Рішення № 15866749, 26.05.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.2011 Справа № 5008/577/2011

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Болехів Івано Франківської області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар”, м. Берегово

про стягнення заборгованості в сумі 21913,09 грн. (в т.ч. 19686,38 грн. основного боргу; 1200,06 грн. пені; 231,87 грн. 3 % річних та 794,78 грн. інфляційних збитків)

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача не зявився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача не зявився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, м. Болехів Івано Франківської області до товариства з обмеженою відповідальністю „Бульвар”, м. Берегово про стягнення заборгованості в сумі 21913,09грн. (в т.ч. 19686,38 грн. основного боргу; 1200,06 грн. пені; 231,87 грн. 3 % річних та 794,78 грн. інфляційних збитків)

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Повідомлення підтверджує завчасне вручення відповідачу 24.05.2011 року ухвали від 17.05.2011 року про порушення провадження у справі, де вказано про місце і час призначення розгляду справи, чим забезпечено йому реалізацію Конституційного права на судовий захист (п.4 ст. 129 Конституції України).

Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/577/2011

від 26.05.2011 року

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола субєктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, докази чого знаходяться в матеріалах справи.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 19686,38 грн. основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору поставки № БОД-2702-1 від 01.12.2010 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- видатковими накладними: № БОД4513, № БОД4517, № БОД4520 та БОД4522 від 03.12.2010 року;

- актами звірки розрахунків за період з 03.12.2010 року по 31.03.2011 року;

- платіжними дорученнями: № 1799 від 28.12.2010 року, № 20 від 05.01.2011 року, № 218 від 03.02.2011 року та № 1454 від 06.05.2011 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново господарські зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобовязання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/577/2011

від 26.05.2011 року

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобовязання кредитор вправі вимагати виконання обовязку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобовязань у відносинах. Підставою виникнення зобовязання є

юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобовязальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обовязок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Між тим, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 712 ЦК України).

Відтак, договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 231,87 грн. 3% річних та 794,78 грн. інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, відповідачу відповідно до п. 11.3 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 1200,06 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, судом визнано позовні вимоги в цій частині такими, що заслуговують на увагу суду.

Відтак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (задоволення позовних вимог в частині нарахованих до стягнення 3% річних та інфляційних збитків, незначній тривалості існування боргу, збитків кредитора, майново економічний стан сторін), через що відсутня пряма вина цивільно правової відповідальності, розумності, справедливості, моральності, обмеження подвійного застосування до одного й того ж субєкта правовідносин в одному й тому ж правовідношенні фінансових санкцій за своєю правовою природою, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо стягнення пені в сумі 600,03 грн, а в решті вимог в цій частині позову належить відмовити (п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/577/2011

від 26.05.2011 року

Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності субєктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обовязкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

Застосовуючи у нормах цивільного законодавства морально правових категорій „справедливість”, „розумність”, „добросовісність” і активне застосування відповідних загальноправових та галузевих принципів при здійсненні судочинства, судом виокремлюються ті норми Цивільного кодексу України, які вимагають додержуватися моральних засад суспільства при визначенні обсягу цивільної правоздатності, здійсненні цивільних прав і обовязків (ч.1 ст. 19, ч.4 ст. 13, ч.4 ст. 26, ч.2 ст. 300, ч.2 ст. 319 ЦК України). Законодавчо закріплений імператив добросовісності і у зобовязальних відносинах (ч.3 ст. 509 ЦК України).

У порушеному контексті є також те значення, що надається моралі, саме як одному з головних елементів визначення суті права у рішеннях Конституційного суду України, зокрема, (рішення КСУ від 24.03.2005 року № 2-рп/2005 та від 02.11.2004 року № 15-рп/2004), де зазначено: „одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства”.

При постановленні судового рішення враховується характер зобовязання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобовязання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 5008/577/2011

від 26.05.2011 року

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2, 22 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою „Бульвар” (м. Берегово, вул. Б. Хмельницького, 163; код 30175449) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код НОМЕР_1) суму 19686,38 (девятнадцять тисяч шістсот вісімдесят шість грн. 38 коп.) основного боргу; 600,03 (шістсот грн. 03 коп.) пені; 231,87 (двісті тридцять одну грн. 87 коп.) 3 % річних; 794,78 (сімсот девяносто чотири грн. 78 коп.) інфляційних збитків та 219,14 (двісті девятнадцять грн. 14 коп.) у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В решті стягнення пені в сумі 600,03 грн. відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.