Рішення № 15852089, 17.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 44/19017.05.11 За позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у м. Києві ради

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 42 150,61 грн.

Суддя Чеберяк П.П.

Представники:

Від позивачаПанкова О. А. представник

Відповідач ОСОБА_1 Рішення прийнято у судовому засіданні 10.05.2011р., оскільки 11.04.2011р. розгляд справи не відбувся у звязку із відпусткою судді.

У судовому засіданні 17.05.2011 за згодою присутніх представників сторін судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у м. Києві ради звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1заборгованості у розмірі 42150,61 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.03.2011 порушено провадження у справі № 44/190 розгляд справи призначено на 11.04.2011р.

11.04.2011р. у звязку з відпусткою судді розгляд справи не відбувся.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.04.2011р. призначено розгляд справи на 17.05.2011р.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті справи та підтримав позовні вимоги, з підстав зазначених в позовній заяві.

Відповідач у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву та визнає існуючу заборгованість.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17 листопада 2008р. між Комунальним підприємством "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної у м. Києві ради орендодавець (далі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 орендар (далі - відповідач) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 073/Ч (далі - договір), відповідно до умов якого позивач передає, а відповідач приймає у користування приміщення, загальною площею 288,5 кв.м.за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення компютерного клубу (підвал).

Відповідно до п. 3.1 Договору, сторонами було погоджено, що за користування обєктом оренди відповідач сплачує позивачу орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку та порядку використання орендної плати, затвердженої рішенням Соломянської районної в м. Києві ради від 20.12.06. № 101, або за результатами конкурсу на право оренди обєкту комунальної власності.

Орендна плата на момент укладення договору встановлюється в розмірі 10% від вартості майна і становить 8659,83 грн. на місяць.

Відповідно до п. 3.2 договору передбачено, що розрахунок орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно п. 3.3 договору встановлено, що додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується відповідачем разом з орендною платою.

Згідно п. 3.8 договору передбачено, що відповідач повинен сплачувати орендну плату та інші платежі незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1-го числа місяця наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу обєкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі від 17.11.2008р., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками (копія наявна в матеріалах справи).

В порушення умов договору відповідач своєчасно не проводив оплату орендних платежів, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за період з жовтня 2010року по 29 грудня 2010 року в розмірі 38927,00 грн.

Відповідно до п. 3.5. договору відповідач компенсує позивачу видатки по сплаті земельного податку.

Відповідно до ст. 2, ст. 5 Закону України “Про плату за землю”, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар

Компенсація плати за землю, на підставі Закону України “Про плату за землю” та рішення Київської міської ради від 10.07.97. № 216 “Про плату за землю в м. Києві” становить 2364,97 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а також положення ст.ст. 525, 526, 762 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності із п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, станом на день вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем по орендній платі становить 38927,81 грн. і підлягає задоволенню

Відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарський Кодекс України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3. ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 6.2. договору за несвоєчасну сплату орендних платежів, передбачених п.п. 3.1, 3.6 договору, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач надав суду розрахунок пені, який суд вважає обґрунтованим та вчиненим з урахуванням вимог чинного законодавства.

Враховуючи, що факт прострочення виконання зобовязання судом встановлено, то вимоги позивача про нарахування пені визнаються судом обґрунтованими та задовольняються за розрахунком позивача у розмірі 857,83 грн.

Розглянувши вимоги відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про взаємозалік нарахованої позивачем заборгованості та витрат відповідача з переобладнання орендованих приміщень суд відмовляє в їх задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до п. 7.2. договору відповідач зобовязаний протягом строку дії договору, до передачі обєкта оренди позивачу по акту, за свій рахунок проводити необхідний поточний ремонт обєкта оренди.

Пункт 7.5. договору встановлює, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні відповідач зобовязаний за актом прийому-передачі повернути обєкт оренди позивачу у тому стані, в якому обєкт оренди перебував на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які неможливо відокремити від обєкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору.

Відповідно до п. 7.6. договору поліпшення обєкта оренди, виконані відповідачем за власні кошти , які неможливо відокремити від обєкта оренди без заподіяння йому шкоди, залишаються у комунальній власності територіальної громади Соломянського району м. Києва.

Розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 44/190 шляхом накладення арешту на майно та рахунки відповідача, викладеного у прохальній частині позовної заяви, суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд може за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно п. 1.1 Розяснення Вищого господарського суду України від 12.12.06. № 01-8/2776 “Про деякі питання практики застосування забезпечення позову”, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заявником не подано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що грошові суми відповідача можуть зникнути, що зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду, а тому клопотання позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи викладене вище, а також те, що відповідач визнає існуючу заборгованість, позовні вимоги визнаються такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних із розглядом справи.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України на останнього покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 421,51 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 525, 526, 610 - 612, 626, 762 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 1, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Комунального підприємства “Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду” Соломянської районної в м. Києві ради (03186, м. Київ, вул. Соціалістична, 6, код ЄДРПОУ 35756919) 38927 (тридцять вісім тисяч девятсот двадцять сім) грн. 61 коп. основного боргу, 2364 (дві тисячі триста шістдесят чотири) грн. 97 коп. компенсації плати за землю, 857 (вісімсот пятдесят сім) грн. 83 коп. пені, 421 (чотириста двадцять одна) грн. 51 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя П.П. Чеберяк

Дата підписання рішення: 23.05.2011р.