Постанова № 15856534, 06.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Компанієць І.Д.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2011 року справа №2а-27473/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Компанієць І.Д.

суддів Бадахової Т.П. , Ханової Р.Ф.

секретаря судового засідання Марциновського А.К.

за участю:

представника позивача ОСОБА_2за довіреністю

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року по адміністративній справі №2а-27473/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у м. Києві про скасування рішення, стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” (надалі товариство) звернулось 3 грудня 2010 року до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східної митниці (надалі митниця) Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у м. Києві (надалі органи казначейства) про скасування рішення Маріупольської митниці №703000006/2010/000807/2 від 22 липня 2010 року про визначення митної вартості товару; скасування рішення Східної митниці №700000006/2010/000964/1 від 09 серпня 2010 року про визначення митної вартості товару, стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів у загальній сумі 12918513,51 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог товариства відмовлено у повному обсязі, з огляду на правомірність прийнятих рішень та безпідставність заявлених до повернення сум.

Товариство посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції, постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представники відповідачів проти апеляційної скарги заперечували та просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

До такого висновку судова колегія прийшла з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - товариство з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради як юридична особа 10 вересня 2009 року, свідоцтво про державну реєстрацію серії А01 №433703, ЄДРПОУ 36617444.

9 листопада 2009 року між Компанією Wetter Group S.A. - Британські Віргінські острови (продавець, контрагент позивача) та товариством (покупець) укладений контракт

№5/11/2009, згідно якого продавець прийняв на себе зобовязання поставити м'ясо та мясні продукти у розмірі та за ціною, що обумовлена контрактом, а покупець прийняв на себе зобовязання отримати товар та сплатити його вартість.

Пунктом 2.1 зазначеного контракту передбачено, що асортимент, кількість та ціна товару вказується у специфікаціях та інвойсах, що є невідємною частиною Контракту. Валюта контракту та валюта платежу долари США, євро (п.2.3 контракту). Остаточною ціною товару є ціна, зазначена в інвойсах (п.2.4 контракту). На кожну партію товару Продавець зобовязаний надати інвойс, товаросупровідні документи, ветеринарний сертифікат, сертифікат про походження або відповідності, сертифікат якості (п.3.6 контракту). Всі банківські витрати на території країни та за її територією сплачуються Покупцем (п.4.3 контракту). Упаковка є неповертаємою та входить до вартості товару, пакети, за їх наявності, є неповертаємими, а їх вартість сплачується окремо (п.5.1 контракту).

В межах вищезазначеного експортного контракту у період з 22 липня 2010 року по 20 серпня 2010 року позивачем з метою митного оформлення до Маріупольської митниці надані вантажні митні декларації № 703070401/2010/101036 (22.07.10), № 703070401/2010/101047 (23.07.10), № 703070401/2010/101048 (25.07.10), №703070401/2010/101072 (28.07.10), №703070401/2010/101095 (30.07.10), №703070401/2010/101089 (30.07.10), №703070401/2010/101090 (30.07.10), №703070401/2010/101091 (30.07.10), №703070401/2010/101096 (03.08.10), №703070401/2010/101153 (13.08.10), №703070401/2010/101159 (16.08.10), №703070401/2010/101065 (27.07.10), №703070401/2010/101069 (28.07.10), №703070401/2010/101173 (17.08.10), №703070401/2010/101180 (19.08.10), №703070401/2010/101184 (19.08.10), №703070401/2010/101187 (20.08.10), №703070401/2010/101107 (03.08.10), №703070401/2010/101150 (12.08.10).

До Східної митниці позивачем також надані вантажні митні декларації №700000011/2010/005206 від 9 серпня 2010 року, №700000011/2010/005315 від 12 серпня 2010 року, №700000011/2010/005719 від 27 серпня 2010 року. Одночасно з цими вантажними митними деклараціями позивачем подані декларації митної вартості.

22 липня 2010 року митницею прийняте рішення №703000006/2010/000807/2 про визначення митної вартості товарів, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим (резервним) методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена митним органом в розмірі 1,07 доларів США, на рівні задекларованої позивачем.

В зазначеному рішенні митницею зазначено, що відповідно до статті 267 Митного кодексу України визначити митну вартість товару по першому методу неможливо у звязку з тим, що декларантом не подано всі додаткові документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару. Непідтверджені дані не можуть використовуватись при встановлені митної вартості (ст..ст.264,267 МКУ). Методи 2 та 3 не прийняті, тому що відсутня інформація у митного органу та декларанта щодо ідентичних чи подібних товарів, методи 4 та 5 не прийняті, тому що відсутня інформація у митного органу та декларанта щодо додавання та віднімання вартості. Визначити митну вартість товару у відповідності до ст.266,273 МКУ за методом 6 (резервним).

Підставою для прийняття митницею рішення від 22 липня 2010 року №703000006/2010/000807/2 стала інформація про раніше задекларовані товари за ВМД №700000011/0/003454 від 12 червня 2010 року Східної митниці, ВМД № 703070401/2010/100946 від 5 липня 2010 року Маріупольської митниці, про що зазначено в розділі 33 вказаного рішення.

9 серпня 2010 року митницею прийняте рішення №700000006/2010/000964/1 про визначення митної вартості, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим (резервним) методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена митним органом в розмірі 1,07 доларів США, на рівні задекларованої позивачем.

Рішення прийняте, виходячи з рівня митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснене, про що зазначено в розділі 33 вказаного рішення. При цьому в зазначеному розділі митним органом не зазначені джерела інформації про рівень митної вартості, також не зазначені причини неможливості визначення митної вартості за попередніми 1-5 методами.

Під час апеляційного провадження встановлено, що митним органом здійснене визначення митної вартості на рівні задекларованої декларантом позивача, тобто жодних піст вав для прийняття рішень не існувало.

Спірні рішення є способом реалізації відповідачем, як субєктом владних повноважень владних управлінських функцій, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на те, що зазначені рішення не мають правових наслідків, виходячи виключно з їх економічної складової в основі якої лежить те, що митна вартість митним органом визначена на рівні задекларованої позивачем. Як встановлено під час апеляційного провадження, та підтверджується долученими до матеріалів справи вантажно-митними деклараціями, на підставі яких сплачені мито та податок на додану вартість, зазначені рішення надавались декларантом позивача при декларуванні митної вартості, про що зазначено графами 44 даних декларацій. Тобто спірні рішення вплинули на декларування у подальшому митної вартості при виконані контракту.

Крім того, підставою для прийняття митницею рішення №700000006/2010/000964/1 від 9 серпня 2010 року стала інформація про рівень митної вартості аналогічних товарів, митне оформлення яких вже здійснене раніше в межах одного експортного контракту №5/11/2009, укладеного між Компанією Wetter Group S.A. - Британські Віргінські острови та товариством (позивачем по справі).

У зазначених деклараціях визначена митна вартість товарів у розмірі 1,07 доларів США за кілограм та нарахована сума мита та податку на додану вартість (платежі під кодом 20 та 28 у графі 47 вантажних митних декларацій). Загальна сума сплаченого мита складає 13498837,36 грн., ПДВ 29697442,21 грн., разом 43196279,57 грн.

Відповідно до пункту 1 Порядку внесення податку на додану вартiсть до бюджету пiд час ввезення (пересилання) товарiв на митну територiю України, який затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 2 квiтня 1998 року №417 податок на додану вартiсть пiд час ввезення (пересилання) товарiв на митну територiю України сплачується його платниками вiдповiдно до Закону України "Про податок на додану вартiсть" за ставками, що дiють на день оформлення вантажної митної декларацiї, одночасно iз сплатою мита та митних зборiв (до або на день подання вантажної митної декларацiї для митного оформлення).

Згідно з пунктом 3.1 Порядку розрахунково-касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24 січня 2006року №25/44 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 січня 2006 року за № 64/11938) cплата коштів у національній валюті, призначених для забезпечення справляння митних та інших платежів, здійснюється платниками до/або під час митного оформлення товарів з рахунків, відкритих ними в банках, у вигляді передплати та/або доплати, а також готівкою через банки на депозитні рахунки 3734, відкриті на імя митних органів в ГУДК України у місті Києві. Зазначений Порядок є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України, підлягає застосуванню у межах спірних відносин відповідно до статті 9 КАС України.

Фактична сплата податку на додану вартість та мита підтверджується штемпелями митниці „Сплачено” та наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач самостійно задекларував товар за шостим методом за ціною 1,07 доларів США за кілограм, а рішення митниць від 22 липня 2010 року та від 9 серпня 2010 року не використовувались під час митного оформлення товарів за переліченими в позові ВМД, а тому не мають юридичних наслідків для позивача.

Проте вказані висновки суду першої інстанції є помилковими з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, при визначенні митної вартості товарів за рішеннями від 22 липня 2010 року та 9 серпня 2010 року врахована митна вартість товарів, що визначена митним органом згідно до рішень №703000006/2010/000765/2 від 13 липня 2010 року, №703000006/2010/671/2 від 25 червня 2010року, №703000006/2010/000572/2 за шостим (резервним) методом. Також при прийнятті рішення від 22 липня 2010 року використовувалася інформація про задекларовані товари за ВМД №700000011/0/003454 від 12 червня 2010 року Східної митниці, ВМД № 703070401/2010/100946 від 5 липня 2010 року Маріупольської митниці.

Зазначені вантажно-митні декларації від 12 червня 2010 року та від 5 липня 2010 року, рішення митниць від 13 липня 2010 року та від 25 червня 2010 року були предметом розгляду по справі №2а-21865/10/0570 за позовом товариства до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень, визнання недійсними карток відмови та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість.

За зазначеною справою постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2010 року позов товариства до Маріупольської митниці, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання недійсними рішень, визнання недійсними карток відмови та стягнення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість задоволено, внаслідок чого визнано недійсним рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів №703000006/2010/000765/2 від 13 липня 2010 року, визнано недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703000006/2010/000765/2 від 13 липня 2010 року. Визнано недійсним рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів №703000006/2010/000671/2 від 25 червня 2010 року, визнано недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00087 від 29 червня 2010 року. Судовим рішенням визнано недійсним рішення Маріупольської митниці при визначенні митної вартості товарів від 4 червня 2010 року №703000006/2010/000572/2, визнано недійсною картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00070. Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства надмірно сплачене мито у сумі 1995524 грн., та податок на додану вартість у сумі 4390152,80 грн.

Вказане рішення Донецького апеляційного адміністративного суду набрало законної сили з 7 грудня 2010 року, залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 26 квітня 2011 року.

Наведеними судовими рішеннями встановлені такі обставини.

25 червня 2010 року декларантом товариства надана до митниці декларація митної вартості та вантажна митна декларація №703070401/2010/100891, відповідно до якої задекларований товар - морожене м'ясо свійської птиці, заморожені задні чвертини курячі, необвалені, які містять велику та малу гомилкові кістки, стегна та хребці, не консервовані, без додання приправ та не приготовлені для безпосереднього вживання. Загальна сума за рахунком та ціна товару визначені у сумі 4058500,99 грн. з урахуванням коригування. Митна вартість визначена позивачем за першим методом ціною договору 0,75 доларів США за кілограм. Нараховані платежі у загальній сумі 1298720,32 грн., в тому числі мито 405850,10 грн., податок на додану вартість 892870,22 грн. Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларантом надані митному органу всі документи, передбачені пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1766 від 20 грудня 2006 року, зокрема: коносамент №4 від 3 червня 2010 року, рахунок №04431018В від 7 червня 2010 року, контракт №5/11/2009 від 9 листопада 2009року, специфікація №1 від 9 листопада 2009 року, додаткова угода №1 від 3 грудня 2009 року, страховий сертифікат С19281/100249 від 3 червня 2009року, сертифікат про походження б/н від 3 червня 2010 року. Маріупольською митницею витребувані у товариства додаткові документи, а саме:фрахтовий інвойс, експертний висновок, відповідні банківські та бухгалтерські документи, що підтверджують факт оплати товару, цінову інформацію по раніше оформленим митними органами України ідентичним товарам.

25 червня 2020 року Маріупольською митницею прийнято рішення №703000006/2010/000671/2 про визначення митної вартості товарів, відповідно до якого митна вартість визначена за шостим (резервним) методом. Сума вартості за один кілограм товару визначена митним органом в розмірі 1,05 доларів США . Також в рішенні зазначено, що визначити митну вартість товару за першим методом неможливо, оскільки декларантом не подано всі додаткові документи, необхідні для підтвердження митної вартості товару. В якості джерела інформації, яке використано митним органом для розрахунку митної вартості товару зазначено, зокрема, ВМД №700000011/0/003454 від 12 червня 2010 року Східної митниці. Відповідачем 29 червня 2010 року надана картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №703070401/0/00087. У картці зазначено, що товари не підлягають митному оформленню через неподання додаткових документів, необхідних для визначення митної вартості, тому визначена митна вартість товару за шостим (резервним) методом.

За вантажною митною декларацією №703070401/2010/100983 від 13 липня 2010 року відповідач вчинив аналогічні дії з винесенням рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом та прийняттям картки відмови.

Приймаючи судове рішення про задоволення вимог товариства, підтримане ухвалою ВАС України, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Згідно статті 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Поняття митної вартості визначено статтею 259 Митного кодексу України, відповідно до якої митна вартість товарів, що переміщуються через кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. У відповідності до вимог частини четвертої статті 260 цього Кодексу методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом. На підставі статті 262 Кодексу митна вартість товару та метод її визначення заявляються митному органу декларантом шляхом подання митної декларації.

Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для їх підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1766 від 20 грудня 2009 року, який затверджений відповідно до статей 262 і 264 МК України.

Стаття 260 Митного Кодексу України встановлює, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України. Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Стаття 261 Митного кодексу України встановлює, що відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ). Згідно частини 2 статті VII ГААТ оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна бути заснована на дійсній вартості товару, що обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару вітчизняного походження або на довільних або фіктивних оцінках.

Як встановлює стаття 264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суди апеляційної та касаційної інстанції прийшли до висновку, що декларантом надані всі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, а митницею ні в рішенні, ні в картці відмови не обґрунтовано, в чому полягали обєктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем на підставі ціни товару згідно умов контракту та відповідачем не доведена правомірність застосування шостого резервного методу при визначенні митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішенням Донецького апеляційного адміністративного суду, що набрало законної сили з 7 грудня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 26 квітня 2011 року, визнано недійсними рішення Маріупольської митниці про визначення митної вартості товарів №703000006/2010/000765/2 від 13 липня 2010 року, №703000006/2010/000671/2 від 25 червня 2010року, №703000006/2010/000572/2 від 4 червня 2010 року, за якими визначена митна вартість товару за шостим (резервним) методом, за наявності митного оформлення відповідачем за вантажно-митними деклараціями спірного товару раніше в рамках єдиного експортного контракту, тому судова колегія приходить до висновку про наявність підстав для повернення надміру сплаченого мита та податку на додану вартість.

Зазначена надмірність мала місце внаслідок самостійного декларування товару позивачем, за умов того, що перші партії товару не прийняті митним органом, та визначені за шостим резервним методом рішеннями, які у подальшому скасовані рішенням суду.

Суд першої інстанції безпідставно посилався на те, позивач самостійно декларував товар. Судова колегія зауважує, що наявність судових рішень щодо декларування аналогічного товару за одним експертним контрактом на підставі рішень митниці від 13 липня 2010 року та 25 червня 2010 року, які стали підставою визначення митної вартості за шостим (резервним) методом по цій справі та за вантажно-митними деклараціями, які використовувалися також при визначені митної вартості товару, що поставлявся в межах даного контракту, декларувався позивачем згідно рішень митного органу від 22 липня 2010 року та 9 серпня 2010 року, які на момент вирішення спору скасовані - має преюдиціальне значення для вирішення спору за цією справою.

Стосовно повернення податків, колегія суддів виходячи із загально правого принципу дії норми права у часі зазначає наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР серед іншого визначає обєкти, базу та ставки оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного закону обєктом оподаткування є операції платника податку з ввезення товарів на митну територію України.

Пунктом 4.1 стаття 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, з урахуванням ввізного мита.

Позивачем податок на додану вартість сплачений з урахуванням відкоригованої митним органом митної вартості товару, що підтверджується відомостями, наведеними вантажно-митними деклараціями, платіжними дорученнями долученими до матеріалів справи. Сплата мита та податку на додану вартість не є обставиною спірною між сторонами.

Податок на додану вартість, який сплачений на різницю між базою оподаткування, визначеною за шостим та першим методом, є надміру сплаченим та таким, що підлягає поверненню відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-3(яка була чинною на момент звернення з позовом) та пунктом 17.1.10 статті 17 та статті 43 Податкового Кодексу України. Підставою повернення надміру сплаченого мита є норми статті 264 Митного кодексу України.

Переплата податку на додану вартість за вантажно митними деклараціями яка здійснена позивачем, склала, відповідно, у тому числі мито 4 037035,44 грн., податку на додану вартість 8881478,07грн. Загальна сума переплати, що підлягає стягненню (поверненню) з Державного бюджету України на користь позивача складає 12918513,51 грн.

На підставі пункту 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №609 від 9 липня 2008року юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняте рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання у разі повернення за рішенням суду надмірно та/або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обовязкових платежів) та інших доходів бюджету.

Колегія суддів не приймає позицію суду першої інстанції стосовно передчасного звернення позивача з позовом до суду, з огляду на те, що звернення до суду є безумовним, тобто досудовий порядок врегулювання спору не передбачений законодавством. В проміжок часу з моменту звернення до суду, до вирішення справи апеляційною інстанцією у відповідачів існувало досить часу, для добровільного повернення надміру сплачених сум.

Стосовно існування можливості позивачем самостійно змінити визначені надміру до сплати мито та податок на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції зазначає, що позивач подав вантажні митні декларації та декларації митної вартості із визначенням митної вартості за попередніми рішеннями митниці, тому з моменту подання декларацій податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість і мита були узгодженими в тому обсязі, який визначив безпосередньо позивач і оскарженню не підлягали. Тим більше, самостійно узгоджена та сплачена сума податків не підлягає стягненню як надмірно сплачена, оскільки списання з депозитного рахунку попередньо сплаченої суми податку було проведено митницею на підставі поданих позивачем декларацій.

Так, відповідно до пункту 2 Положення про вантажну митну декларацію, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року №574 із змінами та доповненнями (далі, - Постанова_574), вантажна митна декларація (далі - ВМД) - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

Відомості у ВМД про сплачений податок відображаються у відповідності до Класифікатора видів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших бюджетних надходжень, затверджених наказом Державної митної служби України від 7 грудня 2005 року № 1201, в якому код „028" - це податок на додану вартість. До графи С основного аркуша ВМД, тобто, до графи, яка заповнюється саме посадовими особами митного органу у відповідності до підпункту 5.3 пункту 5 розділу 1 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України № 307 від 9 липня 1997 року, заноситься інформація саме про сплачені податки та збори. Митними органами здійснюється перевірка відомостей, внесених декларантом до вантажної митної декларації, на підставі поданих останнім певних первинних документів.

У той же час, пунктом 1.11 статті 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181 -III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі, Закон_2181), який був чинним на момент виникнення спірних відносин, податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону_2181 податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює зокрема календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року.

Згідно з підпунктом 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України від «Про додаток на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал. Таким чином, оскільки ВМД є письмовою заявою, що оформлюється декларантом з метою проведення митного оформлення та містить інформацію щодо конкретної партії товару, які переміщуються через митний кордон України, а не за базовий податковий (звітний) період, інформацію про митний режим, в якому заявляється цей товар та іншу інформацію, необхідну саме для проведення митного контролю конкретної партії товару, ВМД не є документом, який відповідає терміну податкова декларація, визначеному у Законі 2181.

З огляду на вищевикладене, самостійно узгодженим податковим зобов'язанням сам факт вказівки суми податку на додану вартість у ВМД не можна вважати у розумінні Закону № 2181, відповідно до якого оподаткування здійснюється або шляхом подання платником податків податковому органу саме податкової декларації за базовий податковий (звітний) період, який зобов'язаний її прийняти, або шляхом самостійного визначення податкового зобов'язання контролюючим органом, у випадках, вичерпний перелік яких приведений в цьому Законі із подальшою добровільною сплатою задекларованих податків або їх стягненням у примусовому порядку.

Відповідно до підпункту 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Відповідно до пункту 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до наказу ДПА України від 30 травня 1997 року № 166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», саме в податковій декларації, яка складається з вступної частини, службових полів, чотирьох розділів та обов'язкових додатків, відображаються дані про податкові зобов'язання платника податків (Розділ І податкової декларації) та дані про податковий кредит (Розділ II податкової декларації). Саме в розділ II платник податків включає дані про податковий кредит, право на отримання якого має бути підтверджено належним чином оформленими первинними документами, до яких відноситься вантажна митна декларація.

З огляду на зазначене, першою ознакою того, що вантажна митна декларація не є податковою декларацією, є в першу чергу різне призначення цих не тотожних за своєю правовою природою документів відповідно до термінів, визначених чинним законодавством України, оскільки ВМД є письмовою заявою, що оформлюється декларантом з метою проведення митного оформлення та містить інформацію щодо конкретної партії товару, які переміщуються через митний кордон України, а не за базовий податковий (звітний) період. ВМД є документом, що в першу чергу містить відомості про товар, який переміщуються через митний кордон, інформацію про митний режим, в якому заявляється цей товар та іншу інформацію, необхідну саме для проведення митного контролю виключно конкретної партії товару.

Другою ознакою на підтвердження відмінності ВМД від податкової декларації є та обставина, що саме належним чином оформлена вантажна митна декларація є первинним документом, яка посвідчує право на отримання податкового кредиту, а податкова декларація - це документ на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податків, в якому вказується загальна сума податкового кредиту, підтвердженого первинними документами, у тому числі вантажними митними деклараціями, та податкових зобов'язань платника податків за звітний податковий період, тобто податкова декларація є похідним документом від ВМД, оскільки включає дані про сплачений податок на додану вартість, які відображаються в ній на підставі належним чином оформлених ВМД.

У звязку з викладеним, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог статті 202 КАС України обумовлює скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям апеляційним судом нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у адміністративній справі №2а-27473/10/0570 - задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у адміністративній справі №2а-27473/10/0570 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства у м. Києві про скасування рішення, стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених платежів задовольнити.

Скасувати рішення Маріупольської митниці №703000006/2010/000807/2 від 22 липня 2010 року про визначення митної вартості товару.

Скасувати рішення Східної митниці №700000006/2010/000964/1 від 09 серпня 2010 року про визначення митної вартості товару.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” (ЕДРПОУ 36617444) надмірно сплачені митні платежі у загальній сумі 12918513,51 грн. (дванадцять міліонів дев»ятсот вісімнадцять тисяч п»ятсот тринадцять гривень 51 копійка), в тому числі ввізне мито у розмірі 4037035,44 грн. (чотири міліона тридцять сім тисяч тридцять п»ять гривень 44 копійки) , податок на додану вартість 8 881478,07 грн. (вісім міліонів вісімсот вісімдесят одна тисяча чотириста сімдесят вісім гривень 07 копійок)

Відшкодувати за рахунок коштів Державнгого бюджету судові витрати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрпродімпорт” у сумі 1703,40 грн. (одна тисяча сімсот три гривні 40 копійок)

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскарження безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала складена та підписана колегією суддів 11 травня 2011 року.

Головуючий суддя (підпис) І.Д.Компанієць

Судді (підпис) Т.П.Бадахова

(підпис) Р.Ф.Ханова