Рішення № 15757149, 05.05.2011, Докучаєвський міський суд Донецької області

Код суду 0515 Справа № 2-211/2011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне рішення)

15 квітня 2011 року Докучаєвський міський суд Донецької області в складі судді Клименка В.П., при секретарі Яни Т.М., за участю прокурора Федоровського Л.І. та відповідача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Докучаєвську справу за позовом прокурора міста Докучаєвська в інтересах ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3, до ОСОБА_1, про заповіту частково недійсним та визнання права власності на Ѕ спадщини,

УСТАНОВИВ:

Прокурор міста Докучаєвська звернувся до суду із вказаним позовом, в якому зазначив, що 22 грудня 2009 року в м. Докучаєвську помер ОСОБА_4, з яким позивачка з 1967 року проживала однією сім’єю за адресою: АДРЕСА_1. 1 червня 1992 року вони на спільні кошти придбали у спільну сумісну власність вказану вище квартиру. Про те, що між позивачкою та померлим була домовленість про створення спільної сумісної власності на думку прокурора свідчить те, що на час оформлення договору купівлі –продажу квартири вони вже 25 років проживали в цій квартирі однією сім’єю, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, опікувалися одне за одним, а також за неповнолітніми на той час дітьми ОСОБА_4 –ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 Квартиру оформили на ім’я ОСОБА_4, оскільки на нього був відкритий лицьовий рахунок. Після купівлі квартири вони продовжили спільне проживання в квартирі ще 17 років. Хоча на час створення спільної сумісної власності дохід позивачки був меншим від доходу померлого, але враховуючи, що позивачка займалася домашнім господарством: готувала їжу, прибирала в квартирі, прала і т.і., що давало можливість заощаджувати грошові кошти сім’ї, її частку у спільній сумісній власності слід визнати на рівні з часткою померлого. При житті, 10.08.2007 року, ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_2, заповів відповідачеві. Тобто розпорядився і часткою квартири, яка йому не належала. Тому прокурор вказаний заповіт просив визнати частково недійсним, а за позивачкою визнати право власності на 1/2 частку квартири.

У судовому засіданні прокурор та третя особа на стороні позивача підтримали позов, відповідач позов не визнав з тих підстав, що дохід позивачки на час купівлі його батьком спірної квартири був незначним, тільки пенсія, у порівнянні з доходом померлого, який отримував пенсію і працював на двох роботах. Крім того позивачка в цей же період часу придбала у власність на своє ім’я квартиру і тому при посвідченні заповіту не заперечувала, щоб все майно ОСОБА_4 перейшло у власність саме відповідачу.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 суду пояснили, що позивачка та померлий ОСОБА_4 проживали однією сім’єю як чоловік і жінка. Остання також підтвердила, що позивачка з ОСОБА_4 були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, опікувалися одне за одним, а також за неповнолітніми на той час дітьми ОСОБА_4 –ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, квартиру вони викупили для спільного проживання на спільні кошти, оскільки мали спільний сімейний бюджет.

Вислухавши осіб, які беруть участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає позов задовольнити з таких підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

01.06.1992 року між ОСОБА_4 та Докучаєвським ФДК було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 за 6990 радянських крб.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 Закону ОСОБА_8 РСР «Про власність»від 17.02.1991р, №697-ХП (ОСОБА_8), і який діяв на час укладання договору купівлі продажу спірної кварти, об’єктами права приватної власності є, зокрема, квартири. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом. А відповідно до ч.2 ст. 15 Закону, наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім’ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Частиною 2 ст. 17 Закону передбачалося, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Постанови Верховної Ради ОСОБА_8 РСР від 26 березня 1991р, №885-ХП, ОСОБА_8 РСР «Про власність»введено в дію з 15 квітня 1991 року. Надалі до приведення законодавства ОСОБА_8 РСР у відповідність із Законом ОСОБА_8 РСР «Про власність»чинні акти законодавства ОСОБА_8 РСР застосовуються, оскільки не суперечать цьому Законові.

Діючий на той час Кодекс про шлюб та сім’ю ОСОБА_8 РСР заперечував утворення сім'ї між чоловіком та жінкою без реєстрації шлюбу. Але ч.ч. 2,3 ст. 53 цього Кодексу передбачалося, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлено в судовому порядку… При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір’ю дитини та відповідачем до народження дитини…

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999р за №5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї"), положення про встановлення батьківства, викладені у частині третій статті 53, дають підстави для визнання ознаками сім'ї фактичних шлюбних відносин.

Частина 2 ст. 64 діючого і на той час ЖК України визначала членів сім'ї наймача: дружину наймача, їх дітей і батьків, а також допускала визнання членами сім'ї і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Судом установлено, що позивачка ОСОБА_2 та померлий 22.12.2009р ОСОБА_4 проживали в фактичних шлюбних відносинах з 1967 року по день смерті останнього за адресою: м. Докучаєвськ, вул. Будьоного, 3 в кв.1. Вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, опікувалися одне за одним, а також за неповнолітніми на той час дітьми ОСОБА_4 –ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1, а останні називали ОСОБА_2 матір’ю. Тобто вони проживали однією сім’єю.

Даний факт не заперечується і відповідачем, який суду пояснив, що дійсно його батько ОСОБА_4 і позивачка ОСОБА_2 проживали однією сім’єю як подружжя, він з братами називав ОСОБА_2 матір’ю, батько, а потім і він сам зарплату віддавали матері –позивачці по справі, яка і вела домашнє господарство, з сумісних коштів робилися покупки для сім’ї та окремо для її членів.

З огляду на вище приведене суд вважає доказаним, що спірна квартира з 01.06.1992р, після викупу її у Докучаєвського ФДК, стала належати позивачці та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, оскільки в судовому засіданні не доведено інше.

Згідно ст. 112 ЦК УРСР 1963р, який діяв на час виникнення правовідносин власності на спірну квартиру, майно може належати на праві спільної власності … двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 20 від 22.12.1995р «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: … майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї…, якщо письмовою угодою… між членами сім'ї… не передбачено інше… Якщо розмір часток у спільній власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Судом установлено, що на час створення спільної сумісної власності позивачка не працювала, була на пенсії. ЇЇ пенсія з 01.01.1991р по 01.06.1992р склала 4710 радянських крб. ОСОБА_4 в той час працював і отримував пенсію. За цей же період його пенсія склала 6694 радянських карбованців, а заробітна плата - 16528 радянських карбованців в Докучаєвському АТП 11479 і 3260 радянських карбованців в ОРС «ДФДК». Таким чином частка позивачки в спільних з ОСОБА_4 доходах за вказаний період склала: 4710+6694+16528+3260=27932:4710=6,6, або 1/7. З цього слідує, що участь позивачки грошима в придбанні спірної квартири дорівнювала 1/7. Крім того суд враховує, що позивачка, крім коштів на придбання квартири, вклала і свою особисту працю. Позивачка як фактична дружина ОСОБА_4 і мачуха для його дітей займалася веденням домашнього господарства, готувала їжу, прибирала в квартирі, прала, доглядала за дітьми і т.і.. Хоча цей трудовий внесок в добробут сім’ї і не мав грошового еквіваленту, але давав можливість заощаджувати грошові кошти сім’ї, а ОСОБА_4 працювати, не відволікатися на ведення домашнього господарства. Суд вважає, що вказані обставини в своїй сукупності, дають підстави вважати встановленим, що позивачка з ОСОБА_4 в період проживання однією сім’єю ніколи не визначали вкладу кожного в сімейний бюджет, в веденні домашнього господарства бо проживали однією сім’єю. Тому частки померлого ОСОБА_4 і позивачки в спільній сумісній власності слід визначити рівними.

Заперечуючи проти позову представник відповідача звернула увагу суду на те, що Положення про продаж громадянам у власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затверджене постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19 травня 1989 р. N 142 (Положення)вимагало при оформленні договору купівлі-продажу квартир додавати до заяви бажаючого викупити квартиру письмову згоду членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідку з місця проживання про склад сім'ї та прописку. Оскільки позивачка не була прописана в спірній квартирі, від неї і не бралася заява про згоду на придбання квартири у власність і тому договір на придбання квартири було укладено саме з ОСОБА_4.

Вказане заперечення судом до уваги не береться, оскільки приведене вище положення встановлювало процедуру оформлення купівлі – продажу квартир у власність і не заперечувало членам сім’ї наймача жилого приміщення брати участь грошима та працею в її придбанні. Зокрема ч.2 п. 1 Положення встановлювала, що відповідно до Закону УРСР "Про власність" наймач жилого приміщення в будинку державного і громадського житлового фонду та члени його сім'ї вправі викупити у власника відповідну квартиру. А п. 9 Положення встановлювалося, що громадянин (а не разом з членами сім'ї ), який бажає придбати у власність займану квартиру (будинок), подає заяву за місцем проживання до виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів або адміністрації підприємства, об'єднання, організації, у віданні або власності яких перебуває будинок. До заяви додається письмова згода членів сім'ї, проживаючих разом з ним, на придбання квартири (будинку) у його власність і довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку.

Тим більше, що судом встановлено, що спірну квартиру було придбану у спільну сумісну власність і тому не мало значення на кого оформлено правовстановлюючий документ.

Заперечуючи проти позову представник відповідача також вказала, що позивачка, будучи присутньою при посвідченні заповіту, його не оспорювала оскільки в цей же час придбала квартиру АДРЕСА_4, яка в такому випадку теж повинна бути предметом поділу. Але оскільки на час розгляду справи спір відносно вказаної квартири відсутній, суд також не приймає до уваги ці заперечення.

Суд вважає, що клопотання представника відповідача про застосування при постановленні рішення до вказаних правовідносин позовної давності не може бути задоволеним з таких підстав.

Відповідно до ст. 257, ч.1 ст. 261 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно припису ч.4 ст. 1236 ЦК України, чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини, тобто в даному випадку на 22.12.2009 року. А частиною другою цієї ж статті встановлено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

При житті, 10.08.2007 року, ОСОБА_4 склав заповіт, за яким все своє майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_2, заповів відповідачеві.

Оскільки ОСОБА_4 при житті склав заповіт і на Ѕ частку квартири, яка йому не належала, заповіт слід визнати частково недійсним та визнати за позивачкою право власності на Ѕ частку спірної квартири.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої вимоги.

Виходячи із викладеного, керуючись ст.ст. 8,10, 11, 60, 209,213-215ЦПК України, на підставі ст. 3 ч.2, ст. 13 ч.1,3, ст. 15 ч.2, ст. 17 ч.2 Закону ОСОБА_8 РСР «Про власність», ст. 112 ЦК УРСР 1963р, ст. 256,261 ЦК України,

Позов задовольнити.

Заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Докучаєвського міського нотаріального округу від 10.08.2007 року, за яким ОСОБА_4 все своє майно, в тому числі і квартиру АДРЕСА_5, заповів ОСОБА_1, визнати недійсним на Ѕ в частині заповіту квартири АДРЕСА_5.

Визнати за ОСОБА_9 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_5.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 167 грн 58 коп, який слід перерахувати на р/рахунок 31419537700039 МФО 834016, ОКПО 34687242, Банк ГУДК в Донецькій області, одержувач: Фінуправління Докучаєвської міської ради.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справ в сумі 120 грн, які слід перерахувати на р/р 31214259700039 МФО 834016, ЄДРПОУ 34687242, банк ГУДК в Донецькій області, отримувач ТУ ДСА в Донецькоій області, м. Докучаєвськ, 22050001, символ звітності 259.

На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області через Докучаєвський міський суд протягом десяти днів з дня отримання повного рішення.

Суддя