Рішення № 15868336, 25.05.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

25 травня 2011 року

справа № 5020-475/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-475/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Крим»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Інвест»

про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 8 600,75 грн,

за участю представників:

позивача –не з’явився;

відповідача – не з’явився;

Суть спору:

01.04.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотос-Крим» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Інвест»про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 8 600,75 грн, у тому числі основного боргу –6981,94 грн, пені –486,78 грн, 24% річних –748,31 грн, інфляційного відшкодування –383,72 грн.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 04.04.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.

Сторони явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (арк.с.33-35).

До початку судового засідання від представника позивач надійшло клопотання (вх.№5570/11 від 25.05.2011), надіслане факсимільним зв’язком, про проведення судового засідання без його участі, проте докази, витребувані судом ухвалами від 04.04.2011 та 04.05.2011, зокрема, повний текст договору купівлі-продажу №2/2 від 21.07.2010 не подав. Як зазначено у клопотанні, надісланому факсимільним зв’язком, додатки до нього відправлені кур’єрською поштою 23.05.2011 на адресу суду (арк.с.36).

Відповідач правом, наданим статтею 59 Господарського кодексу України, не скористався: не подав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Оскільки строк розгляду спору закінчується 01.06.2011, а клопотання від представників сторін про продовження строку розгляду спору не надходило, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази,

в с т а н о в и в:

21.07.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-Крим»(Продавець, далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Тонус Інвест»(Покупець, далі - відповідач) укладений договір купівлі-продажу №2/2 (далі –Договір), згідно умов якого Продавець зобов’язався передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах, передбачених договором, товар (партію товару) в кількості, асортименті та за цінами, зазначеними у накладних на відвантаження товару, які є невід’ємною частиною договору. Право власності на товар (партію товару) переходить від Продавця до Покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом Покупця в товарної накладної /арк.с.9-11/.

Згідно пункту 2.1 Договору передача товару (партії товару) здійснюється в установленому діючим законодавством порядку. Підставою для поставки кожної партії товару є замовлення Покупця, яке передається Продавцю в усної або письмової формі. Доставка товару (партії товару) здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту отримання замовлення Продавцем. Поставка товару здійснюється на умовах DDU на склад Покупця за адресою ПОР 44.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та зазначається в товарної накладної, яка підписується сторонами. Загальну вартість договору складає сума усіх підписаних сторонами товарних накладних.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що сторонами застосовуються умови оплати з відстроченням платежу 35 календарних днів з моменту передачі товару.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено на склад відповідача та прийнято представником відповідача товар за накладними №2831/2Л від 22.07.2010 на суму 3018,36 грн, №2832/2Л від 22.07.2010 на суму 5698,98 грн, №2833/2Л від 22.07.2010 на суму 264,60 грн, №3256/2Л від 10.08.2010 на суму 1162,15 грн, №3257/2Л від 10.08.2010 на суму 1871,56 грн, а всього на суму 12 015,65 грн (арк.с.12-16).

Як зазначив позивач, зобов’язання щодо оплати поставленого товару відповідач виконував не належним чином, отриманий товар оплатив частково в сумі 5033,71 грн, що підтверджується виписками банку (арк.с.17-19), у зв’язку з чим заборгованість останнього за Договором склала 6981,94 грн, що не заперечувалось відповідачем при підписанні акту звірення взаємних розрахунків станом на 31.10.2010 (арк.с.20).

Дана обставина обумовила звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провівши оцінку наданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з частиною першою статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобов’язався здійснювати оплату за поставлений товар з відстроченням платежу 35 календарних днів з моменту передачі товару.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Передача товару відповідачу підтверджується належними доказами, а саме накладними №2831/2Л від 22.07.2010, №2832/2Л від 22.07.2010, №2833/2Л від 22.07.2010, №3256/2Л від 10.08.2010, №3257/2Л від 10.08.2010 (арк.с.12-16).

Відповідач не подав суду доказів сплати заборгованості у розмірі 6 981,94 грн, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що своєчасне внесення плати за поставлений товар є одним з основних обов’язків відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, суд дійшов висновку, що на момент звернення позивач з цим позовом до суду, відповідач мав заборгованості в розмірі 6 981,94 грн.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Поряд з основною заборгованість позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 486,78 грн за прострочку оплати поставленого товару.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Проте, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач в обґрунтування стягнення пені посилається на пункт 7.3 Договору, яким встановлений розмір пені. Проте, як вбачається з матеріалів справи, повний текс Договору на вимогу суду поданий не був, у зв’язку з чим підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені не має.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 24% річних –748,31грн та інфляційне відшкодування –383,72 грн за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

При розрахунку 24% річних позивач також посилається на пункт 7.3 Договору, яким встановлено нарахування 24% річних від вартості неоплаченого в строк товару. Проте, як було зазначено вище, цей пункт відсутній у наданої позивачем копії Договору, у зв’язку з чим вимоги в цей частині підлягають задоволенню частково в сумі 70,01 грн виходячи з розміру процентів річних, встановлених законом, з наступного розрахунку суду:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

6981.94

30.10.2010 - 28.02.2011

122

3 %

70.01

Перевіривши розрахунок інфляційного відшкодування (арк.с.21), суд дійшов висновку про те, що він здійснений позивачем без урахування рекомендацій Верховного Суду України (лист від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ"), у зв’язку з чим, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційного відшкодування такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 209,46 грн, виходячи з наступного розрахунку суду:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Середній індекс інфляції за період??

Інфляційне збільшення суми боргу?

01.11.2010 - 28.02.2011

6981.94

1.030

209.46

Суд також зазначає, що період для розрахунку річних та інфляційного відшкодування визначений позивачем не вірно, оскільки сума боргу в розмірі 6 981,94 грн виникла після останньої часткової оплати відповідачем заборгованості –29.10.2010, тому і період, з якого починається розрахунок саме на цю суму визначений судом з 30.10.2010.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 611, 625, 629, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 20, 193, 230-232 Господарського кодексу України статтями 33, 34, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Інвест» (99029, місто Севастополь, проспект Генерала Острякова, 89 кв. 19; ідентифікаційний код 36127301) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-Крим»(49000, м. Дніпропетровськ, пр. Калініна, 68, ідентифікаційний код 35942700) заборгованість за поставлений товар за договором №2/2 від 21.07.2010 в розмірі 7 261,41 грн, у тому числі основної борг –6 981,94 грн, 3% річних –70,01 грн, інфляційне відшкодування –209,46 грн, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 86,12 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 199,25 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційного відшкодування в сумі 174,26 грн, пені в сумі 486,78 грн та процентів річних в сумі 678,30 грн – відмовити.

Суддя підпис І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 30.05.2011.