Рішення № 15606662, 21.02.2011, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

№ 2-442/11 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М                    У К Р А Ї Н И

16 лютого 2011 року                                                                                          Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді                     Дмитрюк О.В.,

при секретарі                              Петрові С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору застави транспортного засобу, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ “Приватбанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення, який був уточнений в процесі розгляду справи.

В позові зазначає, що відповідно до укладеного договору № ZPV0AE00000133 від 11.11.2005 р. ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 31083,11 долари США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.11.2010 р.

В порушення вимог ст.ст.526, 527, 530 ЦК України, відповідач зобов»язання за вказаним договором не виконав, через що станом на 06.08.2010 р. має заборгованість 8971,96 долар США, яка складається з наступного: 7093,68 долари США –заборгованість за кредитом; 1057,46 доларів США –заборгованість по процентам за користування кредитом; 176,40 доларів США –заборгованість по комісії за користування кредитом; 156,83 доларів США –пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 63,37 долари США –штраф (фіксована частина); 424,22 долари США –штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання за кредитним договором, ПАТ КБ «Приватбанк»і відповідач 11.11.2005 р. уклали договір застави рухомого майна, згідно з яким ОСОБА_1 надав в заставу автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності відповідачу.

Позивач, посилаючись на ст..ст.16, 526, 590, 1050, 1054 ЦК України, ст..ст.19, 20 Закону України «Про заставу», ст..ст.25, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», за позовом просить передати в заклад ПАТ КБ «Приватбанк»шляхом вилучення у відповідача (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) належне йому на праві власності заставлене майно, а саме: автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPV0АЕ00000133 від 11.11.2005 р. в сумі 8971,96 доларів США звернути стягнення на предмет застави –автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк»(м.Дніпропетровськ, вул..Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, а також стягнути судові витрати.

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договору застави транспортного засобу недійсними. В позові вказує, що 11.11.2005 р. ним було укладено з ЗРУ КБ «Приватбанк»кредитний договір № ZPV0AE00000133. Вказаний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору позичальником банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. В забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором, між ним та банком було укладено договір застави рухомого майна.

Оскільки валютою кредитного зобов»язання за кредитним договором є долар США, що є порушенням вимог ст..99 Конституції України, ст..524 ЦК України, ст..35 Закону України «Про національний банк»ст..5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», посилаючись на ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст..ст.215, 203 ЦК України, ОСОБА_1 за позовом просить визнати недійсним кредитний договір № ZPV0AE00000133 від 11.11.2005, укладений між ним та ЗРУ КБ «Приватбанк»та визнати недійсним договір застави нерухомого майна № ZPVОАЕ00000133 від 11.11.2005 р., судові витрати покласти на позивача.

У судовому засіданні представник позивача на позовних вимогах наполягає і просить суд їх задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях (а.с.53-55).

Представник відповідача просив відмовити з задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки банком в односторонньому порядку було змінено процентну ставку, кредитний договір укладено в доларах США, що суперечить вимогам діючого законодавства, підтримав зустрічну позовну заяву, просив її задовольнити.

          Відповідач в суді підтримав доводи свого представника.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та відповідача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.11.2005 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPV0AE00000133, на підставі якого відповідачу наданий кредит на строк до 12.11.2010 року в розмірі 31083,11 долари США на купівлю автомобіля зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,33 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно п. 1.1 відповідач взяв на себе зобов’язання перед банком щомісячно в період сплати надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 627,54 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншим витратам банку відповідно до п.п.2.2.9, 4.3.

Відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору передбачена розділом 4 кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 11.11.2005 р. був укладений договір застави автотранспорту № ZPVОАЕ00000133.

Відповідно до п.6 договору застави, відповідач надав в заставу автотранспорт: автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1

Позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит в сумі 24499,01 доларів США на придбання автомобіля. Проте ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору свої зобов’язання виконав частково, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 06.08.2010 року, становить 8971,96 долар США.

Вищевикладене підтверджене наданими письмовими доказами –розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 06.08.2010 р., кредитним договором № ZPV0AE00000133 від 11.11.2005 р., договором застави рухомого майна № ZPVОАЕ00000133 від 11.11.2005 р.

Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, тобто надав відповідачу кредит к розмірі 24499,01 дол. США.

Згідно ч.1 ст. 526 та 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509,525, 526,1054 ЦК України ОСОБА_1 свої зобов'язання виконав частково.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту у позивача є право достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

З наданих ПАТ КБ "Приватбанк" розрахунків вбачається, що станом на 06.08.2010 р. ОСОБА_1 має заборгованість 8971,96 долар США, яка складається з наступного:

7093,68 долари США –заборгованість за кредитом; 1057,46 долари США –заборгованість по процентам за користування кредитом; 176,40 доларів США –заборгованість по комісії за користування кредитом; 156,83 долари США –пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором; 63,37 долари США – штраф (фіксована частина); 424,22 долари США –штраф (процентна складова).

          Доводи представника відповідача про те, що ПАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку змінена процентна ставка з 01.11.2008 р. до 18%, а тому позов не підлягає задоволенню, суперечить п.2.3.1 кредитного договору, згідно якого банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, а питання про визнання даного пункту договору недійсним, стороною не порушувалось.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язання, відповідно до ст. 546 ЦК України, є застава. Саме з таким видом забезпечення виконання зобов'язання - кредитного договору, визначилися сторони.

Згідно ст. 13 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 року (з подальшими змінами та доповненнями за станом на день виникнення правовідносин) (надалі - Закон), договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

Заставодержатель, відповідно до ст. 20 вищевказаного Закону, набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Вказані норми Закону не суперечать вимогам параграфу 6 Глави 49 ЦК України.

Виходячи з наданих документів, договір застави, укладений між сторонами, відповідає вимогам діючого законодавства.

Як убачається з позовної заяви та доданих до неї договору кредиту та розрахунку заборгованості, позивач визначив загальний розмір заборгованості та його складові.

Твердження представника відповідача про те, що розмір заборгованості визначений з урахуванням суми –6584,11 долари США, яка передбачена договором на сплату страхових платежів, не відповідають дійсності, оскільки з розрахунку банку вбачається, що сальдо розрахунку складає –24499,01 доларів США.

Згідно із ст. 589, ч.ч.1,2 ст.590, ч.1 ст. 591 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк ( термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 15.8 та 15.9 договору застави, з метою задоволення своїх вимог, банк (заставодержатель) має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. У випадку порушення Заставодавцем зобов'язань за цим договором Заставодержатель має право вимагати від Заставодавця дострокового виконання зобов'язань за Кредитним договором, а в разі невиконання - звернути стягнення на Предмет застави.

Як встановлено, відповідач зобов'язання за кредитним договором виконував неналежним чином, а тому за вказаних обставин, у позивача виникло права вимоги звернення стягнення на предмет застави.

Згідно п.22 договору застави, укладеного між сторонами у справі, звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя може здійснюватися шляхом продажу предмета застави із укладанням договору купівлі-продажу з іншою особою.

Згідно із ст. ст. 25 , 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави в рішення суду зазначається спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї із процедур, передбачених ст. 26 цього Закону, яка передбачає і продаж предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Таким чином, вимоги позивача про звернення стягнення на предмет застави шляхом укладення договору купівлі-продажу будь - яким способом з іншою особою-покупцем є обґрунтованими і відповідають матеріальному закону.

При цьому вказаними нормами закону не передбачено згоди боржника для звернення стягнення на предмет застави вказаним способом.

Вимоги ПАТ КБ"Приватбанк" про передачу предметів застави у заклад ґрунтуються умовами кредитного договору та відносяться до підстав позову, оскільки відповідно до ст. 44 Закону України "Про заставу" заклад - застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

За таких обставин, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк»законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, визначаючись з сумою, яка підлягає стягненню, судом враховані вимоги ч.ч. 1,2 ст. 533 Цивільного кодексу України, відповідно до яких грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості в доларах США, суд з урахуванням роз»яснень п.14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»№ 14 від 18.12.2009 р. за курсом, встановленим НБУ станом на 16.02.2011 р. 1 долар = 7,94 грн., стягує суму еквіваленту 8971,96 доларам США (8971,96 х 7,94 = 71237,36).

Позов, пред»явлений ОСОБА_1, задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов”язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.

Законами, які врегульовують банківську діяльність, а саме ст., ст. 19,47,49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачено, що банк має право здійснювати банківську діяльність, зокрема операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним Банком України.

З матеріалів справи вбачається, що ЗАТ КБ „Приватбанк” отримав від НБУ: 04.12.2001 року банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1, п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність”; 29.07.2003 року письмовий дозвіл № 22-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2, 4 ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” з додатком операцій з валютними цінностями.

Відповідно до п.5.3 постанови правління НБУ від 17.07.2001 року № 275 „Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій” письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року за № 15-93, у тому числі і операцій з валютними цінностями по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України.

Таким чином, банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Щодо доводів позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами кредитного договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, то слід виходити з наступного.

          Зі змісту ст. 47 та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та ст. 5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вбачається, що наявність у банка генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

ЗАТ КБ "ПриватБанк" отримав банківську ліцензію №22 на право здійснювати банківські операції, в тому числі, щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик та письмовій дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, надання ЗАТ КБ"Приватбанк" кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої відповідачу НБУ, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Посилання ОСОБА_1 на Закон України «Про захист прав споживачів»не приймає до уваги при винесенні рішення, оскільки застосування вказаного Закону до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини.

Виходячи з наведеного, суд приходить висновку, про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1

У відповідності до ст..88 ЦПК України стягненню з ОСОБА_1 підлягають судові витрати.

Керуючись ст. 10, 11, 88, 208, 209, 212, 214, 215, 223-228 ЦПК України, ст.ст.509, 526, 527, 530, 589, 590, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про заставу», ст.ст.25,26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суд

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про звернення стягнення - задовольнити.

Передати в заклад Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк»шляхом вилучення у ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) належне йому на праві власності заставлене майно, а саме: автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPV0АЕ00000133 від 11.11.2005 р. в сумі 71237,36 грн. звернути стягнення на предмет застави –автомобіль VOLKSWAGEN, модель LT35, рік випуску 2002, тип ТЗ мікроавтобус пасажирський, № кузова/шасі WV1ZZZ2DZ2Н005184, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк»(м.Дніпропетровськ, вул..Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” судовий збір в сумі 707,89 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»про визнання недійсним кредитного договору та договору застави транспортного засобу –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                    О.В.Дмитрюк