Рішення № 15792027, 16.05.2011, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2011 Справа № 18/761/11

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Агрофірми "Вересень", 39075, Полтавська обл., Глобинський р-н, с. Погреби

про стягнення 423 852,06 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники :

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, довіреність ВРК № 192707 від 11.04.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_4, довіреність № 777 від 26.10.2010 р..

У судовому засіданні 12.04.2011 р. та 12.05.2011 р. з метою надання можливості надання представниками сторін додаткових письмових доказів та пояснень з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі з урахуванням питань, що були предметом дослідження, судом оголошено перерву у судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України відповідно до 12.05.2011 р. до 10 год. 00 хв. та до 16.05.2011 р. до 14 год. 00 хв..

16.05.2011 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : Розглядається позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Агрофірми "Вересень" 423 852,06 грн., з яких : 157 780,00 грн. основний борг, що виник внаслідок невиконання останнім умов укладеного 21.01.2008 р. між сторонами договору № 3 з урахуванням 7 відсотків річних за користування грошовими коштами, 218 000,00 грн. збитки, 37 464,06 грн. інфляційні втрати та 10 608,00 грн. три проценти річних.

Позивач надав суду клопотання вх. № 7777д від 11.05.2011 р. про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, яке судом відхилено за обґрунтуванням, наведеним у мотивувальній частині рішення.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог за мотивами викладеними у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує за мотивами, викладеними у відзиві на позовну заяву вх. № 6220д від 12.04.2011 р..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши надані докази, суд,

встановив:

21.01.2008 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Агрофірмою "Вересень" був укладений договір № 3 про спільне вирощування насіння великоплідних сортів соняшника на площі 200,00 га на полях Агрофірми "Вересень" (а.с. 10-14, далі - Договір).

25.01.2008 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Агрофірмою "Вересень" до Договору було укладено доповнення (а.с. 15).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зобов'язувалася внести аванс грошових коштів в сумі 200 000,00 грн. в термін до 24.01.2008 р. та в сумі 20 000,00 грн.. На дані кошти нараховується 7 відсотків місячних за користування грошовими коштами (п. 2.1 Договору в редакції доповнення), отримати в повному обсязі у власність товар у загальній кількості не менше 400 тон та визначеної Договором якості за ціною в розмірі ринкової вартості товару на момент передачі за закупівельною ціною трьох великих трейдерів (п. 2.2, п. 4.1, п. 4.2, п. 5.1 п. 5.3 Договору), здійснити оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Агрофірми "Вересень" протягом 3-х банківських днів після приймання-передачі товару по кількості і якості, але не раніше надання останнім первинних документів, передбачених п. 6.5 Договору (п. 7.1 Договору);

- Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 мала право контролювати технологію вирощування, збирання на усіх етапах виробництва (п. 2.2 Договору), узгоджувати строки, умови та послідовність збирання товару по кожному полю (п. 2.4 Договору);

- Агрофірма "Вересень" зобов'язувалася виростити на власних землях насіння великоплідних сортів соняшника на площі 200,00 га в обсязі не меншому 400 тон (п. 3.1 Договору), поставити товар в термін до 15.10.2008 р. на умовах "Франко-елеватор" Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (п. 6.1 Договору), у випадку затримки збирання по незалежним від Агрофірми "Вересень" причинах (строки дозрівання соняшника) поставка може бути здійснена пізніше вказаної дати, але не більш ніж через 7 днів з моменту завершення збирання (п. 6.2 Договору).

Факт виконання зобов'язань Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 щодо перерахування грошових коштів (авансу) в сумі 220 000,00 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 24.01.2008 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 82 від 18.04.2008 р. (а.с. 18, 19).

Факт повернення Агрофірмою "Вересень" позивачеві 10.12.2008 р. грошових коштів в сумі 220 000,00 грн. підтверджується банківською випискою з рахунку останнього (а.с. 9) із зазначенням призначення платежу : повернення позички згідно договору № 3 від 21.12.2007 р..

Як зазначає у позовній заяві Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, Агрофірмою "Вересень" зобов'язання з поставки насіння за вказаним договором не виконані, чим спричинено позивачеві збитки у вигляді неотриманих доходів (упущеної вигоди) в розмірі 218 000,00 грн. відповідно до розрахунку (додаток № 1 до позовної заяви).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом з вимогою про стягнення з відповідача стягнення з Агрофірми "Вересень" 423 852,06 грн., з яких : 157 780,00 грн. основний борг, що виник внаслідок невиконання останнім умов укладеного 21.01.2008 р. між сторонами договору № 3, 218 000,00 грн. збитки, 37 464,06 грн. інфляційні втрати та 10 608,00 грн. три проценти річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із п. 2 ст. 628 сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з договору поставки.

За приписами ст. 264, 265 Господарського Кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні приписи містить й ст. 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав прийнятий на себе обов'язок з внесення попередньої оплати за насіння, а саме : 24.01.2008 р. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 3 внесено у касу відповідача 200 000,00 грн., 18.04.2008 р. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 82 внесено у касу відповідача 20 000,00 грн.. Дана обставина відповідачем не заперечується.

В порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором та приписів наведених норм права Агрофірма "Вересень" не поставила Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 насіння великоплідних сортів соняшника в обумовленій Договором кількості та строки (з урахуванням можливої затримки збирання).

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Отже, позивач згідно з приписами п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України набув право вимоги передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу (ст. 534 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи факт повернення Агрофірмою "Вересень" позивачеві 10.12.2008 р. грошових коштів в сумі 220 000,00 грн. із зазначенням призначення платежу : повернення позички згідно договору № 3 від 21.12.2007 р., беручи до уваги приписи п. 3 ст. 693, ст. 536 Цивільного кодексу України та визначений сторонами у п. 2.1 Договору розмір відсотків за користування грошовими коштами, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 157 780,00 грн. основного боргу з урахуванням відсотків річних, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, в свою чергу грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Аналогічна правова позиція також викладена у постановах Вищого господарського суду України від 29.03.2011 р. у справі № 16/194, від 28.09.2010 р. у справі № 14/330 (які розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за Договором порушив зобов'язання, яке не є грошовим, а тому приписи наведеної норми права на спірні правовідносини не поширюються, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягають.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено наступне : особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною (ст. 224 Господарського кодексу України).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення : протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Визначаючи суму збитків, позивачем було здійснено лише теоретичне (умовне) обґрунтування можливості отримання прибутку, що не може бути підставою для його стягнення у зазначеному розмірі. При цьому судом враховано ст. 142 Господарського кодексу України.

Крім того, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Так, згідно з п. 2.2 та п. 2.4 Договору Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 мала право контролювати технологію вирощування, збирання на усіх етапах виробництва, узгоджувати строки, умови та послідовність збирання товару по кожному полю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи не доведено повного складу правопорушення, а тому позовні вимоги щодо стягнення завданої 218 000,00 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача проти позову з огляду на їх недоведеність в частині стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди судом приймаються.

Клопотання позивача вх. № 7777д від 11.05.2011 р. про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України судом відхиляється за наступного.

Відповідно до даного клопотання позивач просить суд витребувати від відповідача витяг з касової книги, книги обліку доходів і витрат, книги розрахункових операцій, банківські виписки по рахунках відповідача з метою доведення факту користування останнім грошовими коштами позивача. Як вбачається з матеріалів справи, отримання відповідачем від позивача 220 000,00 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 24.01.2008 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 82 від 18.04.2008 р. (а.с. 18, 19), які згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (затверджено Постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 р. за № 40/10320 із змінами) є допустимим доказом оприбуткування готівки в касі.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, позовні вимоги частково підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 157 780,00 грн. основного боргу. В іншій частині суд дійшов висновку про неправомірність (щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних) та недоведеність (щодо стягнення збитків) позовних вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Агрофірми "Вересень" (39075, Полтавська обл., Глобинський р-н, с. Погреби), код ЄДРПОУ 23810167 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в КФ АКБ "Індустріал-банк" м. Кременчук, МФО 331304 : 157 780,00 грн. основного боргу, 1 577,80 грн. витрат по сплаті державного мита та 87,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення надіслати сторонам за адресами, вказаними у його вступній частині.

СУДДЯ О.В.КІВШИК

Повне рішення складене 18.05.2011 р..

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.