Рішення № 1572321, 03.04.2008, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.08 Справа № 20/167/08

Суддя Гандюкова Л.П.

За позовом Закритого акціонерного товариства “МТЕК” , Київ

до Відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство №12327”, м.Запоріжжя

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача –Тимофєєва Г.О. (дов.ВКС №796590 від 11.01.2008р.);

Пужакова О.В. (дов.№6 від 01.04.2008р.);

Від відповідача –не з’явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача на користь позивача суми 598804,30 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів, суми 29602,41 грн. пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів, суми 295250 грн. штрафу у розмірі 5% від залишкової вартості предмету лізингу, суми 3400 грн. збитків, пов’язаних з оплатою послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису на договорі, суми 247627,10 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу від використання предмету лізингу, всього суми 1 174 683,81 грн.

Ухвалою господарського суду від 25.02.2008р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/167/08, судове засідання призначено на 26.03.2008р. У судовому засіданні 26.03.2008р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 03.04.2008р.

У судовому засіданні 03.04.2008р. за згодою представників позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві. Просить на підставі договору фінансового лізингу № 1-ФЛ та додаткових угод № 1, 2, ст.193, ч.1 ст.216, ч.1 ст.230 ГК України, ст.ст.526, 530,623 ЦК України стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 598804, 30 грн., суму 29602,41 грн. пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів, суми 295250 грн. штрафу у розмірі 5% від залишкової вартості предмету лізингу, суму 3400 грн. збитків, пов’язаних з оплатою послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису на договорі, суму 247627,10 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу від використання предмету лізингу, всього суму 1 174 683,81 грн.

Відповідач позов не визнав, мотивуючи наступним. За час дії договору відповідач сплатив позивачу обумовлений договором авансовий платіж в сумі 2700 000 грн., а також щомісячно сплачував лізингові платежі. За період з 06.07.2007р. відповідачем сплачено (з урахуванням суми авансу) 3 125 000грн. 05.12.2007р. позивач склав нотаріально посвідчене повідомлення про розірвання Договору фінансового лізингу. 10.12.2007р. ця вимога була направлена на адресу відповідача і отримана ним 14.12.2007р. Але відповідач вважає, що оскільки він не допускав прострочення платежу на строк 60 діб, у позивача відсутні підстави для розірвання договору, передбачені п. 9.1 Договору. Сторонами не було досягнуто згоди щодо розірвання Договору в порядку, передбаченому ст. 188 ГК України. Проти суми боргу та пені відповідач не заперечує, в іншій частині просить у задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 03.04.2008р. відповідач не з’явився, судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою представника.

Клопотання судом відхилено, оскільки у судовому засіданні 26.03.2008р. брали участь два представника і відповідач не був позбавлений можливості направити в судове засідання іншого представника. Суд визнав наявні матеріали достатніми для розгляду справи в порядку ст.75 ГПК України у відсутність відповідача.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

05.06.2007р. між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 1-ФЛ (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.2. Договору лізингодавець (позивач) передав лізингоодержувачу (відповідачу) майно (6 автобусів ЛАЗ –5208 “НеоЛАЗ”) в платне користування на умовах фінансового лізингу, що підтверджується актами приймання-передачі майна в лізинг від 14 липня 2007 року (копії в матеріалах справи а.с.38-43).

Строк лізингу становить пять років з моменту передачі в лізинг майна, яким є дата підписання сторонами відповідного акта приймання передачі майна в лізинг ( п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 3.2 Договору розмір, терміни та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю за майно, що передається в лізинг, встановлюється графіком лізингових платежів (копія в матеріалах справи).

Додатком № 2 до Договору сторони затвердили графік лізингових платежів.

До вказаного договору сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 15.06.2007р. та №2 від 23.07.2007р., якою було змінено графік лізингових платежів.(а.с.24-31).

Відповідно до п. 1, 7 ст. 292 ГК України лізинг –це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього кодексу та інших правових законів.

Згідно з ст.ст. 1,2 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Під час розгляду справи судом встановлено, що в період часу з липня по грудень 2007 року відповідач неналежним чином виконував свої обовязки щодо сплати лізингових платежів, а саме: сплачував їх частково, з порушенням термінів, встановлених графіком. Заборгованість за період з вересня 2007р. по 21 грудня 2007р. складає 598804,30 грн., що підтверджується матеріалами справи (платіжні доручення) та поясненнями сторін. Відповідач не заперечив факт наявності заборгованості у вказаній сумі. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є доведеними та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 29602,41 грн. пені за несвоєчасну оплату лізингових платежів за період часу з 26.07.2007 р. по 15.02.2008 р. (розрахунок у позовній заяві, а.с.4).

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошових сум (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських правовідносин зобов’язується сплатити в разі невиконання або неналежного виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до п.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 11.3 Договору у разі прострочення оплати лізингового платежу, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно оплаченого лізингового платежу, яка діяла на момент нарахування пені, за кожен день прострочення.

Судом розрахунок пені перевірено, встановлено що він є обґрунтованим, відповідає вимогам закону, умовам договору. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 29602,41 грн. пені підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 295250 грн. штрафу у розмірі 5% від залишкової вартості предмету лізингу на підставі п. 9.2.1 Договору.

Відповідно до п. 9.1 Договору лізингодавець має право розірвати Договір в односторонньому порядку і вимагати відшкодування збитків, письмово повідомивши лізингоодержувача у разі, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі відповідно до Додатку №2 до Договору більше ніж 60 діб. У такому випадку, цей Договір вважається розірваним після спливу 5 банківських днів від дати отримання лізингоодержувачем повідомлення про розірвання Договору.

Встановлено, що у звязку з несвоєчасним та неповним погашенням лізингових платежів позивач направив відповідачу через приватного нотаріуса повідомлення № 120 від 05.12.2007р. про розірвання Договору та відшкодування заборгованості (копія в матеріалах справи).

У матеріалах справи міститься виконавчий напис від 15.01.2008р. приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу про повернення майна, що знаходилося у відповідача за Договором.

30.01.2008р. відповідач за актами приймання-передачі (копії в матеріалах справи) повернув позивачу майно, що знаходилося у нього по Договору.

Відповідно до п. 9.2.1 Договору лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про розірвання Договору та вимогу по відшкодуванню збитків лізингодавця, включаючи всі суми, сплачені лізингодавцем (в тому числі збитки, санкції, які підтверджуються документом, виданим уповноваженим субєктом, який їх застосовував), а також сплатити лізингодавцю штраф у розмірі 5% від залишкової вартості майна на момент отримання лізингоодержувачем від лізингодавця повідомлення про розірвання. Лізингоодержувач зобовязується протягом 20-ти календарних днів з дати отримання лізингодавцем повідомлення про розірвання відшкодувати такі збитки лізингодавцю шляхом сплати грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Авансовий платіж, передбачений п. 3.3.2, а також лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем лізингодавцю у відшкодування вартості майна, не повертаються і не відшкодовуються.

Пунктом 9.2.2 Договору передбачено, що після сплати лізингоодержувачем повної суми, вказаної в підпункті 9.2.1 Договору, лізингоодержувач набуває право викупити майно, або частину майна. Умови такого викупу майна узгоджуються сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

У даному випадку позивач пояснив, що він просить стягнути штраф за несвоєчасне виконання умов договору щодо сплати лізингових платежів, що привело до розірвання договору та за несвоєчасне повернення техніки.

Однак, договором, а саме: розділом 11 “Відповідальність сторін” передбачено, що у випадку, якщо лізингоодержувач не повернув майно або повернув його невчасно, зокрема у випадках передбачених п. 9.2, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі 0,1 % від вартості майна, визначеної в п. 1.4 Договору, за кожний календарний день прострочення (п.11.7). У цьому з розділі передбачена відповідальність у вигляді пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів (п.11.3).

Суд дійшов висновку, що у розділі 9 договору сторони фактично передбачили можливість продовження договірних відносин при односторонній відмові при умові сплати відповідачем передбачених ним сум, що в свою чергу надає можливість викупу майна шляхом укладення додаткової угоди. Саме ці дії і встановлені у п.9.2 як процедура. В іншому разі при розірванні договору в силу приписів п.2 ст.653 ЦК України зобов’язання сторін припиняються, а сторони між тим у цьому розділі встановили можливість укладення додаткової угоди і викупу майна при певних умовах, у тому числі сплати 5% вартості майна. Таким чином, позивач безпідставно вимагає стягнення штрафу у вигляді 5% від залишкової вартості майна, оскільки таке стягнення як міра відповідальності не обумовлено сторонами по Договору, так як за порушення терміну повернення майна сторони встановили відповідальність у вигляді пені, яка позивачем не заявлена. Пеня за порушення термінів сплати лізингових платежів судом стягується цим рішенням.

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем не доведено підстав для стягнення штрафу, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 295250 грн. штрафу у розмірі 5% від залишкової вартості предмету лізингу відмовляється.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3400 грн. збитків, повязаних з оплатою послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису на Договорі та суму збитків у вигляді неодержаного доходу від використання предмету лізингу у розмірі 247627,10 грн.

Згідно з ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Порядок відшкодування збитків встановлений також главою 25 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначний законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб’єкт, об’єкт, об’єктивна та суб’єктивна сторона. Суб’єктом є боржник, об’єктом –правовідношення по зобов’язаннях; об’єктивною стороною –наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов’язання, причинний зв’язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб’єктивну сторону правопорушення складає вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов’язань. Оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

На кредитора покладений обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника –відсутність вини (ст.ст.614,623 ЦК України).

Із матеріалів справи слідує, що у зв’язку з несвоєчасною сплатою лізингових платежів позивач звернувся до нотаріуса, приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис від 15.01.2008р. про повернення майна, що знаходилося у відповідача за Договором.

У матеріалах справи міститься копія рахунка на суму 3400 грн., виписаного приватним нотаріусом за вчинення нотаріальних дій, акту про надання послуг, платіжних доручень №49 від 23.01.2008р., №50 від 23.01.2008р., які підтверджують надання послуг нотаріуса (виконавчий напис на договорі фінансового лізингу) на загальну суму 3400 грн. та сплату цієї суми позивачем.

Відповідач у разі незгоди з виконавчим написом не звернувся до господарського суду з заявою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис на час розгляду справи є дійсним, 30.01.2008р. відповідач за актами приймання-передачі (копії в матеріалах справи) повернув позивачу майно, що знаходилося у нього по Договору, тобто після вчиненого виконавчого напису.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимоги про стягнення 3400 грн. збитків повязаних з оплатою послуг нотаріуса по вчиненню виконавчого напису на Договорі, оскільки ці витрати є реальними збитками позивача і в цій частині склад збитків позивачем доведено.

Щодо стягнення суми збитків у вигляді неодержаного доходу від використання предмету лізингу у розмірі 247627,10 грн. суд в цій частині в позові відмовляє на підставі наступного.

Стаття 22 ЦК України визначає упущену вигоду, як дохід, який суб’єкт підприємницької діяльності міг би реально одержати, але не одержав внаслідок обставин, які від нього не залежать. Виходячи з цього, розмір доходу повинен доводитися доказами, які містять точні та реальні відомості про можливість отримання позивачем доходу від використання предмету лізингу у розмірі 247 627,10 грн. несплачених лізингових платежів за договором за 10 днів грудня 2007р. та січень 2008р.

Позивач вважає, що підставою для стягнення збитків у цій частині є те, що незважаючи на зобов’язання повернути предмет лізингу після розірвання договору, про що позивачем було направлено відповідачу вимогу, предмет лізингу було повернено відповідачем позивачу 30.01.2008р.

Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем в цій частині не доведено факт порушення зобов’язання відповідача, а саме: повернення майна. Як вбачається із розрахунку позивача та платіжних доручень, відповідач сплачував лізингові платежі з порушенням графіку, частково, однак несплата лізингових платежів більше ніж 60 діб, як передбачили сторони в п.9.1 договору, не мала місце.

Позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про його намір здати вказане майно у лізинг іншій особі, доказів здійснення в установленому законом порядку пропозицій третім особам укласти договори лізингу майна, не надав самі договори, укладені ним з іншими особами на спірне майно, в яких би був визначений конкретний розмір лізингових платежів, період сплати, тощо.

Між тим, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін.

При здійснені розрахунку неотриманих доходів (упущеної вигоди) позивач виходив з розміру лізингових платежів, встановлених у графіку за грудень 2007р., січень 2008р. Як вбачається із графіку, ці суми включають в себе не тільки відсотки та комісії лізингодавця, інші витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу, а і відшкодування вартості майна. В той же час, сам позивач прийняв рішення відмовитись від договору. Згідно з ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Доказів прийняття таких заходів позивач суду не надав.

Причинний зв’язок у даному випадку позивачем також не доведений, оскільки ним не доведено, що заявлена до стягнення сума неотриманих доходів є саме безпосереднім наслідком дій відповідача.

На наведених вище підставах суд вважає, що позивачем не доведено склад збитків, інші, визначені в позовній заяві норми права, письмові докази, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для задоволення позову щодо стягнення збитків (неодержаних доходів), не спростовують висновків суду.

У зв’язку з викладеним, позовні вимоги в цілому задовольняються частково.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 6318,06 грн. витрат на державне мито та сума 63 грн. 47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство № 12327” (м. Запоріжжя, вул.. Жасмінна, 5, код ЄДРПОУ 03114170) на користь закритого акціонерного товариства “МТЕК” (01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, код ЄДРПОУ 30603593) суму 598804 грн. 30 коп. боргу зі сплати лізингових платежів, суму 29602 грн. 41 коп. пені, суму 3400 грн. збитків, суму 6318 грн. 06 коп. витрат на державне мито, суму 63 грн. 47 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення оформлено і підписано у повному обсязі 09.04. 2008р.