Рішення № 15612669, 04.05.2011, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 22Ц-791/11Головуючий в суді першої інстанції:ТАТАУРОВА І.М.

Категорія: 52 Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2011 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Черепановій В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 04.02.2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» про скасування наказу з особового складу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановила:

У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_3 до дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» про скасування наказу з особового складу, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, посилаючись на те, що відповідно до наказу з особового складу № 26К від 21.09.2010 року позивача було звільнено з посади водія автотранспортних засобів за п. 7 ст. 40 КЗпП України.

Підставою звільнення ОСОБА_3 стала доповідна записка начальника транспортного відділу від 21.09.2010 року, яка була підготовлена на підставі пояснень водія ОСОБА_4 та постанова про відмову у порушенні кримінальної справи від 14.09.2010 року по факту зникнення позивача.

На думку представника позивача, звільнення ОСОБА_3 проведено без законних на те підстав, перебування позивача на робочому місці в нетверезому стані не підтверджується жодним доказом, тому просив задовольнити позов у повному обсязі.

У ході розгляду справи представник позивача зменшив позовні вимоги, просив скасувати наказ з особового складу № 26К від 21.09.2010 року про звільнення ОСОБА_3 з посади водія автотранспортних засобів за п. 7 ст. 40 КЗпП України, поновити позивача на посаді водія автотранспортних засобів дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» та стягнути з позивача на користь відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 04.02.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_3 та звільнено його з посади водія автотранспортних засобів дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України з 29.09.2010 року.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального і процесуального права, суд неповно зясував обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову та змінюючи формулювання звільнення, суд першої інстанції виходив із того, що 10.09.2010 року ОСОБА_3 не приступив до роботи, так як до 12 год. знаходився в сауні «Охота» в с. Давидівка Сімферопольського району АР Крим.

Однак погодитись з таким висновком районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права. При цьому суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи, застосував закон та норми матеріального права, які не поширюються на ці правовідносини та не застосував ті, які підлягали застосуванню, що є підставою для скасування рішення суду.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п. п. 1-4 ч. 1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення з таких міркувань.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 з 23.11.2009 року працював на посаді водія автотранспортних засобів у ДП «Самтранс» ТОВ «Агросвітло плюс» і був звільнений з цієї посади 21.09.2010 року на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на роботі в нетверезому стані 10 вересня 2010 року (а.с.6-8).

Посвідчення про відрядження № 299 та подорожній лист № 632280 від 08.09.2010 року підтверджують, що ОСОБА_3 знаходився у відрядженні з 09.09. по 11.09.2010року у м. Сімферополь (а.с.45, 82).

За змістом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13.01.2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло плюс» до ОСОБА_3 про відшкодування збитків встановлено, що відсутні дані про перебування позивача 10.09.2010 року на робочому місці у нетверезому стані (а.с.94-96).

Згідно ст. 61 ЦПК України зазначені вище обставини доказуванню не підлягають.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відсутні підстави звільнення ОСОБА_3 з роботи за п. 7 ст. 40 КЗпП України за появу на робочому місці в нетверезому стані.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_3 із п. 7 ст. 40 КЗпП України, як поява на роботі в нетверезому стані, на п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Звільнення працівника за вчинення прогулу, є дисциплінарною відповідальністю визначеною нормами трудового законодавства.

Частиною першою статті 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Відмова працівника надати таке пояснення не є перешкодою для його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. Підтвердженням факту дотримання роботодавцем установленого порядку застосування дисциплінарного стягнення, є акт про те, що від працівника вимагали надати письмове пояснення і що він відмовився його надати.

З матеріалів справи вбачається, що пояснень стосовно порушення трудових обовязків від ОСОБА_3 не вимагалось, так само як і відсутній акт про відмову позивача від надання таких пояснень.

Крім загальних вимог КЗпП України, відповідач, в своїй діяльності, зобовязаний керуватись Положенням «Про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів» затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 року за N 18, яке було чинне на дату звільнення (далі - Положення).

Пунктом 1.3. Положення визначено, що режим праці і відпочинку, передбачений цим Положенням, є обов'язковим при складанні графіків роботи водіїв. Розклад і графіки руху автотранспортних засобів для всіх видів перевезень (внутрішніх і міжнародних) повинні розроблятися відповідно до норм і вимог цього Положення.

Розклад та графіки руху автотранспортних засобів відповідачем не розроблялись.

Згідно п. 4.1. Положення облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табелю, дорожніх листів та інших документів.

З табелю обліку робочого часу за вересень 2010 року видно, що 10.09.2010 року ОСОБА_3 був на роботі та відпрацював повний робочий день. Будь-яких відміток у табелі стосовно відпусток, прогулів, лікарняних немає (а.с.81).

Пунктом 4.5. Положення визначено, що у місці відрядження робочий час водія обліковується на загальних підставах у порядку, установленому на підприємстві, до якого він відряджений. Якщо в місці відрядження організована робота за графіком, який відрізняється від графіка за місцем постійної роботи, то робочий час водіїв обліковується за його фактичною тривалістю.

Оскільки 10.09.2011 ОСОБА_3 перебував у відрядженні в

м. Сімферополь на підприємстві ПП «Піонер-Дрінк» (підтверджується відмітками в посвідченні про відрядження) (а.с.82), його робочий час мав обліковуватись відповідно до порядку встановленому на цьому підприємстві.

Суд першої інстанції вимоги Положення не взяв до уваги, допустивши неповноту судового слідства, та прийшов до формального необґрунтованого висновку про те, що 10.09.2010 року робочий час водія ОСОБА_3 мав обліковуватись відповідно до порядку встановленого на ДП «Самтранс» ТОВ «Агросвітло плюс» згідно додатку № 3 до колективного договору ДП «Самтранс» ТОВ «Агросвітло плюс».

Згідно п. 2.5. Положення якщо для водіїв за умовами роботи не може бути додержана передбачена абзацами другим та третім пункту 2.4. цього Положення щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, на підприємстві, на підставі рішення власника, за погодженням з профспілковим органом, має бути запроваджено підсумований облік робочого часу.

Як убачається з матеріалів справи, а саме: подорожніх листів, посвідчення про відрядження, тривалість щоденного та щотижневого робочого часу ОСОБА_3 не може бути додержана у відповідності до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, оскільки він працював у вихідні дні та понаднормово.

Пунктом 2.13. Положення визначено, що власники автотранспортних засобів повинні при організації міжміських перевезень уживати заходів щодо створення для водіїв нормальних умов для відпочинку в пунктах стоянки автотранспортних засобів (проміжних і кінцевих) для того, щоб не допускати надурочних робіт і використання водіїв для охорони автотранспортних засобів та вантажів, що перевозяться.

За змістом п. 2.14. цього Положення при підсумованому обліку робочого часу організація праці водіїв регулюється графіками роботи (змінності), які складаються на весь обліковий період і якими визначаються кількість робочих днів (змін), тривалість щоденної роботи (зміни), кількість вихідних днів та додаткових днів відпочинку, тривалість щоденного (міжзмінного) та щотижневого відпочинку.

Згідно ч. 2 п. 3.2. Положення водій при міжміських перевезеннях має керуватись завданням щодо руху та стоянки.

Завдання щодо руху та стоянки автотранспортного засобу на час відрядження з 08.09. по 12.09.2010 року відповідачем ОСОБА_3 не надавалось.

Пунктом 3.4. Положення визначено, що тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку разом з часом перерви для відпочинку та харчування повинна бути не меншою, ніж подвійна тривалість часу роботи в той робочий день (зміну), що передує відпочинку.

Згідно п. 3.5. Положення на міжміських перевезеннях водіям автотранспортних засобів, при підсумованому обліку робочого часу, тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку в кінцевих пунктах або в проміжних пунктах може бути встановлена не менше тривалості попередньої зміни, а якщо екіпаж автотранспортного засобу складається з двох водіїв, - не менше половини часу цієї зміни з відповідним збільшенням часу відпочинку безпосередньо після повернення до місця постійної роботи.

За змістом п. 2.8. Положення максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом (підпункт «а» пункту 2.2 цього Положення), включаючи надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період, а в умовах гірської місцевості під час перевезень пасажирів автобусами габаритною довжиною понад 9,5 метра та під час перевезень великовагових, великогабаритних вантажів не може перевищувати 8 годин.

З посвідчення про відрядження видно, що ОСОБА_3 прибув на підприємство «Піонер-Дрінк» 09.09.2010 року, тому, враховуючи вимоги п. 3.4.,

3.5. Положення, вільний від роботи час ОСОБА_3 (час відпочинку) мав складати не менше 18 год., та закінчуватись не пізніше 12.00 год. 10.09.2010 року.

Такі висновки підтверджуються рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13.01.2011 року, в мотивувальній частині якого зазначено, що ОСОБА_3 з 18 год. 09.09.2010 року до 12 год. 10.09.2010 року знаходився в сауні «Охота» у вільний від роботи час, під час відпочинку.

Суд першої інстанції при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_3 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул не встановив порушення ОСОБА_3 своїх трудових обовязків, не встановлено відсутність ОСОБА_3 на своєму робочому місці під час перебування з 09.09. по 10.09.2010 року у відрядженні в м. Сімферополь та не надано відповідної правової оцінки діям відповідача щодо незабезпечення ним режиму праці і відпочинку водіїв, передбаченого КЗпП України та Положенням, а лише зроблений невмотивований висновок про зміну формулювання звільнення позивача.

Стаття 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року

N 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348), обчислення середньої заробітної плати - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як убачається з довідки виданої ДП «Сам транс» ТОВ «Агросвітло плюс» № 53 від 21.04.2011 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 31,20 грн. (а.с.132).

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 21.09.2010 року по 21.04.2011 рік складає 5420,55 грн.

Викладене свідчить, що наказ з особового складу № 26К від 21.09.2010 року про звільнення ОСОБА_3 з посади водія автотранспортних засобів за п. 7 ст. 40 КЗпП України необхідно скасувати, поновити позивача на роботі на посаді водія автотранспортних засобів дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» з 21.09.2010 року та стягнути з відповідача на його користь 5420,55 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи питання про судові витрати колегія суддів вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь держави 54,21 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 04.02.2011 року скасувати.

Позов задовольнити.

Наказ з особового складу № 26К від 21.09.2010 року про звільнення ОСОБА_3 з посади водія автотранспортних засобів за п. 7 ст. 40 КЗпП України скасувати.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді водія автотранспортних засобів дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс» з 21.09.2010 року.

Стягнути з дочірнього підприємства «Самтранс» ТОВ «Агросвітло Плюс», 21012, м. Вінниця, пров. Щорса, 14 Б, р/р 2600079565001 в ВФ АБ «Київська Русь», м. Вінниця, МФО 319092, код ЄДРПОУ 30453640 на користь ОСОБА_3 5420 (пять тисяч чотириста двадцять гривень) 55 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на користь держави 54,21 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

З оригіналом вірно: