Постанова № 15853740, 18.05.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1499/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,

при секретарі судового засідання: Яковенко Дмитро Олександрович

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю

відповідача : ОСОБА_2, ОСОБА_3 - представники за довіреностями

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар"

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.11 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті з порушенням норм Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств". Зокрема, зазначає позивач, висновок податкового органу про недійсність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" є хибними, оскільки кожна послуга з перевезення вантажу оформлялась заявкою на перевезення вантажно-транспортною накладною, актом здачі-прийняття виконаних робіт та податковою накладною. Крім того, усі здійснені між ТОВ "Вінтар" з однієї сторони та ТОВ "Фірон ЛТД" і ТОВ "Партнерторгтранс" з іншої, знайшли своє відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Водночас, наголошує позивач, судові рішення, які б встановлювали б недійсність правочинів, укладених між цими підприємствами - відсутні, а кримінальна справа на даний час судом не розглянута, вироку суду, що встановив би факт фіктивної діяльності ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" немає.

Таким чином, на думку позивача, витрати, здійснені ТОВ "Вінтар" щодо оплати перевезення сировини, відповідно до договорів транспортної експедиції цілком підпадають під дію ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та правомірно віднесені до валових витрат. В свою чергу обґрунтованість визначення податкового кредиту зі сплати ПДВ підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, виписаними контрагентами позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.60-62).

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" зареєстроване рішенням виконкому Староміської ради народних депутатів м. Вінниці за №165 від 11.08.1193 року, про що свідчить відповідне свідоцтво.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Вінниці з 04.10.1994 року та у періоді, що перевірявся, був платником податку на додану вартість.

В період з 09.03.2011 року по 21.03.2011 року на підставі наказу №990/23 від 04.03.2011 року у відповідності до п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці Петровською І.В. проведена позапланова невиїзна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та достовірності визначення суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету за період з 01.02.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №913/2301/00383679 від 21.03.2011 року (а.с.9-24), в якому зазначено про порушення позивачем:

1) п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному податковому періоді в загальній сумі 267374 грн.;

2) пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати у бюджет в загальній сумі 78698 грн.;

3) пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ на 135199 грн. (а.с.24).

21.03.2011 року на підставі вказаного акту відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- №0000982310, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 334218 грн., в тому числі 267374 грн. основним платежем, 66844 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.25);

- №0000992310, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 98373 грн., в тому числі 78698 грн. за основним платежем, 19675 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 26);

- №0001002310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн., в тому числі визначено податкове зобов'язання зі сплати ПДВ в розмірі 33099 грн. основного платежу та 8275 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.27).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно з пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

На підставі досліджених судом документів (постанова СВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва від 20.01.2011 року про призначення по кримінальній справі №77-00186 податкової перевірки ТОВ ВЗПВ "Вінтар" по взаємовідносинах з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" (а.с.64), наказ на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №990/23 від 04.03.11, супровідний лист №12147/10/23-314 від 04.03.2011 року, яким вказаний наказ надіслано позивачу - а.с. 82), судом не виявлено обставин, які б вказували на відсутність правових підстав для проведення вказаної вище перевірки чи наявність з цього приводу спору між сторонами, про що також свідчать висловлені в судовому засіданні пояснення представників відповідача та позивача.

Разом з тим, спірні правовідносини, що є предметом розгляду в межах даного провадження, стосуються питань визначення відповідності обставин, викладених в акті перевірки фактичним обставинам, які мали місце, а також правильності зазначених в акті висновків.

Так, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що виявилося у завищенні валових витрат на суму 1069495 грн., ґрунтується на тому, що в ході розгляду кримінальної справи №77-00186, порушеної за фактами скоєння злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2, ст. 358 ч. 1 КК України, встановлено, що засновник ТОВ "Фірон ЛТД" ОСОБА_5 не має відношення до фінансово-господарської діяльності цього товариства, а засновником та директором ТОВ "Партнерторгтранс", заснованого в 2009 році є померлий у 2007 році ОСОБА_6, у зв'язку з чим підписані вказаними особами видаткові та податкові накладні, договори, акти виконаних робіт тощо не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами. Таким чином, на думку податкового органу, позивачем завищено валові витрати внаслідок включення до їх складу витрат за господарськими операціями з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс", оформлених підписаними керівниками вказаних товариств бухгалтерськими документами.

На вказані обставини відповідач посилався також в обґрунтування заниження позивачем податку на додану вартість та як на підставу донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 98373 грн., в тому числі 78698 грн. за основним платежем, 19675 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також як на підставу зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн.

Проте, з такими висновками відповідача погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначений пункт не визначає склад валових витрат та обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, а лише визначає термін "валові витрати виробництва та обігу".

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно ч.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом ця норма Закону передбачає як підставу для виключення зі складу валових витрат лише випадок відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат сум, непідтверджених документально.

Стаття 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обовязковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Лише у тому разі, коли у пунктах 5.3-5.8 статті 5 зазначеного Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним.

На це вказує пункт 5.10 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до абз. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерській облік і фінансовий звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 9 вказаного закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом, що накладні на придбання товарів, що були предметом дослідження під час перевірки та на підставі яких визначався розмір валових витрат, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Так, про відсутність між сторонами спору щодо наявності у зазначених документах всіх необхідних реквізитів, включаючи назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, відтиск печатки підприємств тощо, свідчить відсутність заперечень представників сторін.

Разом з тим, посилання податкового органу на відсутність у первинних бухгалтерських документах, виданих ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" на підтвердження надання позивачу послуг з перевезення вантажу, лише одного із зазначених вище реквізитів, а саме: особистих підписів директорів ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс", суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Натомість, відповідач в обґрунтування позовних вимог за даним позовом посилається на матеріали кримінальної справи №77-00186, яка станом на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень не розглянута, вирок у ній судом не ухвалено.

Водночас, рішення суду про визнання вчинених позивачем з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" правочинів (договорів транспортної експедиції) в матеріалах справи відсутнє.

Враховуючи викладене, та зважаючи на те, що первинні бухгалтерські документи, на підставі яких позивачем здійснено формування валових витрат містили всі реквізити, необхідні для ідентифікації об'єктів та суб'єктів господарських операцій, здійснених в межах господарських відносин позивача з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс", суд вважає безпідставними висновки податкової інспекції щодо порушення позивачем вимог п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а податкове повідомлення- рішення №0000982310 від 21.03.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмір 334218 грн. протиправним.

Що ж стосується правової оцінки податкових повідомлень - рішень №0000992310, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 98373 грн., та №0001002310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн., суд бере до уваги наступне.

Висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ґрунтується на тому, що внаслідок включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих позивачу ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" на підтвердження сплати ПДВ в ціні послуг перевезення вантажу, ТОВ "ВЗПВ "Вінтар" завищено податковий кредит на загальну суму 213897 грн., в тому числі по ТОВ "Фірон ЛТД" на суму 110897 грн., по ТОВ "Партнерторгтранс" на суму 103000 грн.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Судом не встановлено порушення вказаних вище вимог, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Разом з тим, посилання відповідача на безумовну відсутність у платника податку на додану вартість права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість за придбання у ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" послуг перевезення, оскільки виписані вказаними суб'єктами господарювання податкові накладні та видані накладні на придбання товарів, підписані неповноважними директорами, суд вважає хибними з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Як встановлено судом та підтвердили представники сторін, на момент складання податкових накладних ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати позивачу, як покупцю послуг, відповідні податкові накладні.

Водночас, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Крім того, як зазначено вище, судове рішення про визнання недійсними угод, укладених позивачем з ТОВ "Фірон ЛТД" та з ТОВ "Партнерторгтранс", так само як і вирок у кримінальній справі №77-00186 в матеріалах справи відсутні.

З огляду на вказане, помилковим є висновок податкового органу про завищення позивачем суми податкового кредиту внаслідок включення останнім до нього суми ПДВ за спірними податковими накладними, а, отже, у відповідача відсутні підстави для донарахування ТОВ "ВЗПВ "Вінтар" податку на додану вартість в сумі 78698 грн., та застосування штрафних санкцій за цим видом податкових зобов'язань в розмірі 19675 грн.

Надаючи юридичну оцінку податковому повідомленню - рішенню №0001002310 від 21.03.2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн., в тому числі визначено податкове зобов'язання зі сплати ПДВ в розмірі 33099 грн. основного платежу та 8275 грн. штрафних (фінансових) санкцій, суд виходив із наступного.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Враховуючи викладене та зважаючи на не підтвердження факту заниження позивачем суми податкового кредиту, про що зазначено вище, не може вважатися обґрунтованим висновок відповідача про завищення заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ на 135199 грн., з огляду на що податкове повідомлення - рішення №0001002310 від 21.03.2010 року яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн., в тому числі визначено податкове зобов'язання зі сплати ПДВ в розмірі 33099 грн. основного платежу та 8275 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слід визнати протиправним.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені вище критерії при винесенні оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідачем не дотримані.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Доказів які б спростовували вищевикладене відповідачем не надано, правомірність своїх рішень не доведено, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року слід задовольнити.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Вінниці №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року .

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" (вул. Некрасова, 87, м. Вінниця, 21100, ідентифікаційний код 00383679) 3,40 грн. (три гривні 40 копійок) в рахунок відшкодування судових витрат.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяМультян Марина Бондівна