приміщення , загальною площею 20,6 кв.м., приміщення, загальною площею 27,3 кв.м., коридор, загальною площею 6.7 кв.м., які мали бути повернуті комунальному підприємству „Енергосервіс”.

При цьому, згідно з технічним планом обєкту нерухомого майна по вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь, переданого на баланс позивача (а.с.12) , приміщення, зайняті відповідачем, загальною площею 54,6 кв.м., входять до складу приміщень, які вибули з користування товариства з обмеженою відповідальністю „Отто-Юг” згідно з протоколом від 27 лютого 2009 року.

Здійснення відповідачем певних ремонтно-будівельних робіт на спірному обєкті також не доводить правомірності користування ним спірними приміщеннями.

Витрати, понесені у звязку зі здійсненням зазначених робіт, можуть бути підставами для звернення з відповідним позовом до господарського суду і вирішення цього питання в окремому провадженні та не підлягають дослідженню у цій справі.

Отже, відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували правомірність користування ним спірними приміщеннями.

З огляду на викладене колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду вважає заявлені у цій справі позовні вимоги такими, що є цілком обґрунтованими та заснованими на вимогах діючого законодавства.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про задоволення позову.

Повний текст постанови складений 01 червня 2011 року.

Керуючись статтями 101, 102, 103 (пункт 2), 104 ( частина 1 пункти 1,3,4) 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу комунального підприємства „Енергосервіс” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 04 травня 2011 року у справі № 5020-341/2011 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Приватному підприємству „Віколіс” (вул. І.Голубця, 5, місто Севастополь, 99007, р/р 26005046024000 в АКІБ „УкрСіббанк”, місто Харкова, МФО 351005, код ЄДРПОУ 31816764) звільнити вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху жилого будинку, загальною площею 54,6 кв.м., у тому числі: приміщення загальною площею 20,6 кв.м., приміщення, загальною площею 27,3 кв.м., коридор, загальною площею 6,7 кв.м., розташовані за адресою: вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь.

Стягнути з приватного підприємства „Віколіс” (вул.. І.Голубця, 5, місто Севастополь, 99007, р/р 26005046024000 в АКІБ „УкрСіббанк”, місто Харкова, МФО 351005, код ЄДРПОУ 31816764) на користь комунального підприємства „Енергосервіс” (вул. І.Голубця,5, місто Севастополь, 99007 р/р 2600400016819, МФО 384986, код. ЄДРПОУ 13789271 у філії ВАТ „Укрексімбанк м. Севастополя) витрати по сплаті державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.).

3. Господарському суду міста Севастополя видати накази.

Головуючий суддяВ.В.Сотула

СуддіВ.С. Голик

І.В. Черткова

Розсилка:

1. комунальне підприємство "Енергосервіс" Севастопольської міської Ради (вул. І. Голубця, 5,Севастополь,99003)

2. приватне підприємство "Віколіс" (вул. Хрустальова, 52,Севастополь,99040) (вул. І. Голубця, 5, місто Севастополь, 99003 )

3. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)