Постанова № 1572366, 21.04.2008, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 02/973а

"21" квітня 2008 р.

м. Черкаси, 11 год. 20 хв.

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д., із секретарем судового засідання Давиденко В.Г.,

за участю прокурора: Горюнова І.В., представників: позивача: Слуцька Н.Ю., Дмитренко О.С. –за довіреностями, відповідача: Ремша Д.С. –за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу

за позовом прокурора Чорнобаївського району в інтересах держави в особі

Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка с. Москаленки

про стягнення 32 947 грн. 78 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено вимогу про стягнення 32 947 грн. 78 коп., в тому числі 30 559 грн. 90 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами в 2006 році у відповідача 5 робочих місць та 2 387 грн. 88 коп. пені, з мотивів порушення відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Прокурор у судовому засіданні позов підтримала у заявленій сумі.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позов у заявленій сумі та пояснили, що у відповідача в 2006 році не було зайнято інвалідами 5 робочих місць, розрахунок зайнятих інвалідами робочих місць протягом року необхідно розраховувати відповідно до вимоги частини 1 статті 20 Закону, в якій вказано, що слід рахувати середньооблікову чисельність працюючих інвалідів; відповідач не направляв до служби зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів після того, як інваліди звільнилися; представники позивача стверджують, що відповідач не виконав встановлений Законом норматив, в зв’язку з чим він зобов’язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції до 15.04.2007 року.

Відповідач у Запереченнях на позовну заяву та представник відповідача у судовому засіданні частково заперечив проти позову, вважаючи, що відповідач створив 12 робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто не створено було в 2006 році 2 робочих місця; 3 інваліди звільнилися протягом року, тому відповідач вважає, що 3 робочих місця були створені і за них немає підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені; відповідач не відмовлявся від прийняття нових інвалідів на місця тих, що звільнилися, однак, їх на підприємство не направляли; вважає, що пеня може нараховуватися лише за 6 місяців відповідно до статті 232 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва із 13.03.2008 року по 10.04.2008 року та по 21.04.2008 року.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - підприємства) у 2006 році встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

В частині 2 статті 19 вказано, що підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до статті 20 Закону підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

В частині 4 статті 20 Закону вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Таким чином, у разі невиконання відповідачем у 2006 році встановленого законом нормативу, він зобов’язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня 2007 року.

Як вбачається із Акта перевірки виконання нормативу від 08.11.2007 року, підписаного спеціалістом позивача та посадовими особами відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2006 році у відповідача складала 359 осіб. Чотири відсотки від цієї цифри складає 14,3. Враховуючи припис частини 2 статті 19 Закону щодо округлення робочих місць до цілого значення та застосовуючи правила математичного округлення цифр, суд приходить до висновку, що для відповідача норматив на 2006 рік складав 14 робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Проаналізувавши вказані позивачем та відповідачем переліки працюючих у відповідача інвалідів, розглянувши документи на підтвердження прийняття на роботу інвалідів, їх звільнення, встановлення та зняття інвалідності та інших, суд приходить до висновку, що позивачем вірно розраховано фактичну кількість зайнятих інвалідами у 2006 році робочих місць та доведено, що у відповідача було зайнято інвалідами в середньому 9 робочих місць протягом 2006 року. Такий розрахунок відповідає припису частини 1 статті 20 Закону, в якій вказано, що повинна розраховуватися середньооблікова чисельність працюючих інвалідів. Таким чином, судом встановлено, що у відповідача 5 робочих місць не були зайняті інвалідами.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається і відповідачем не спростовано, що відповідач не виконав встановлений Законом норматив у 2006 році, що відповідно до статті 20 Закону є підставою для сплати відповідачем до 15 квітня 2007 року адміністративно-господарських санкцій.

В частині 3 статті 19 Закону вказано, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно статті 18 Закону підприємства зобов’язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, аналіз правових норм про захист інвалідів дає підстави стверджувати про те, що обов’язок підприємства, встановлений Законом, полягає у тому, щоб підприємство виділило, створило робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу (який підприємство повинно самостійно розраховувати) та надало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. Ні Закон, ні позивач не зобов’язують підприємство підбирати та шукати інвалідів.

Відповідачем не подано суду доказів надання (чи надіслання) державній службі зайнятості інформацію про те, що у нього звільнилися певні посади на створених робочих місцях для працевлаштування інвалідів, що вимагається Законом.

Представник відповідача не заперечив, що звіти форми № 3-ПН до районного центру зайнятості не направлялися.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд вважає, що відповідач не довів і належними доказами не підтвердив виконання вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та вжиття ним у 2006 році всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення вимог Закону, тому суд приходить до висновку про правомірність вимоги у позові про стягнення із відповідача адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 Закону.

Виходячи із даних Звіту відповідача про зайнятість інвалідів за 2006 рік, середня річна заробітна плата в 2006 році у відповідача складала 6 111 грн. 98 коп. З огляду на викладене, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 30 559 грн. 90 коп. за незайняті інвалідами 5 робочих місць.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

У зв’язку з невиконанням відповідачем вимог Закону, на підставі статті 20 Закону із відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 2 387 грн. 06 коп. за несплату вказаної суми адміністративно-господарських санкцій у період з 16.04.2007 року по 06.02.2008 року, тобто пеня підлягає до стягнення частково, в зв’язку з арифметичною посилкою у розрахунку. Доводи відповідача у Запереченні на позов про обмеження строку нарахування пені шістьма місяцями суд вважає безпідставними, оскільки стаття 232 ГК України, на яку посилається відповідач, регулює порядок застосування штрафних санкцій, а відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з відповідача стягуються адміністративно-господарські санкції, на які вказана стаття Кодексу не поширюється.

З огляду на викладене, позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі ст. 94 КАС України з відповідача підлягає стягненню до Державного бюджету судовий збір в сумі 329 грн. 47 коп.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160 –163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка (19970, Черкаська область, Чорнобаївський район. С. Москаленки, ідентифікаційний код 03793596):

а) на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Черкаси, проспект Хіміків, 50, ідентифікаційний код 21368023) адміністративно-господарські санкції в сумі 30 559 грн. 90 коп., 2 387 грн. 06 коп. пені;

б) в доход Державного бюджету України для зарахування на реєстраційний рахунок відділення державного казначейства у м. Черкаси № 31117095700002, банк - Управління державного казначейства в Черкаській області, МФО 854018, код 22809222, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, через державну податкову інспекцію –329 грн. 47 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя А.Д. Пащенко

Постанова складена в повному обсязі 23.04.2008 року.