Постанова № 1573399, 22.04.2008, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2008 Справа № 9/74-08

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Ролдугіній Н.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 17.04.2008 року:

позивача: Сакало П.А.- юр., дов.№76 від 28.09.2007 року

відповідача: Аркіна Л.О.- предст., дов.№64-1 від 09.01.2008 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2008р. у справі №9/74-08

за позовом: регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

до: відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ)

про: визнання права власності

та за зустрічним позовом: відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ)

до: регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ)

про: визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03 березня 2008 року (підписано 05.03.2008р.) по справі №9/74-08 (суддя Подобєд І.М.) відмовлено у позові регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) до відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ) про визнання права власності на базу відпочинку, розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, Лісопарк ім. Сухачевського, урочище “Діївська дача” і зобов’язання ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод” поновити на своєму балансі як державне майно зазначену базу відпочинку, яка не увійшла в процесі приватизації до статутного фонду товариства. Зустрічний позов відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ) до регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) про визнання права власності на об’єкт нерухомого майна –базу відпочинку “Сонячна”, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Нарвська, 292 задоволений. З регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) на користь відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ) стягнено 554,53 грн. витрат на державне мито і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач за первісним позовом –регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) –подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2008 року по справі №9/74-08 і прийняти нове, яким задовольнити первісний позов, а в задоволені зустрічного позову відмовити. Підставою для подання апеляційної скарги стало порушення господарським судом норм матеріального і процесуального права. Позивач зазначає, що судом не було враховано перевірку стану утримання, збереження і використання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод”, за результатами якої було складено акт від 22.01.2002р. Підписи посадових осіб на акті свідчать про обізнаність товариства про той факт, що база відпочинку за адресою: м. Дніпропетровськ, Лісопарк ім. Сухачевського, урочище “Діївська дача”, не увійшла в процесі приватизації до статутного фонду ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В Ломоносова” і є державною власністю. Скаржник посилається на неправильне застосування судом ч. 2 ст. 24 Закону України від 04.03.1992р. №2163-ХІІ “Про приватизацію державного майна” та порушення ст. 27 зазначеного закону, якою визначено, що обов’язковою умовою таких договорів є ціна об’єкту. Натомість суд дійшов висновку про правомірність набуття права власності на спірний об’єкт на безоплатній основі у зустрічному позові. Крім того, в порушення ст. 43 ГПК України суд першої інстанції не витребував у позивача за зустрічним позовом доказів, що спірне майно було створене за рахунок коштів соціального розвитку підприємства та не дав належної оцінки листу від 19.08.2002р. №64-57, в якому товариство повідомляє про те, що крім інших об’єктів нерухомості, база відпочинку “Сонячна” є державною власністю і запропонувало укласти договір безстрокового безоплатного користування державним майном при умові цільового використання і належного утримання.

Відповідач за первісним позовом - відкрите акціонерне товариство “Дніпропетровський лакофарбовий завод” (м. Дніпропетровськ) у відзиву на апеляційну скаргу і у судовому засіданні пояснив, що 05.01.1994 року змінами до договору оренди №794 від 26.03.1992 року сторони визначили умови викупу орендованого державного майна. Пунктом 2 цієї додаткової угоди була визначена вартість майна, для якого орендодавцем встановлені пільги. Спірний об’єкт було включено до складу цього майна. 19.04.1994 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод був укладений договір купівлі-продажу №320, відповідно до якого завод придбав цілісний майновий комплекс, до складу якого входила також база відпочинку „Сонячна”. Актом приймання-передачі від 01.09.1994 року цілісний майновий комплекс, у тому числі і база відпочинку, був переданий підприємству, якому 19.04.1993 року було видано свідоцтво на право власності. В 1999 році право власності відповідача за придбане майно було зареєстроване Дніпропетровським державним бюро технічної інвентаризації. Відповідач за первісним позовом вважає, що право власності на спірне майно ним набуто правомірно відповідно до норм чинного на момент відчуження майна законодавства.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 15.50 22 квітня 2008 року.

Вислухав представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 26.03.1992 року між Фондом державного майна України та організацією орендарів Орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В. Ломоносова був укладений договір № 794 оренди цілісного майнового комплексу Дніпропетровського лакофарбового заводу з правом його викупу (пункти 1.1, 4.2 договору).

У 1993 році був розпочатий процес приватизації державного майна Орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод шляхом викупу державного майна, у зв’язку з чим 05.01.1994 року до договору оренди № 794 від 26.03.1992 року шляхом укладення Додаткової угоди були внесені зміни, які визначали умови викупу орендованого державного майна. Зокрема, п. 2 цієї Додаткової угоди була визначена вартість цілісного майнового комплексу, що підлягає викупу, у сумі 31539037 тис. крб. та визначена вартість майна, для якого орендодавцем встановлені пільги –315643 тис. крб.

Відповідно до п. 5 зазначеної Додаткової угоди до складу майна, для якого орендодавцем встановлені пільги, були включені об’єкти соціально-побутового призначення, а саме: палац культури, дитячий комбінат, медична частина, база відпочинку, дитячий табір, оздоровчий комплекс, балансова вартість яких відповідно до інвентаризаційних описів станом на 30.09.1993р. складала 315643 тис. крб. Пунктом 4 зазначеної Додаткової угоди сторони визначили, що об’єктів, які не підлягають викупу орендарем (згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992р. №26-92, або рішення органу приватизації) - немає.

19.04.1994 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів Орендного підприємства Дніпропетровській лакофарбовий завод ім. М. В. Ломоносова був укладений договір купівлі-продажу № 320, відповідно до якого Організацією орендарів Орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод був придбаний цілісний майновий комплекс Дніпропетровського лакофарбового заводу, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Будьонного, 2а, яке відповідно до договору оренди з Фондом державного майна №794 від 26.03.1992р. та додатковою угодою до нього П12-4 від 14.12.1992р., було передане організації орендарів Дніпропетровського лакофарбового заводу ім. М.В. Ломоносова в платне користування з правом викупу (пункт 1 договору).

Згідно з пунктом 2 вищевказаного договору купівлі-продажу №320 від 19.04.1994р., термін та організаційні форми приватизації підтверджуються додатковими угодами від 05.01.1994р. і 25.03.1994р. Пунктом 3 вищевказаного договору купівлі-продажу №320 від 19.04.1994р. передбачено, що акт оцінки і ціна об’єкту приватизації затверджені наказом Фонду державного майна України від 31.12.1993р. №125-ДУ. Відповідно до акту оцінки вартість цілісного майнового комплексу орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В. Ломоносова, складеного за „Методикою оцінки вартості об’єктів приватизації”, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993р. №717, складає 31539037 тис. крб. в тому числі державна частка майна, яка підлягає викупу становить 25575170 тис. крб. Акт оцінки вартості є невід’ємною частиною договору купівлі-продажу.

На виконання зазначеного договору купівлі-продажу між Фондом державного майна України та Організацією орендарів Дніпропетровського лакофарбового заводу ім. М.В. Ломоносова був складений Акт від 01.09.1994 року приймання-передавання сплаченої державної частки цілісного майнового комплексу, у тому числі зазначених об’єктів соцкультпобуту вартістю 315 643 тис. крб.

Відповідно до п. 11 договору купівлі-продажу № 320 від 19.04.1993р. Фондом державного майна України 01.09.1993 року Орендному підприємству Дніпропетровський лакофарбовий завод було видано свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод (реєстраційний № П-360).

У 1994 році Орендне підприємство Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В.Ломоносова було реорганізоване шляхом перетворення у Відкрите акціонерне товариство „Дніпропетровський лакофарбовий завод”. Отже, з цього часу ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод”, що підтверджується його статутом, є правонаступником Орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В. Ломоносова.

У 1999 році Дніпропетровським державним бюро технічної інвентаризації було зареєстровано право колективної власності ВАТ „Дніпропетровський лакофарбовий завод” на придбаний цілісний майновий комплекс, у тому числі на об’єкт базу відпочинку “Сонячна” (урочище „Діївська дача”, Ленінський район).

Розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради № 994р від 29.07.07р. спірному об’єкту привласнено нову адресу: вул. Нарвська, 292 у м. Дніпропетровську.

Зазначені обставини правомірно встановлені місцевим господарським судом при розгляді справи і не заперечуються сторонами по справі.

Відповідно до ст.24 Закону України „Про приватизацію державного майна” в редакції станом на день укладення договору купівлі-продажу державного майна (19.04.1994 року) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Вказана редакція ст.24 Закону діяла до 19.02.1997 року, коли зазначена правова норма була викладена у новій редакції, а саме: „За рішенням державного органу приватизації об'єкти соціально-побутового призначення в разі відмови трудових колективів підприємств, що приватизуються, від приватизації цих об'єктів можуть передаватися місцевим радам згідно з законодавством. У разі неможливості утримання за рахунок коштів місцевого бюджету об'єктів соціально-побутового призначення, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) підприємства, що приватизується, зазначені об'єкти можуть безоплатно передаватися господарському товариству, створеному працівниками підприємства відповідно до статті 8 цього Закону, до складу якого ввійшло не менш як 50 відсотків працівників підприємства, за умови їх цільового використання та належного утримання і без права продажу”.

За таких обставин висновок місцевого господарського суду, що порівняльний аналіз положень ст. 24 Закону України “Про приватизацію державного майна” в редакції, яка діяла на момент передавання майна Організації орендарів орендного підприємства Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. М.В. Ломоносова і в редакції, станом на момент подання Позивачем за первісним позовом позовної заяви свідчить, що законодавець вніс до зазначеної статті зміни, які безпосередньо стосуються правового статусу майна, яке безоплатно передається у процесі приватизації, тобто після внесення змін до цієї статті майно соціально-побутового призначення може передаватися тільки у безстрокове безоплатне користування зі збереженням державної власності є обґрунтованим і повністю відповідає змісту наведених правових норм.

Таким чином, відповідач за первісним позовом набув право власності на спірне майно у встановленому законом порядку.

Можливість безоплатної передачі майна у власність підтверджується також іншими наведеними у судовому рішенні нормативними актами, що діяли на момент спірних правовідносин.

При розгляді справи місцевий господарський суд обґрунтовано не застосував до спірних правовідносин ст.12 Закону України „Про господарські товариства”, як таку, що не регулює приватизацію державного майна, а також інструктивний лист Фонду державного майна України №10-25-2822 від 06.03.2003 року, оскільки він не є нормативно-правовим актом.

До того ж факт передачі спірного нерухомого майна у власність відповідача визначений договором купівлі-продажу, який на момент розгляду справи є чинним і у встановленому порядку недійсним не визнавався.

Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Таким чином, підписаний між Фондом державного майна України та Організацією орендарів Дніпропетровського лакофарбового заводу ім. М.В. Ломоносова 01.09.1994 року акт приймання-передавання цілісного майнового комплексу, у тому числі об’єктів соціально-культурного призначення, підтверджує факт набуття з цього моменту покупцем право власності на придбане майно.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні первісного позову.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Оскільки регіональне відділення Фонду державного майна України не визнає право власності позивача на спірне майно, що підтверджується поданим первісним позовом, останній заявив відповідний позов про визнання права власності, який обґрунтовано задоволений місцевим господарським судом.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування прийнятого судом рішення відповідно до вищезазначеного.

На підставі вищевикладеного, керуючись 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03 березня 2008 року у справі №9/74-08 залишити без зміни.

Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: Л.О. Лотоцька

Р.М. Бахмат

З оригіналом згідно.

Помічник судді М.В. Юрченко

22.04.2008р.