Рішення № 15867499, 22.03.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" березня 2011 р. Справа № 8/019-11

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», ідентифікаційний код: 25470089, місцезнаходження: 61051, м. Харків, вул. Клочківська, 345 А,

до відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості

за участю представників сторін

від позивача: не зявився;

від відповідача: не зявився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

товариство з обмеженою відповідальністю фірма «СВ»(далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки від 01.06.2010 року за №23 (далі за текстом: Договір) у вигляді основного боргу у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.), пені у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.), 3-х процентів річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.) та судових витрат.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем своїх зобовязань за Договором, внаслідок чого у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість у вигляді основного боргу у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.), пені у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.) та 3-х процентів річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.).

Відповідно до ухвали від 02.02.2011 року порушено провадження у справі №8/019-11 та призначено її розгляд на 22.02.2011 року.

22.02.2011 року в судове засідання Позивач та Відповідач не зявились і про причини неявки суд не повідомили будучи повідомленими про день та час розгляду справи, вимог ухвали суду від 02.02.2011 року не виконали. Ухвалою суду від 22.02.2011 року розгляд справи відкладено на 15.03.2011 року.

15.03.2011 року в судове засідання Позивач та Відповідач не зявились і про причини неявки суд не повідомили будучи повідомленими про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 22.02.2011 року не виконали. Ухвалою суду від 15.03.2011 року розгляд справи відкладено на 22.03.2011 року.

22.03.2011 року в судове засідання Позивач та Відповідач не зявились і про причини неявки суд не повідомили будучи повідомленими про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 15.03.2011 року не виконали. У звязку з цим спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 22.03.2011 року.

Згідно з розясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Детально розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

01.06.2010 року між Позивачем і Відповідачем, з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655 Цивільного кодексу України, був укладений договір поставки за № 23 (далі по тексту: Договір). За наслідками дослідження даного Договору суд приходить до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.

За умовами п.п. 1.1. даного Договору, Позивач зобовязувався передати у власність Покупця, а Відповідач (Покупець) зобовязувався прийняти та оплатити товари, на умовах викладених в даному Договорі та додаткових умовах до нього, які є невідємною частиною Договору.

Договір у п.п.3.1. передбачає, що після узгодження сторонами замовлення Постачальник (Позивач) зобовязаний поставити товар на протязі пяти робочих днів з дня узгодження замовлення або у строк, узгоджений з Покупцем (Відповідачем).

Згідно з п.п. 3.3. Договору, датою поставки і переходу права власності та ризиків вважається дата підписання Покупцем (Відповідачем) накладних на поставлений товар.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.4. Договору, відстрочка оплати 30 (тридцять) календарних днів. Днем оплати товару вважається день перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника (Позивача).

За таких обставин суд після ретельного аналізу умов Договору приходить до висновку, що Відповідач зобовязаний оплатити поставлений Позивачем товар протягом 30 (тридцяти) днів з дати отримання товару за ціною, яка задекларована у прайс-листі з послідуючим її зазначенням в накладних.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Судом встановлено, що на виконання вимог Договору в період з 05.06.2010 року по 29.09.2010 року Позивач з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 172755,00 грн. (сто сімдесят дві тисячі сімсот пятдесят пять гривень 00 коп.), що підтверджено видатковими накладними від 05.06.2010 року за №900, від 14.07.2010 року за № 1180, від 02.08.2010 року за № 1303, від 09.08.2010 року за №1340, від 25.08.2010 року за №1444, від 27.08.2010 року за №1453, від 13.09.2010 року за №1562, від 29.09.2010 року за №1677, копія яких міститься в матеріалах справи.

Факт отримання Відповідачем товару за вказаним Договором підтверджуються підписом та відбитком печатки Відповідача на вказаних накладних, який особисто отримав товар у Позивача, і генеральною довіреністю, якою засвідчено підпис матеріально-відповідальної особи Відповідача та копія якої находиться в матеріалах справи.

Проте, після прийняття у Позивача товару Відповідач на виконання умов Договору з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 629 Цивільного кодексу України 16.11.2010 року передав (повернув) Позивачу відповідно до видаткових накладних (повернення) від 16.11.2010 року за №ВП-0000002, за №0000003 та за №0000004 частину товару на загальну суму 6291,84 грн. (шість тисяч двісті девяносто одна гривня 84 коп.), в звязку з виявленням невідповідності товару умовам заявок.

Відповідач в порушення вимог п.п.4.1., 4.4. Договору, ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655 Цивільного кодексу України розрахувався з Позивачем за отриманий товар частково шляхом перерахування Позивачу коштів у сумі 149213,16 грн. (сто сорок девять тисяч двісті тринадцять гривень 16 коп.), що підтверджується банківськими виписками за №№127, 194, 215, 226, 244, 262, 478, 5, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

За таких обставин у Відповідача перед Позивачем станом на 22.03.2011 року існує заборгованість за Договором у вигляді основного боргу у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.).

Наявність заборгованості у Відповідача перед Позивачем за Договором у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.) суд вважає доведеним фактом, який підтверджується матеріалами справи та Відповідачем належними і допустимими доказами не спростований. Судом береться до уваги, що доказів повної оплати чи оплати інших частин заборгованості Відповідачем, поставлених Позивачем товарів, за Договором суду не надано.

У звязку з цим вимоги Позивача про стягнення основної заборгованості з Відповідача у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.) підлягають задоволенню шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача основної заборгованості за Договором у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.).

Крім основної суми заборгованості Позивач просить стягнути з Відповідача пеню у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційні нарахування у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.) та 3-и проценти річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.).

Господарський кодекс України у ст. 216 передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності із ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарський кодекс України у ст.230 передбачає застосування до учасника господарських відносин, який неналежно виконав свої зобовязання, штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року за N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із вимогами п. 6.3. Договору, у разі порушення встановлених Договором строків оплати товару Покупець (Відповідач) сплачує Постачальнику (Позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за поставлений товар за кожний день прострочення, починаючи з наступного дня після закінчення терміну оплати.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 692 передбачає, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

У відповідності із ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного суд встановив, що дії Відповідача по неповній оплаті поставлених Позивачем товарів станом на 22.03.2011 року у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.), яка встановлена судом, є порушенням договірних зобовязань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, тобто не виконав встановлених Договором зобовязань, внаслідок чого є підстави для стягнення з Відповідача на користь Позивача пені, інфляційних нарахувань і 3-х процентів річних.

За розрахунком Позивача розмір пені становить 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), розмір інфляційних нарахувань становить 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.) та розмір 3-х процентів річних становить 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.).

Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним, в звязку з тим, що Позивачем суду доведено та Відповідачем не спростовано суму основної заборгованості 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.) за Договором, в звязку з чим суд приходить до висновку, що Відповідач повинен сплатити на користь Позивача пеню у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційні нарахування у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.) та 3-и проценти річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.).

Враховуючи несвоєчасну та неповну сплату Відповідачем заборгованості за Договором, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог Позивача про стягнення з Відповідача пені, інфляційних нарахувань та 3-х процентів річних, внаслідок чого ці вимоги Позивача підлягають задоволенню судом в повному обсязі шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача пені у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.), 3-х процентів річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.).

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів своєї позиції по справі, є письмовими доказами неналежного виконання Відповідачем зобовязань, взятих ним, відповідно до Договору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, не спростовані та Відповідачем по суду не заперечувались.

Також, Позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді державного мита у сумі 187,51 грн. (сто вісімдесят сім гривень 51 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В результаті вивчення матеріалів справи встановлено, що Позивач довів суду здійснення ним фактично судових витрат у вигляді державного мита у сумі 187,51 грн. (сто вісімдесят сім гривень 51 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.), в звязку з чим вимоги Позивача про стягнення з Відповідача судових витрат у вигляді державного мита у сумі 187,51 грн. (сто вісімдесят сім гривень 51 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) підлягають задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ»до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», ідентифікаційний код: 25470089, місцезнаходження: 61051, м. Харків, вул. Клочківська, 345 А, борг за Договором поставки від 01.06.2010 року за №23 у вигляді основного боргу у сумі 17250,00 грн. (сімнадцять тисяч двісті пятдесят гривень 00 коп.), пені у сумі 998,66 грн. (девятсот девяносто вісім гривень 66 коп.), інфляційних нарахувань у сумі 308,61 грн. (триста вісім гривень 61 коп.), 3-х процентів річних у сумі 193,29 грн. (сто девяносто три гривні 29 коп.), державне мито у сумі 187,51 грн. (сто вісімдесят сім гривень 51 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.